Професор Леонiд Мельник.
Ім'я Леоніда Мельника давно знали немало сумчан: молодий учений, економіст, лауреат премії Ленінського комсомолу, викладач Харківської філії політехнічного інституту... Йшли роки, філія перетворилася на самостійний інститут, а згодом — на університет. До образу ж додавалися заочно чи очно якісь нові штрихи. Довелося — теж не вчора й не рік тому — бути на одній з еколого-економічних студентських конференцій, організованих Мельником. Було представництво з кількох країн; робоча мова — англійська, причому сумські студенти почувалися в цьому середовищі досить комфортно; цілком пристойне обговорення доволі серйозних проблем і проектів... Здавалося, попри якісь державні негаразди, місцеві перипетії, ця людина живе і навколо себе творить середовище іншого, світового рівня. Бо можна комплексувати власною чи загальнонаціональною меншовартістю, а можна просто творити себе й відчуватися повноцінним у будь-яких умовах. Ну, звісно, й відповідати рівню.
Після років «дистанційного» знайомства з Леонідом Мельником зустрічалися з ним за розмовою. На столі — більше десятка журналів та книг, виданих за його авторства та участі. В їх числі остання — «Фундаментальні основи розвитку». Народжувалася вона непросто. Коли з'явилося поняття сталого розвитку, доктору економічних наук, професору, завідуючому кафедрою економіки Сумського державного університету, президенту Центру економічних досліджень, головному редактору міжнародного наукового журналу «Механізм регулювання економіки» Леоніду Мельнику запропонували написати книгу про економіку за умов сталого розвитку. Вона була написана, але видана так і не була: почалися якісь особисті відкриття, з'явилося розуміння, що ми практично не знаємо, що таке розвиток по своїй суті, які його закономірності й механізми. Виникла потреба заглибитися в питання і написати книгу по-новому.
Говорити з Леонідом Мельником на цю тему можна годинами. Тим більше — розмова неминуче виходить за рамки монографії — у реалії нашого буття.
«...Я вважаю, що не можна принижувати себе і щось у когось просити. На міжнародних конференціях я завжди кажу: у нас великий досвід, ми можемо вам допомогти в розв’язанні такого ось питання. Звичайно, не безплатно. Але ми можемо працювати як співавтори, співвиконавці. Одного такого разу до мене підійшов зарубіжний колега й запитав: «Леоніде, ви справді можете?..» Так виникла заявка, потім — грант, і в результаті ми маємо два підручники, видані російською та англійською мовами...»
Їдучи працювати за кордон, Леонід Мельник якось замислився: що можна розповісти там про нашу країну? В історії України є багато такого, чим можна пишатися. Перелік імен видатних українців згодом увійшов і до однієї з книг Леоніда Мельника — «Економіки розвитку». Здавалося б, не зовсім за темою, але тим і відрізняються роботи Мельника, що написані вони на зіткненні наукового з публіцистичним. Отож у названому підручнику згадуються Олександр Кибальчич з його ідеєю та кресленнями першого в світі космічного корабля, що наближається до сучасних конструкцій; Ігор Сікорський, який безпосередньо причетний до створення перших у світі багатомоторного літака та гелікоптера; відомий Сергій Корольов. А ідея технічного вирішення пілотованого польоту на місяць, за якою було здійснено американський проект, чи робочий проект першої в світі вітрової електростанції? Належать вони Юрію Кондратюку (справжнє ім'я — Олександр Шергей), який виріс та закінчив школу в Полтаві. «Батько» американської водневої бомби Джордж (Георгій) Гамов виріс в Одесі й закінчив тамтешній політех. Концепція ноосферного розвитку створена першим президентом Академії наук України Володимиром Вернадським. Перша відеокамера рухомого зображення та практична реалізація безпроводової телевізійної трансляції здійснена Борисом Грабовським, так, так, сином отого самого Павла Грабовського... Список можна продовжувати, а висновок з цього Леонід Мельник робить такий: історію не змінити, але можна змінити наше ставлення до неї. І пропонує стратегію виходу з кризи.
«... Історія України — суцільне каміння з неба. Скільки не тужити про «знедолену», «спаплюжену», «скалічену», веселіше не стане і в кишенях не додасться.
Зневіра — один з найтяжчих гріхів. Песимізм, настояний на мазохізмі, веде в темряву соціальної закомплексованості. Недуга пройде, якщо перемогти страх і почати діяти. Перше — згадати все позитивне; друге — реалізувати переваги; третє — спокійно зробити висновки з помилок; четверте — знайти причини; п'яте — спробувати їх усунути; шосте — все, чого не можна уникнути, використати як переваги; сьоме — порадіти, що ми це змогли».
«Фундаментальні основи розвитку» — книга про те спільне, що є у всього, здатного до розвитку — від клітини до людини, від маленького підприємства до держави. Все це, здатне до розвитку, отримало назву «відкриті стаціонарні системи». І схема їх перетворень, виявляється, ідентична.
«... Здається, що спільного у атома й людини? А вони не просто родичі. Вони родичі, що не роз'їжджалися з однієї хати. І механізм розвитку у всіх однаковий. Кажуть, є еволюційний і революційний види розвитку. Ні, є тільки один — революційний. Бо всі системи можуть існувати, лише підтримуючи гомеостаз — стале значення якихось параметрів. Якщо температура 36,6 і стабільний тиск — нормально. Якщо це порушено, вже починається руйнація. Як у Івана Єфремова книга «Лезо бритви» — так, справді, все знаходиться на цьому лезі: від частинок та атомів. Ми не бачимо цих революцій явно: здається, що людина є людиною. Але в ній також перестрибують рівні гомеостазу. Іноді досить швидко: людина дорослішає, старіє. Складніші зміни відбуваються повільно. Але відбуваються.
Процеси ці пов'язані з енергетикою. Всі системи можуть існувати, лише обмінюючись енергією. Вона ж може бути як у формі речовини, так і у формі інформації. Інколи достатньо отримати якусь інформацію, щоб вивільнити багато енергії для розвитку. А прогресивно розвиватися система може, лише накопичивши в собі вільну енергію. Про це писав ще 150 років тому знову ж наш українець Сергій Подолинський. Хоча він ще не знав тоді, що таке власне вільна енергія. Але накопичення її є обов'язковою умовою для розвитку. І якщо ми не матимемо цієї передумови — які б не були у нас хороші плани! — ми не зможемо рухатися далі.
Як економіст я стверджую: не можна ні на грам, ні на секунду відхилятися від норми. Кожне перевиконання чи заощадження обертається новими витратами. Не варто на цій печі виробляти сто п'ятдесят відсотків, якщо вона розрахована на сто. Чи видати не сто двадцять, а сто тридцять літрів за зміну: 121-й уже коштуватиме дорожче, 127-й — ще дорожче. Через такі-от пальці у нас витікала енергія, яку ми могли б накопичувати для позитивних перетворень. На жаль, ця наука проходила повз нас. Тому пішла стагнація, тому суспільство захворіло.
Зануримося далі в енерго-інформаційну науку. Для чого були потрібні такі величезні військові витрати? По суті, ми лише виробляли інформацію під назвою «страх». Що є сьогодні рекет? Це також розкрадання енергії. Борги, хабарі, корупція — це розкрадання енергії суспільства. І подивіться, яка різна, незрівнянна ціна витрат цієї енергії.
Біда в тому, що крадене майже завжди використовується значно менш ефективно, ніж зароблене. Розкрадаючи те, в що вкладено енергію, ми не даємо можливості їй накопичуватися.
Коли наших викладачів, професуру, виганяли на поля — це було використання енергії не за призначенням. Це те саме, що комп'ютером опалювати приміщення...»
Власне, хіба більшість нас не усвідомлювала цього? Досить пригадати старий анекдот радянських часів про те, як зупинився поїзд комунізму. Щоб зрушити його, викликали з того світу всіх вождів комуністичної ідеї, і врешті Карл Маркс поставив діагноз: далі потяг не піде — вся енергія пішла в гудок.
Загалом, читаючи книгу Леоніда Мельника, знаходиш відповіді на запитання, які самому не раз уже доводилося шукати. Не спадало лише на думку, що всі вони так чи інакше можуть слугувати ілюстраціями до єдиної теорії під назвою методологія розвитку.
Леонід Мельник прийшов до свого власного розуміння біблійної Трійці, яке теж базується на теорії розвитку. Трійця, за його книгою, це така собі формула самого розвитку, появи та існування життя на Землі. Бог-Батько — першопричина всього, у тім числі й самого себе — це власне енергія, це рух, це потенціал. Бог-Син — це інформація, яка постійно народжується і закріплюється як пам'ять. Адже справді таїнство: звідки пам'ять у природи? Кожен електрон пам'ятає свою масу й свій заряд. Пам'ять неминуча на попередньому рівні, аби виникла сутність іншого рівня. Об'єднуючись, енергія та інформація створюють «спільну мову» і народжують щось нове. І це вже синергетичний феномен Духа Святого.
«...Одну з форм матеріалізації цього феномену відкрили у п’ятдесяті роки минулого століття Білоусов та Жаботинський — хіміки з Московського університету, назвавши її хімічним годинником. Вони займалися антидотами, тобто протиотрутою від військових хімічних забруднювачів. Робили певні розчини, і один iз цих розчинів раптом почав поводитися, наче живий: йшли хвилі, мінялися кольори, виник якийсь дивовижний рідкий організм, що підтримував гомеостаз, причому й годину, й дві... Запросили до лабораторії Ландау, відомого фізика, лауреата Нобелівської премії: мовляв, тут у нас вічний двигун. Той каже: цього не може бути, бо не може бути ніколи. Але погодився зайти — на хвилинку. Зайшов і простояв до кінця дня.
Ось це і є синергетичний феномен — об'єднання розрізнених частин простору в єдине ціле, коли окремі клітини з'єднуються в один організм. Для цього вони повинні мати принаймні дві властивості: кожна молекула, кожен атом повинен уміти реагувати на зміни зовнішнього середовища, і при цьому вони мають спілкуватися одне з одним, заявляти коагерентні властивості. Це явище синергетики і є тією властивістю, тим третім Богом, який об'єднує. Бог Дух Святий виходить від Бога-Батька і, поєднуючись з Богом-Сином, створює все живе».
Наскільки це науково? А наскільки взагалі наша наука може пояснити сьогодні безліч непояснюваних речей?
«... Вода — одна з дивовижних речовин, серед функцій якої — і передача інформації. Звідки береться безліч чудодійних властивостей води? Адже складові — атоми, з яких утворюється нова система — вода, таких властивостей не мають.
...Я намагався умисне уникати будь-яких містицизмів у моїй книзі. Може, там вони і є. Але я прагнув писати про те, що перевірене. Але чим далі пишу, тим воно все чудесніше. Бо чудесне, скажімо, яйце. Вдуматися лише: із рідкої фракції за місяць, за якісь 22 дні ми отримуємо живе творіння з мозком, кістками, м'язами, пір'ям. Це завдяки тому, що існує код , який стис накопичений за мільярди років процес еволюції... З допомогою того самого яйця можна продемонструвати й інше диво — енергетичну потужність інформації. Бо ж яйце зберігається вдвічі довше, якщо його тримати гострим кінцем донизу. Хіба це не чудова можливість заощадити енергію? Але до цього ж треба додуматися! Це один з яскравих прикладів, коли інформація може замінювати затрати матеріальної енергії. Адже одного лише знання, виявляється, досить, аби економити.
Цей феномен взаємозамінності енергії та інформації інтуїтивно використовував ще Микита Хрущов. Пам'ятаєте, коли у Союзу не було коштів — найпростішого ресурсу — на побудову балістичних ракет, на військових парадах кілька років возили муляжі й лякали весь світ інформацією — страхом, стримуючи військову загрозу.
Одним з найцінніших моментів своєї книги, на мою думку, є саме той, що намагаюся розглянути інформацію як важливу складову будівництва матеріального...»
Леонід Мельник родом зі студентських гуморин та КВНів. По-різному це захоплення відбивалося на його долі, адже гумор, були часи, сприймали надсерйозно. Отже, Леонід мав реальну перспективу через гумор втратити кар'єру. «А що це у вас за фрази про сіру людину? — запитували у серйозному кабінеті. — Ви що, маєте на увазі нашу міліцію?..» На щастя, саме тоді підоспіла премія Ленінського комсомолу за економічні розробки екологічних проблем, і молодий учений таки отримав шанс стати вченим немолодим. Та й сьогодні він вважає гумор стратегічно важливим ресурсом для розвитку суспільства. Адже гумор руйнує стереотипи мислення й змушує людину сприймати ситуацію нестандартно. А саме це, на його думку, потрібно зараз Україні.
«Ми, українці, звикли жити в умовах, коли постійно потрібно використовувати нелінійне мислення. Це має і позитивні сторони, й негативні, але якраз це має допомогти нам. Бо ми звикли виживати в умовах, у яких не виживають інші. Закордонний мій знайомий турбується: через чотири місяці кудись їде, а квитка ще не взяв. Нам треба їхати через тиждень, і ми не переймаємось: доїдемо. Бо, справді, покажіть мені українця, якому треба завтра бути в Києві і він туди не доїде тільки через те, що не має квитка на поїзд!..
Ми звикли жити в хаотичному режимі. Це теж підвищує здатність до виживання. В Японії в грудні підходить до мене людина, щоб запросити відвідати їхнє підприємство, й запитує, чи не зайнятий у мене такий-то день у березні. Ні, кажу, перша половина дня ще не розписана. Ще один запитував про плани на якийсь день у серпні. Це в грудні, повторюю! Вони можуть жити в такому режимі. Ми — ні. Це, знов, і погано, й добре. Але однозначно змушує швидко приймати рішення і пристосовуватись до реальності. Тут просто необхідне нелінійне мислення. І ми маємо використовувати його собі на користь. Аби мати зиск навіть з того, що є нібито негативом. Плачемо: витікають мізки з України. Так, людина шукає, де ліпше. Але ж недарма комсомольці мали чудове гасло, яке яскраво характеризує систему нелінійного мислення: якщо п'янку не можна відвернути, її треба очолити. Хай люди виїздять, хай влаштовуються, але не робіть їх вигнанцями. Хай набувають знання і досвіду за рахунок «буржуїв». Думати ж треба про те, як створити умови, щоб наші люди поверталися або були нашими агентами — не в примітивному шпигунському сенсі, а в сенсі представництва наших інтересів. У сенсі пошуку інвесторів чи власного вкладання інвестицій.
«Продають Україну»? Зумійте на це впливати! Продавайте те, чого не можна від нас вивезти! Продавайте географічний центр Європи. Чи всі українці знають, що він в Україні? А іноземці охоче подивляться на це місце. Хай їдуть: шведи — під Полтаву, французи — у Крим, щоб зрозуміти, чому найбільший проспект Парижа називається Севастопольським... Побудуйте дороги, готелі — й продавайте!
Загалом нам треба шукати в собі більше позитиву. Я теж бачу навколо безліч негативу, але добре розумію: якщо не бачити позитиву, можна перетворитися на людину руйнівну. Позитив є. І як би ми не лаяли наші роки незалежності, ми повинні намагатися бачити зміни на краще. З околиці Ромен сьогодні можна подзвонити в будь-яку країну світу. Хіба це було можливим раніше? Я сьогодні з Нью-Йорка отримую науковий журнал через тиждень після його виходу в світ. Сьогодні я можу зайти в будь-який магазин і зробити ксерокопію. Старше покоління знає, що про таке й не мріяли: як це так вільно множити інформацію!.. А чи міг я подумати, що влітку у нас можна буде випити охолоджений напій? Адже, згадайте, ситро у нас зникало у травні й з'являлося у жовтні. Я вже не кажу про охолодження...
У нас з'являються прекрасні молоді кадри. Я пам'ятаю, був у Нацбанку ще при Ющенкові, при Стельмаху — яких там профі зібрали. Сподіваюсь, їх не розженуть... Але все одно ці профі приходять...»
* * *
У Сумському державному університеті четвертий рік викладають курси економіки розвитку та методології розвитку. В цьому напрямі, вважає Леонід Мельник, вони йдуть першими. З появою нової книги курс отримав новий рівень. І, на думку вченого, заслуговує того, аби стати загальним для студентства. Розвиток — це основне, на чому базується наше життя, його прогрес. Отже, треба осягати його сутність.
«В епоху перемін руйнуються лінійні зв'язки, виникають нелінійні залежності, нічого не можна спрогнозувати, кожна переміна — катастрофа. Так і є. Але цього не треба боятися. З математичної точки зору катастрофа — перехід з одного рівня на інший. Бувають і позитивні катастрофи, переїзд на нову квартиру, наприклад. Ми за Союзу звикли жити, отримуючи три ті ж самі газети, два ті ж самі журнали, знаючи три марки авто і дві — холодильника, однією з яких треба користуватися двадцять років. У Японії через кожен квартал з'являється нова модель. Такий зараз світ. І треба вчитися змінюватися. Весь час. Це важко, але це — наше майбутнє...»
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
