Згідно з одним із правил класичної драматургії, якщо на початку вистави на стіні висить рушниця, наприкінці вона неодмінно має вистрелити. У житті це трапляється значно рідше, проте оскільки воно — не театр, наслідки бувають якщо не трагічними, то дуже серйозними. Приміром, 47-річний мешканець Млинівського району Рівненщини Микола у з'ясуванні родинних стосунків вирішив вдатися до вогнепальної зброї. Не сподобалося чоловікові, що дружина залишила його і переселилася до батьків. Тож одного дня після безуспішної боротьби із зеленим змієм він прихопив мисливську рушницю й вирушив на «розборки». Вони виявилися дещо гарячішими, ніж хотілося, і закінчилися простріленою ногою жінки. Дочка, яка нагодилася, рушницю в батька відібрала, але той уже почувався ковбоєм із прерій американського Заходу, тож помчав доозброюватись додому, де прихопив інший «ствол». Тут уже дістав поранення двадцятирічний син, який намагався роззброїти татуся. На щастя, поранення виявилося неважким, і хлопець, після того як батько вирушив до сусіднього села воювати з тещею, зумів дістатися до міліції. Навздогін «ворошилівському стрільцю» вирушила оперативна група. Проте, коли правоохоронці наздогнали Миколу й запропонували йому скласти зброю, той відповів стріляниною. Для того, щоб затримати й обеззброїти стрільця, міліціонерам довелося прострелити йому ногу.
Урешті-решт, протверезівши на лікарняному ліжку під охороною міліціонерів, Микола спробував виправдатися, що, мовляв, убивати нікого не хотів, а зброю прихопив iз собою як підсилюючий «аргумент» у родинних розборках. Однак прокуратура оцінила млинівське «піф-паф» по-іншому й звинувачує чоловіка в замаху на життя власного сина. Якщо ж додати до цього поранення дружини та вчинення збройного опору представникам закону, «подвиги» стрільця цілком можуть потягти на довічне ув'язнення.