Лялька «Ангел» для «Вертепу».
У канонічному біблійному сказанні «вертеп» — це печера, в якій поміж стійлами віслюка та вола в яслах (годівниці для худоби) був покладений нарожденний Ісус. Історія Божественної Породіллі й усі чудеса, що трапилися з малятком Ісусом та усім народом Ізраїлю, трепетно і дохідливо відтворені в яскравих картинках, учасниками яких стають лялькові герої однойменного театрального дійства. Саме вони, «вгніздившись» на дротинках, чи підвішені на нитках, дали назву театральній ляльці. «Маріонетка» — це слово походить від італійського «Маріон» або ж «Марія». Так і досі зветься механічна лялька, яка бере участь у щорічних релігійних святах у Венеції. Ще у XIII столітті, завдяки ініціативі Франциска Асізького до різдвяних свят почали створювати мініатюрні лялькові «панорами», що відтворювали сцени з новозавітних подій.
Сьогодні зображення вертепу з ляльковими персонажами можна побачити в кожному католицькому храмі (чи навіть у вітринах магазинів) у дні, що передують Різдву. І, звісно, беручкий народний розум не зміг встояти перед ідеєю «оживити» непорушних ляльок. Так статичні сценки на біблійні сюжети стали театром ляльок, вертепом у тій подобі, яка відома нам сьогодні. У багатьох країнах він зветься по-різному. Він є і в італійців, і у французів, і у греків. Білоруси звуть його батлейкою, угорці — бетлегемом (Бетлегем — одна з переінакшених назв Вифлеєма), молдавани — хизробом, румуни — вуклеїмом, поляки — шопкою чи яселками. В Україні ця суто різдвяна «забавка» послуговується багатьма назвами (вертеп, бетлегем, шопка), серед яких і «райок». Вертепний будиночок (він, власне, і є «шопкою»), де відбувається музичне різдвяне дійство — це, зазвичай, розкладна двоповерхова шафка заввишки під два метри (інколи вельми складна за конструкцією), яка дивовижно модифікується, або ж проста лава з «церковними главками» понад нею. Нижній поверх — «земля» — відведений для побутових подій «тутешнього світу», які відбуваються з простими людьми, а також царями, священиками, генералами, злодіями і дурнями. На вищому поверсі, «небі», розгортаються біблійні сюжети. Герої та сюжети, знайомі глядачам зі Святого Письма, в усіх національних варіантах «лялькового світу» подібні. Всюди можна зустріти янголят, волхвів, почути дзвіночки та привітне мекання — вітання домашньої худобини, яка стає свідком народження Маляти. У давнину голос лялькових героїв підсилювався спеціальним пищиком, який зветься «фаччіо» — в Італії, «фіскіо» — в Іспанії, «пратік» — у Франції. Ляльці традиційно припадало говорити форсованим фальцетом — адже її «відмінність» від людини повинна виявлятися в усьому, а надмірна подібність сприймалася як магічно небезпечна. А ляльку історія наділила такими можливостями і прерогативами, з якими інколи не в змозі сперечатися найтемніші сили світу.
В Україні з вертепом ходили бурсаки-спудеї — учні братських шкіл-колегіумів, потім і Київської академії — майбутнє вище духовенство. Потім вертеп поширився серед музикантів, ремісників. З’явився також «живий вертеп», де ролі грали не ляльки, а актори. Свого часу вертеп з його «небом» і янголятками не на жарт занепокоїв радянську владу. Лялька, цей «пережиток буржуазного минулого», у тридцяті роки викликала відразу владарів. Традиційна притягальна магія «балаганної свободи», одвічне прагнення до веселого сміху над недоладністю у житті не подобалися владі «робітників і селян». До того ж це видовище — чи то в Італії, чи в Румунії, чи в Молдові, чи у нас в Україні — завжди мало яскраво окреслені національні риси. У кожному вертепі герої відтворювали традиційний біблійний сюжет, додаючи імпровізовані подробиці з життя впізнаваних близьких, а зовсім не «книжних» вождів, начальників, вояків, пройдисвітів і простих хлопаків-пересмішників. Скажімо, в Старому світі у минулорічних різдвяних лялькових сценках-вертепах можна було зустріти таких зовсім не різдвяних «героїв», як Джордж Буш та Усама бен Ладен! Багато миролюбних європейців вважають їх гідною компанією для жорстокого царя Ірода. Тож вертеп завжди виступав у ролі своєрідного «театру соціальної сатири». А у цю спрощену форму неважко було дотепно вплести будь-яке приховане дисидентство. Головне ж — насиченість вертепного дійства дитячою нелукавою чистотою.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
