Напередодні Різдва, у ніч, молоді загадували, як складеться їхнє життя цього року, намагалися вгадати значні події, де одне з основних — майбутнє весілля. Для цього виливали у воду розтоплений віск і по його контурах намагалися побачити силуети тих, із ким зустрінуться на життєвому шляху, або силуети різних символів: будинок — до статку, кружечки, схожі на монети, — до багатства, овочі й фрукти — до здоров'я. Такі ж силуети-символи вгадували в контурах згорілого паперу, причому папір палили на пласкій посудині, а потім підсвічували його ззаду, щоб силует чітко відбивався на стіні. Часто використовували черевик — викидали перед будинком. Той, хто підбере його, буде або нареченим, або носієм імені нареченого. А ще — зверталися до дзеркала. Накривали стіл до вечері й ставили додатковий прилад для того, на кого загадують. Перед накритим столом установлювали дзеркало так, щоб весь стіл і той, хто сидить за ним, добре були видні. Запалювали свічі в темряві, при свічах вдивлялися в дзеркальне відображення: там повинні були виникнути картини майбутнього, пов'язані з тим, на кого ворожать.
Перші сливові пудинги були приготовлені в XVII столітті. Вони також слугували для ворожіння. Пудинг готували у великих мідних казанах за кілька тижнів до Різдва всiєю сім’єю. При готуванні кожен член родини загадував бажання. У пудинг клали чотири предмети: монету, наперсток, гудзик і кільце. Пізніше, коли пудинг їли, кожен знайдений предмет мав своє значення. Монета означала багатство в новому році, гудзик — холостяцьке життя, наперсток для дівчини означав незаміжнє життя, кільце — заміжжя (одруження).
Наші предки вірили, що перший гість на Різдво провіщає щастя або горе на наступний рік всій родині. Перший гість має бути темноволосим чоловіком, бо якщо порiг переступить жінка — то це погана прикмета. Вважається, що перший гість заходить у будинок і «впускає» Різдво (у деяких країнах ця традиція стосується не Різдва, а Нового року). Іноді таку людину навіть спеціально наймають, щоб все було зроблено, як треба. Перший гість має тримати в руці ялинову гілочку. Він входить у під'їзд, проходить ним і виходить через задні двері. Йому підносять або сіль, або якийсь невеликий подарунок як символ гостинності.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
