Казахстан: демократія в «Орді»

Гімн від президента

      Майже сорокаградусний мороз зустрічав в Астані гостей, які приїхали на церемонію інавгурації переобраного на початку грудня на чергові сім років президента Нурсултана Назарбаєва. Але, як переконували самі казахи, в їхніх «серцях у цей день було дуже тепло». Усі дванадцять загальнонаціональних телеканалів транслювали церемонію приведення Назарбаєва до присяги, яка відбувалася найпомпезніше за всю 14-річну історію незалежного Казахстану. Вперше ця церемонія проходила в новій столиці країни — Астані, в щойно збудованій президентській резиденції «Ак орда» (в перекладі — «Біла ставка»). Новацією був і військовий парад, який раніше в Казахстані ніколи не проводили, та новий державний гімн, співавтором якого є і сам винуватець свята. За кілька днів до свята також було запроваджено нові правила «прослуховування» гімну — з обов'язковим прикладанням правої руки до серця.

      Створювати щось нове для Назарбаєва є чи не його улюбленим заняттям. Їхати на церемонію інавгурації високоповажним гостям довелося не лише повз бетонно-скляні «монстри» адміністративних та житлових районів, а й повз «скелети» недобудованих споруд та підйомних кранів. Назарбаєв обіцяє зробити з Астани суперсучасне місто всім на заздрість. А от про новації в політичному житті Казахстану наразі говорити не доводиться.

Високі гості

      Тому позавчорашню інавгурацію можна назвати і святом утвердження казахського авторитаризму. «Рукоположення» Нурсултана Абішевича за участі високоповажного міжнародного представництва продемонструвало авторитет цієї азіатської країни та її лідера у світі. Так вважають казахські оглядачі, чиновники та політики, які назвали інавгурацію-2006 «безпрецедентною та однією з найважливіших подій в історії незалежного Казахстану». Адже попри те, що європейські структури, зокрема ОБСЄ, визнали казахські вибори (на яких Назарбаєв отримав понад 91 відсоток голосів) такими, що не відповідають стандартам демократичного волевиявлення, старого-нового президента вшанували своєю присутністю понад сімдесят міжнародних делегацій. У тому числі й Генсек ОБСЄ Філіп де Брішамбо. Вперше на інавгурацію казахського лідера, яким із 1989 року є Назарбаєв, приїхали високопоставлені представники Євросоюзу та ООН. З великою гордістю місцеві ЗМІ повідомляли і про приїзд до Астани аж восьми президентів — Росії, України, Грузії, Таджикистану, Киргизстану, Афганістану, Узбекистану та Хорватії. При цьому на аналогічний захід улітку минулого року до лідера сусідньої Киргизії, де після революції тюльпанів обрали главою Курманбека Бакієва, завітав лише один глава держави — Назарбаєв.

      У Казахстані ж натяків на жодну революцію не було, хоча тут опозиція також заявляла про численні фальсифікації. Та для світової спільноти революційні зміни в Казахстані навряд чи були б бажаними — світовим політикам важлива стабільність у країні з багатими запасами енергоресурсів. Нехай навіть вона й грунтується на авторитаризмі та клановості.

      Окрім того, в Казахстані не було відповідного «соціального замовлення» на революцію. Назарбаєва підтримує якщо й не 91 відсоток, то все одно переважна більшість. «Чому ми голосували за нього? Навіть не знаю. Ну а за кого?... Він людина авторитетна і з простого народу... При ньому є стабільність», — говорили в коментарях «УМ» мешканці Астани.

«Не ростуть апельсини у цих краях». Але є газ і нафта

      Завдяки утриманню стабільності Назарбаєв зміг залучити до своєї країни величезні інвестиції у розмірі 40 мільярдів доларів (в чотири рази більше, аніж в Україні), першим на пострадянському просторі здобути для Казахстану статус країни з ринковою економікою. А однією з головних обіцянок Нурсултана Абішевича, даних під час інавгурації, було вивести республіку в першу півсотню найбільш конкурентоспроможних держав світу уже найближчими роками.

      Власне, Назарбаєв у світі отримав репутацію ефективного менеджера, який вміло проводить економічні та соціальні реформи. І вони значно пріоритетніші за політичні. Після тоталітаризму спочатку треба розвивати ринок, а вже потім демократію. Про цю економічну закономірність iшлося, зокрема, у роздаткових матеріалах для гостей інавгурації. А поряд з нею можна було побачити у глянцевому кольоровому республіканському журналі не надто коректний колаж на «антипомаранчеву» тему. Окрім нього, під заголовком «Не ростуть апельсини у наших краях» пропонувалося почитати підбірку про економічний спад у Грузії, Киргизстані та Україні, що подавалося як наслідки революційних змін у цих країнах.

      Водночас Україна, яка претендує на роль регіонального демократичного лідера, лише пасивно спостерігає за такими проявами політичного світогляду казахського істеблішменту. Офіційний Київ фактично відмовчався з приводу оцінки тамтешніх президентських виборів. Натомість Віктор Ющенко під час візиту Назарбаєва в листопаді до України з нагоди святкування ювілею його рідного дніпродзержинського ПТУ оголосив 2006 рік Роком Казахстану в Україні. А бюст пану Нурсултану на Дніпропетровщині відкрили вже в 2005-му.

      Адже, попри все, Республіка Казахстан для України є важливим економічним партнером — товарообіг між нашими країнами становить один мільярд доларів. А ще активно розвиваються двостороння співпраця в авіаційній, космічній і сільськогосподарській сферах. Ну і, звісно, не треба забувати про наболіле — газ та нафту. Недарма разом із Ющенком до Астани їздили міністр палива та енергетики Плачков і голова НАК «Нафтогаз» Івченко. Вони після переговорів з керівниками енергетичних підприємств Казахстану повідомили про майбутнє підписання 22 січня угоди щодо спільної розвідки та видобування газу і нафти на ліцензійних родовищах «Казмунайгазу». Олексій Івченко спрогнозував, що розвідка триватиме до двох років, а потім Україна зможе протягом десятків років отримувати половину від перспективних запасів цих родовищ — а це 50 мільярдів кубометрів газу і приблизно 100 мільйонів тонн нафти. У свою чергу, Іван Плачков повідомив про будівництво у найближчі місяці спільно з казахською стороною ділянки нафтопроводу завдовжки 52 кілометри, яка з'єднає нафтогін «Одеса—Броди» з портом «Південний». Також, за його словами, уже на завершальному етапі перебуває розробка документації щодо обгрунтування добудови нафтопроводу «Одеса—Броди» до польського Гданська через Плоцьк, до якої Казахстан теж готовий долучитися.

Астана—Київ.

А ТИМ ЧАСОМ РОСІЯНИ...

Володимир Путін:

Після багатьох років ми

нарешті маємо в Києві людей, які роблять те, що говорять

      Як уже повідомляла «УМ», в Астані Віктор Ющенко мав зустріч із Путіним. Говорили в тому числі й про подію тижня в Україні — «відставку» уряду. У коментарі «УМ» голова секретаріату Президента України Олег Рибачук повідомив, що Володимир Путін назвав дії нашого парламенту абсурдом. Мовляв, Путін не бачить логіки  в тому, що уряд відправили у відставку вже після досягнення газових домовленостей.

      Однодумцями Путін і Ющенко виступили не лише в цьому питанні. Атмосферу зустрічі двох президентів у Астані, яка більшість українських та російських журналістів цікавила значно більше, аніж інавгурація Назарбаєва, Рибачук охарактеризував як доволі теплу. «Росіяни поважають сильних. І в Путіна виникла певна повага до Ющенка [після завершення газової суперечки]», — каже голова секретаріату. Однією з ключових фраз, сказаних російським президентом, була констатація, що «після багатьох років ми маємо в Києві людей, які роблять те, що говорять». Зійшлися президенти і на тому, що останні кілька місяців були одними з найважчих в україно-російському діалозі, але взаємовигідне вирішення газової проблеми дало, за словами Путіна, «своєрідний імпульс» нашим стосункам. «Сьогодні Україна та Росія перебувають на стадії формування якісно нових відносин, ...які стають більш зрозумілими, прогнозованими, більш прозорими та взаємовигідними», — у свою чергу додав Віктор Ющенко.