Планувалося, що «круглий стіл» «Президентські вибори 2004: проблеми законодавчого регулювання виборчого процесу» відбудеться якраз напередодні розгляду у Верховній Раді законопроекту Юрія Ключковського та Миколи Катеринчука про вибори Президента України. Але оскільки минулого тижня пленарні засідання вперто зривалися й блокувалися, тож обговорення виборчих перспектив та правил гри відбулося лише в одному місці — на конференції, організованій Лабораторією законодавчих ініціатив спільно з представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні. Поговорити було про що...
До дня чергових виборів глави держави залишилося менше року (якщо точно — 11 з половиною місяців) і менш як півроку — до призначення цих виборів Верховною Радою. Зайве розповідати, наскільки важливими є їх чесність та прозорість. Натомість багато можна розмірковувати — і небезпідставно — про загрози як одному, так і іншому. Приводів для занепокоєння вистачає. Скажімо, керівника представництва Фонду Аденауера Ральфа Ваксмута неабияк стурбував «пролог» «великих перегонів» — із потужним застосуванням адмінресурсу, «нацистського» піару, зрештою, сили — в Донецьку, де було зірвано з'їзд «Нашої України». «І якщо це відбувається за рік до виборів, — резонно зауважує німецький спостерігач, — то виникає питання, що ж буде далі, коли президентська виборча кампанія вступить у свою активну фазу?»
Але не будемо про очікування від дійових осіб. Торкнемося наразі правового забезпечення всієї цієї справи. В Україні вже стало традицією перед черговими виборами міняти виборче законодавство, але чинний нині закон про вибори Президента від 1999 року (і з цим погоджуються всі учасники «круглого столу»), об'єктивно застарілий, оскільки залишає надто багато прогалин та лазівок, якими, «на зло іншим», можуть скористатися ті чи інші політичні сили. Член ЦВК Марина Ставнійчук, зокрема, каже, що порядок агітації та використання засобів масової інформації не повинні регулюватися підзаконними актами Центрвиборчкому, як це було на останніх президентських виборах, з тієї ж таки причини відсутності відповідних чітких положень у чинному нині законі про вибори Президента від 1999 року. Так само не міститься в ньому, здавалося б, самозрозумілого положення, що ЦВК має бути профінансовано до початку виборів, що, однак, теоретично залишає можливість посадити комісію на сухий пайок, змусивши виконувати роботу на голому ентузіазмі.
Не виправдав себе, на думку окремих експертів, й інститут збору підписів для участі у виборах, оскільки за тих обсягів підписних листів, що їх подають претенденти в кандидати у президенти до ЦВК, контроль за ними стає неефективним. І хоча навіть у чинному законі йдеться лише про вибіркову перевірку підписних листів, однак не дано ніяких критеріїв цієї вибірковості. Тому, на думку багатьох апологетів цієї точки зору, достатньо було б грошової застави, а з боку суб'єктів виборчого процесу поменшало б бодай на цьому етапі спекуляцій та претензій.
Навіть закон про вибори народних депутатів від 2002 року, на думку експертів, у порівнянні з «президентським»-1999 є кращим та «проробленішим». Крім того, як зауважив народний депутат Юрій Ключковський («Наша Україна»), перед законодавцями стоїть завдання уніфікувати механізми регулювання ідентичних ситуацій у різних виборчих законах, оскільки на сьогодні при проведенні президентських, парламентських та місцевих виборів ті самі технічні процедури розписані по-різному. Водночас депутат-рухівець розцінює перспективи проведення такої роботи Верховною Радою, скоріше, песимістично. Бо хоч новий «президентсько-виборчий» закон і лягав би органічно в русло політичної реформи, ініційовану владою конституційну реформу з політичною пов'язувати аж ніяк не варто.
Та, власне, політики та аналітики не виказали особливого оптимізму і з приводу шансів ухвалення нового закону про вибори Президента. Втім, як вважає Ігор Когут, голова ради Лабораторії законодавчих ініціатив, сам факт внесення законопроекту до порядку денного для обговорення вже сам по собі, до певної міри, є позитивом, бо й експерти, і автори цієї законодавчої ініціативи мали навіть щодо цього певні сумніви. З іншого боку, теперішня ситуація в парламенті не сприяє ухваленню позитивних рішень. «На жаль, події в політичній сфері — Донецьк, конституційна реформа — працюють на зрив парламентського законотворчого процесу, — каже Когут. — Ще у вересні, коли були щойно внесені проекти по конституційній реформі, ми казали, що все це робиться задля того, аби дестабілізувати законодавчий процес.
За оцінками самих народних депутатів, проект цього закону може набрати від 190 до 205 депутатських голосів. До більшості — 226 — далекувато. Тому шанси, що він пройде хоча б перше читання, на жаль, незначні. І причина тут, як не парадоксально, у самих грядущих президентських виборах. Адже чим детальніший закон, чим він більше процедур регулює (а законопроект Ключковського-Катеринчука «Про вибори Президента України» більш як у 6 (!) разів більший за нині діючий), тим менше він залишає можливостей для зловживань. А проект нового закону саме на це й націлений.
Народний депутат Борис Беспалий («НУ») називає голосування парламентських фракцій за новий законопроект про вибори Президента «лакмусовим папірцем на щирість і прагнення до об'єктивних та чесних виборів». «І я хочу сказати, — додає київський парламентарій, — що на сьогодні політична позиція якраз пропрезидентської більшості полягає в тому, щоб залишався старий недосконалий закон. Вони не хочуть нового закону, який би посилював інструменти контролю. Адже загалом відомо: чим менше виборчий закон базується на довірі і більше — на контролі, тим більшої довіри заслуговує цей закон».
Утім, не менше, ніж проблемні аспекти законодавчого регулювання виборів Президента, учасників «круглого столу» хвилювало питання вдосконалення правового статусу самої Центральної виборчої комісії. Як театр починається з вішалки, так і вибори починаються з ЦВК. Зрештою, нею й закінчуються: не від когось іншого, а саме від голови Центрвиборчкому отримає своє посвідчення й новообраний Президент України.
Як відомо, найближчим часом парламент за поданням Президента має призначити 13 із 15 нових членів ЦВК, у яких в середині листопада добігає кінця відведений законодавством 6-річний термін перебування на посадах. Тому увага до кожного новозапропонованого «кадра» буде надзвичайно прискіпливою, особливо з боку опозиції. Наприклад, для Бориса Беспалого приміряння Леоніда Кучми до третього президентського терміну не викликають сумніву. А тому в цих умовах подані Президентом до парламенту кандидатури нових членів ЦВК, на думку депутата, будуть стовідсотковими «людьми Кучми».
Як нагадав Ігор Когут, створена нещодавно для моніторингу дотримання виборчого законодавства на всіх етапах виборчої кампанії коаліція громадських організацій «Новий вибір-2004» анонсувала підписання листа до Президента з пропозицією ввести до складу ЦВК також представника «третього сектора». Коаліція пропонує від громадських організацій кандидатуру заступника голови правління Комітету виборців України Євгена Радченка, і тепер рішення залежить винятково від волі глави держави.
Щоправда, при ротації Центрвиборчкому може виникнути певна проблема. Річ у тім, що, згідно з законом про ЦВК, її склад протягом одного року не може бути змінено більш ніж на третину, а це означає, що «ліміт» для ротації становить 5 чоловік. От і виходить, що цей процес мав би тривати три роки: одного року — 5, другого — 5, а на третій рік ще 3 члени. Крім того, члени ЦВК можуть бути звільнені, як і призначені, тільки за поданням Президента. Іншими словами, ротацію ЦВК в Україні просто «проспали». Водночас, як повідомив Юрій Ключковський, ця норма є предметом подання до Конституційного Суду, тож необхідно зачекати на його висновки.
Наскільки демократичними будуть наступні президентські вибори, залежить як від закону, так і від виборчої комісії. Новин щодо останньої принаймні залишилося чекати зовсім недовго.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
