«150 грам» для не члена СДПУ (о), а Президента України

      Учора Президент Кучма спілкувався з пресою безпрецедентно довго — півтори години. Цей начебто діалог (якщо таким можна вважати прес-конференцію) справив на багатьох моїх колег доволі гнітюче враження. Наприкінці, коли Леонід Данилович визнав нормальним факт партійного управління (мається на увазі СДПУ(о)) з Адміністрації Президента окремими процесами в державі, заперечив існування «темників», назвав загрозу розколу України на східну і західну, зокрема в світлі донецьких подій, нав'язаною нам зовнішніми силами, — після цього мій колега з однiєї західної інформагенції резюмував: «Президент живе у деформованому світі». Справді, складалося враження, що Леонід Кучма не сприймає багатьох реальностей, а багато які заперечує, великий пласт політичного життя, схоже, він, наче заплющившись, спостерігає очима своїх радників. Звідси ще один висновок: Кучма стомився як Президент. Треба йти, це він визнає. Ні за яких умов я не лишуся на цій посаді, сказав він учора, заспокойтеся. Треба, отже, йти. Але як? У відповіді на це запитання криються найбільші небезпеки для держави.

      Судячи з учорашніх одкровень Президента, можна припустити, що він вважає себе гарантом такої-сякої політичної стабільності в державі. Приміром, проводячи алюзії між Грузією та Україною, Леонід Данилович припустив, що Шеварднадзе наразі єдиний політик, котрий може втримувати державу на межі хаосу. «Що буде з Грузією, якщо Шеварднадзе, так би мовити, махне рукою і піде? — і Л.Д. сам відповів на це запитання, від чого воно перестало бути риторичним: — Та, може, й самої Грузії не буде!». Що на Грузію, що на Україну чиниться тиск зовні, провадить логічний ланцюжок Кучма. «А якщо робити тиск, то ми, молоді демократії, це як молодий організм: на нього якщо тиснути, він може зламатися... і перейти від демократії до чогось зовсім протилежного», — останні слова Президент промовив відверто сумно. Що він мав на увазі? Деспотію, тоталітаризм? Якщо так (бо що ж інше, «зовсім протилежне демократії»!), то як він протидіє цим загрозам?

      А ніяк. Такий висновок приходить після того, як Леонід Данилович пробує дати оцінку надзвичайним подіям у Донецьку та Сумах, які спіткали «Нашу Україну». Фактично він назвав спробу провести форум «НУ» політичною провокацією, мотивуючи тим, що про бажання балотуватися претендент від цього блоку заявив за рік до виборів, що суперечить українському законодавству. Як на мене, Президент дав досить сумнівне трактування порушення законодавства, крім того, Віктор Ющенко заявив про готовність йти на вибори вже під завісу фантасмагорії в Донецьку, вже після того, як палац, де мусив проходити форум, було заблоковано, а на площі перед ним зібрався куплений натовп з фашистськими плакатами. Повертаючись після чергового журналістського запитання знову до цієї теми, Леонід Кучма сказав «не як Президент, а як людина»: ну навіщо їхати в Донецьк, де майже всі живуть російськомовні, де блок Ющенка набрав дуже мало голосів (2,8 відсотка — підказав хтось з перших рядів), так, дякую за підказку, всього 2,8 відсотка, ну от, навіщо туди їхати, а ці антиросійські гасла у Львові наступного дня, та не треба бліцкригів, за рік до виборів бліцкриги не пройдуть! Так казала людина Леонід Данилович Кучма.

      «А охорону Віктору Андрійовичу після того, як він звернувся до мене з проханням, було надано, я дав Смешку наказ перевірити», — наголосив Президент, хоч водночас і визнав, що загроза в житті є завжди, і розповів, як кілька тижнів тому ледь не став жертвою авіакатастрофи. Так, правда. Дорогою до Бразилії, коли літак робив зупинку в Марокко, при посадці, на швидкості 250—300 км, перше колесо лайнера відпало. Струс страшний, у мене в салоні лампочки повідпадали з тріском, згадував Президент ту НП. І нічого, мовляв, літаємо, все вище керівництво держави користується літаками, яким по 30—40 років, і не скаржиться. «Якщо реальна загроза життю — треба робити реальні кроки, а не вибивати у людей сльозу», — несподівано жорстко резюмував Леонід Кучма, повертаючись до теми про заяву Ющенка.

      На спробу журналістки довідатися, чи вважає Кучма нормальним, що накази на спротив форумам «Нашої України» в регіонах надсилаються заступником голови його Адміністрації, членом СДПУ(о), Президент відповів досить дивно. Мовляв, у мене працюють люди, які виконують завдання, «тут у мене не парламент, у мене не дискутують», узагалі на Заході — от, приміром, у Югославії — владу формують за партійною ознакою. Так ви що, член СДПУ(о)?» — було уточнююче запитання. «Я? — Президент поклав на журналістку важкий погляд, — я Президент України».

      Що думає Президент України про політичну реформу? Аби переконати очевидців у правдивості, Леонід Данилович навіть машинально перехрестився: «Хочу поклястися, що Україні потрібна політична реформа. Але її можна зробити тільки за нинішнього Президента». І, звісно, треба встигнути до наступних виборів, про які Леонід Кучма думає не менше за тих, хто балотуватиметься або думає, що балотуватиметься. Про єдиного кандидата від влади говорити неетично, бо ще рік попереду, — такою була реакція Президента. «Я ж усе одно за нього віддуваюся. Критика ж уся — на мене. Поки я є, йому (єдиному кандидату. — Ред.) менше дістанеться», — поділився Л.Д. нехитрим фрагментом владної передвиборчої технології.

      «Ми стаємо розумними сьогодні, а треба було б учора», — по-філософськи завершив Леонід Данилович. А ще зізнався, що штатного психолога, який би знімав з нього стреси після читання (тобто, як зізнався Президент, нечитання) опозиційних газет з критикою на свою адресу, в АП не існує. А стреси, вони знімаються просто — що у пролетаря, що в богеми, що у Президента України: «Грам 150 у неділю, а може, й чаще. Та який там психолог!» Щиро вірю, що гріх на душу фактом написання цієї замітки не беру — Леонід Данилович її не прочитає, а себто й приводу «шарахнуть» свої 150 не матиме.