І знову — жив-був на світі Антон Городецький

      Першого січня ми пішли в кіно. Зрадивши багаторічній традиції «водити козу» місцями «бойової слави», вітаючи друзів та знайомих із Новим роком, знищуючи їхні запаси олів'є та шампанського і заручаючись обіцянкою, що завтра неодмінно продовжимо в нас. Зустріч із прекрасним довела, що вчинили ми дуже навіть правильно. Прем'єра «Денної варти» варта того, щоб заради неї відмовити організмові в харчово-алкогольних зловживаннях і проголосувати на користь власної обізнаності в кіноновинках.

      Щоправда, зрада традиції далася непросто: таких «зрадників», як ми, виявилося предостатньо і за умов аншлагу на прем'єрі «Денної варти» пощастило викупити ледь не останні квитки. І вже потім, сидячи в залі й дивуючись, як після цих безкінечних новорічних столів народ може жувати поп-корн, похвалити себе за таку спритність — другий фільм за романом фантаста Сергія Лук'яненка сповна виправдав найсміливіші очікування кіноманів.

      Команда у «Варті» №2 зібралася  здебiльшого та ж сама, що й у першому фільмі Тимура Бакмамбетова: Хабенський, Порошина, Жанна Фріске, Володимир Меньшов... От тільки «Уматурман», чий злет на вершини хіт-парадів розпочався після прем'єри «Нічної варти», у продовженні історії Антона Городецького відсутня — брати Крестовські цього разу творцями саундтреку не стали. А Макс Фадєєв, як на мене, з цим завданням упорався набагато гірше: не думаю, що народ наспівуватиме мотивчики з «Денної варти», які до шлягерів рівня «Жив-був на світі Антон Городецький» відверто не дотягують. Зате компанії Aliasl-Wavefront та Terminal FX цей фільм уже занесли до своїх беззаперечних перемог — таких спецефектів та комп'ютерної графіки в інших бестселерах фантастичного жанру годі шукати. Сама не заміряла, але статисти від мистецтва підрахували, що комп'ютерної графіки тут не менше сорока хвилин — абсолютний рекорд пострадянського кінематографа. Причому вона, ця графіка, різна і несподівана: фатальні вибухи у відомому готелі «Космос», що став полем бою сил Добра і Зла, мов карткові будиночки падають цілі квартали багатоповерхівок, дефіле героїні Жанни Фріске, яка на автомобілі мчить вертикальною площиною фешенебельного хмарочоса, фортеця, яку штурмує Тамерлан, прагнучи заволодіти Крейдою долі й переписати історію, виправивши свої поразки на перемоги... За всіма цими новітніми технологіями режисерові вдалося зберегти все те людське, що, за великим рахунком, присутнє в будь-якому фантастичному творі. Тут є досить влучні жарти (герой Володимира Меньшова герою Костянтина Хабенського: «Антон, ось ти світлий маг, а пиво п'єш темне»). Докази того, що людські стосунки, кохання для нормальної людини завжди важливіші, ніж сухі правила службових статутiв (тут «на коні» була світлий маг Світлана (Марія Порошина)). Потужно прозвучали інші акценти, перенесені на екран зі звичайного життя, як то: батьки завжди відповідають за своїх дітей і люблять їх навіть тоді, коли ті невдячно ідуть геть...

      «Денна варта» — фільм видовищний, iз перспективним, правильно прогресуючим  сюжетом, але й не без приводів для критичних зауважень від занадто прискіпливих глядачів. Мені, наприклад, не дуже зрозуміло, навіщо було запрошувати на таку мікроскопічну роль Гошу Куценка — актора, який не мав можливості продемонструвати і дещицю свого таланту? Не достатньо виписана історія кохання Аліси (Жанна Фріске) та Кості (Олексій Чадов). Заради цього молодого вампіра епатажна дамочка із зачіскою з промовистими ріжками та рюкзаком у вигляді гробика навіть відрізала собі пальця і до безкінечності писала: «Костя живий». Розвиток цих стосунків — від першого погляду до екзекуції — для глядача так і залишився таємницею.

      І ще. Відомі люди на банкеті Сил Зла — Нікас Сафронов, Віллі Токарєв, Борис Моїсеєв — це просто іронія чи ...