У застінках СІЗО: ув'язнення — не курорт, але й тут житимуть по-людськи

На що тільки не йдуть журналісти заради ексклюзиву. У пошуках неординарної теми до єдиного в столиці ізолятора тимчасового утримання, що на Подолі, вирушила й авторка цих рядків. Моя мрія побачити справжній карцер перевершила всі сподіванки: тільки-но я опинилася в ньому, як грати з рипом піддалися, а наступної миті засув глухо клацнув...

До візиту в цей ізолятор, що на Косогірському провулку, 6, мої пізнання про такі місця обмежувалися «кіношними» кадрами натуралістичних сцен жорсткого, а часом і жорстокого існування «зеків». Причому різниці між ув'язненими і тимчасово затриманими, ІТУ та СІЗО для мене майже не існувало. У столичний ізолятор тимчасового утримання я потрапила минулого тижня завдяки роботi. «На щастя», — спало на думку після його відвідин...

Зараз в ізоляторі триває ремонт. До Нового року тут наведуть ідеальну красу. Збудований у 1983 році, за тодішніми «нормативами», зараз ізолятор не витримує жодної критики й потребує капітального ремонту. Тісні стіни, вікна з гратами, їдке «аміачне» повітря, вогкість, широка лава — вона ж універсальне багатомісне ліжко й залізні «двері з отворами для стеження — за стандартом»... А ще — напівтемінь і загиджена мухами лампочка, яка все це видовище, блимаючи, періодично освітлює. Так виглядає середньостатистична камера ізолятора. Найстрашніше, що ще три тижні тому в таких умовах якось перебивались тимчасово затримані.

«Іншими словами, як «скотний двір», назвати це місце в мене просто не повертається язик», — завбачливо попередив начальник департаменту адміністративної служби міліції МВС України Олександр Савченко перед початком нашої «екскурсії». Втім на запитання, чому робити щось «людське» з цього двору надумали лише зараз, відповів, мовляв, раніше Міністерство внутрішніх справ не виділяло на це кошти... Однак якщо читач подумав, що наша рідна міліція раптово розбагатіла, то помилився.

Фінанси на «олюднення» ізолятора правоохоронці, напевно, шукали б іще кілька десятиліть, аж раптом на їхні голови нагрянула ревізія. Подивитися на умови перебування українців у столичному ізоляторі тимчасового утримання приїхали європейські експерти. От тоді все й «заварилося».

«До нас їде ревізор!»

 «Чистити» буцегарню почали після того, як тут «погостювали» представники Європейського комітету проти тортур Ради Європи. Побачивши, що діється у столичному ізоляторі на власні очі, правозахисники забили на сполох.

«За підсумками перевірки нам висловили серйозні зауваження з приводу вкрай неналежних умов утримання взятих під варту осіб», — iдеться у зверненні правоохоронців до київського мера (керівництво ізолятора звернулося до Олександра Омельченка з проханням виділити кошти на ремонт. — Авт.).

 Дирекції ізолятора контролери рекомендували збільшити природне освітлення в камерах, збудувати лазню, прогулянкові дворики, кімнату для побачень, медкабінет.

Суворі європейські наглядачі застерегли, що в разі невиконання їхніх рекомендацій комітет застосує надзвичайні форми впливу на державу згідно зі статтею 10 Конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню й виступить із привселюдною заявою з цього приводу... Іншими словами, нам натякнули: розберіться в своїй господі, хлопці, або про ваші «порядки» почує весь світ.

Зазвичай висновки за результатами перевірок на місцях Європейський комітет запобігання катуванням готує таємно. А вже «свіжоспечений» звіт направляє в країну, яку моніторив. Виправити свої помилки й хутко оприлюднити малоприємну інформацію про власні погрішності перед громадськістю в інтересах країни, що «погоріла». Оскільки в разі відмови виконати поставлені перед нею вимоги Комітет має право опублікувати звіт самостійно.

На крайній випадок Комітет може передати звіт про державу-порушника експертам Міжнародної конференції праці та Комісії ООН з прав людини. А це вже пахне міжнародним розголосом...

А ми й охоронці, й будівельники...

Тож нині єдиний у Києві ізолятор тимчасового утримання вимушено не діє. Тут силами затриманих і міліціонерів (!) проводиться реконструкція. При журналістах останні вивозили сміття й носили старі двері, інша група людей, котра вперто називала себе «реконструкторами», монотонно оббивала кахлі. «

Важка робота... Добре хоч платять?» — запитала я у них. «На життя вистачає, ще й так лишається», — відповів мені «реконструктор» Ігор Грузенько. «Та ви на них не зважайте», — втрутилися в нашу розмову сторожі, — це наші адміністративно затримані — вони відробляють...»

На період ремонтних робіт «мешканців» ІТУ тимчасово переселили до районних управлінь київської міліції, решту «розіпхали» по слідчих ізоляторах. «Умови утримання в райуправліннях не найкращі, але ми намагаємося якось компенсувати незручності — покращили харчування, гігієну, бо далі вже не можна було їх лишати тут», — констатує начальник ізолятора тимчасового утримання Василь Мельниченко.

 За його словами, для генеральної реконструкції всього ізолятора необхідно два мільйони гривень. Відшукати цю суму не вдалося. Міліціонери пояснюють, мовляв, що можна казати, коли рідне відомство розщедрилося лише на 200 тисяч гривень. Та й ці кошти на ремонт відкраяли тільки після того, як подивитися на тутешні порядки приїхав сам міністр внутрішніх справ Микола Білоконь.

Високе начальство пожурило своїх підопічних за безлад і наказало вирішити проблему. Проте за які гроші це зробити, пояснювати правоохоронцям їхній керівник не став, тож останні мусили шукати альтернативних шляхів. І — звернулися до столичної влади. «Попередньо міський голова нібито погодився виділити нам мільйон гривень, днями до нас приїжджали депутати Київради й дали добро», — повідомив Василь Мельниченко.

«Нашкрябані» гроші правоохоронці пустять на переобладнання камер, оновлення системи кондиціонування, обігріву та холодильники для зберігання харчів. Для родичів затриманих облаштують спеціальний кабінет зустрічей (раніше його просто не було!.. Власне, як і медпункту. — Авт.). «Зараз побачення є, але вони відбуваються в якійсь комірчині. Ми хочемо, аби не тільки наші затримані сиділи в теплі, світлі, а щоб і їхні родичі теж почувалися комфортніше, затишніше. У «шлюзах» обладнають зброярню, кабінет для зустрічей арештованих із родичами. У приміщенні для побачень буде, як у кіно показують — броньоване скло, з одного боку родичі, з іншого боку — наша клієнтура», — розповідає Олександр Савченко.

Приймати до себе «гостей» ізолятор зможе вже наприкінці цього року. Проте правоохоронці стверджують, що для такого великого міста як Київ і цього відремонтованого ІТУ буде замало. На пам'яті міліціонерів ще залишаються ті дні, коли під час масштабних святкувань у камери доводилось «запаковувати» по 20 чоловік.

«П'яних дебоширів залишати на столичних вулицях не можна — великий ризик, а везти їх нікуди», — виправдовуються стражі порядку. За словами начальника ізолятора Василя Мельниченка, збудувати ще один такий заклад київські міліціонери мріють ще з 1998 року.

Правоохоронці навіть хотіли переобладнати для таких цілей спеціалізовані заводи закритого виробництва. Запал міліціонерів-ентузіастів охолодили будівельники. Досвідчені зодчі пояснили: встановлення системи сигналізації та загратування складів обійдеться вдвічі дорожче за будівництво нового приміщення. До того ж не всі фундаменти приміщень витримають 10-тонну вагу грат.

Від тюрми й суми не зарікайся

Що мені завжди кортіло побачити в «мєстах лішенія свободи», то це карцер. Ну знаєте — романтика, протестантський дух, «весь обшир мій — чотири на чотири» і все таке. Минулого тижня моя мрія здійснилася.

«А ось і є те, про що ви запитували, — сказав міліціонер, котрий тимчасово виконував функції мого гіда, прямуючи до останніх на вузькому коридорі дверей. — Пройти, на жаль, у карцер не можна. У нас тут ремонт, і хтось загородив вхід дошками», — додав він.

І тут старий закон — заборонений плід солодкий — спрацював безвідмовно. «Знехтувати мрією через колоду — злочин», — вирішила я і таки перелізла через загорожу, користуючись тим, що мiй гiд «відлучився». Те, що побачила, — картина не для людини зі слабкими нервами. Залізні грати з прутів завтовшки в три пальці, брудний (і хай пробачить опис натуралістичних картин читач), смердючий унітаз, іржавий кран, розтрощена раковина, крижані батареї в залізній обшивці — «кожухах», аби нічого не можна було сховати, і — суцільна темінь. Ось і вся романтика...

Щоб зловити момент, одразу покликала до себе нашого фотокореспондента й попросила відзняти видовище. Для реалістичності ухопилася за міцне пруття карцерських дверей і притягнула їх до себе — так, ніби виглядаю з-за грат. Масивні двері повільно подалися на мене й глухо рипнули. Назад вони вже не відчинялись. «Тут замок часто заклинює — морочусь по півгодини, доки його відкрию», — похмуро втішав мене комендант, що неквапно пришкандибав на підмогу. В карцері я сиділа вже 10-ту хвилину...

За цей час, навіть одягнена по-зимовому, встигла промерзнути до кісток. Тому, коли ключ різко клацнув і мій рятівник, сміючись, привітав мене з виходом на волю, я спіймала себе на думці, що потрапити сюди вдруге вже не хочеться, навіть заради цих рядків.

 

Найстаріший український ізолятор тимчасового утримання знаходиться в Одесі. Одесити-порушники не змінювали місце прописки в ньому аж із 1860 року. Цьогоріч на реконструкцію ізолятора-ветерана одеські чиновники виділили 200 тисяч гривень. Цих грошей вистачить хіба на те, щоб перефарбувати сірі стіни в «оптимістичніший» колір і замінити сантехніку...

 36 відсотків із державного фінансування МВС виділяє на зарплату міліціонерів, на зброю для стражів порядку йде лише два проценти, а близько 70 відсотків міліціонерів досі не мають зимової «амуніції». Чому про гідне утримання зеків та тимчасово арештованих міліціонери досі не згадували, за таких умов зрозуміло.

Та факти лишаються фактами — українській уповноваженій з прав людини все частіше доводиться звітувати про жахливі умови утримання в'язнів у нашій країні. Найбільше занепокоєння викликає кримський регіон. До лав тимчасово утриманих часто потрапляють і невинні громадяни.

Не секрет і те, що утримують їх часом більше, ніж передбачено законодавством. Тим часом харчування тимчасово затриманого в ІТУ на день держава досі оцінює в 6 гривень. Цих копійок рідній міліції ледве вистачає на те, щоб тричі на день нагодувати «ітушників» традиційною гречанкою, крохмалевою сосискою і хоч якоюсь баландою...