Юрій Єхануров: Моє прізвище бурятською означає «Глибоке озеро»

      Над головним входом до Будинку уряду горять цифри «2006», на кожному вікні другого поверху з боку фасаду — ялинка на тлі безлічі блакитних лампочок, на стінах — також світляні гірлянди, вже жовтогарячі, на землі —стрункі ряди підсвічених ялинок. Довершують святкову картину кабмінівської ілюмінації сяючі літери на яскраво-синьому парапеті по обидва боки головного входу: «З Новим Роком!» і «З Різдвом Христовим!». Ніколи раніше Кабінет Міністрів не прикрашали на новорічні свята так багато й стильно. Жарти про газову кризу недоречні — по-перше, вся ця краса горить завдяки якомусь неону, а не природному газу з Росії, по-друге, з електрикою проблем немає. Забігаючи наперед, зауважимо, що Прем'єр-міністра Юрія Єханурова, до якого ми йдемо на підсумкове інтерв'ю-2005, запитання про газові справи вже втомили і на інші теми він спілкується значно охочіше.

      Перед тим як потрапити до прем'єрського кабінету, проходимо по коридору 7-го поверху: тут на стіні висять портрети керівників усіх урядів України, починаючи з перших УНРівських та УРСРівських. Вiдсутнi найбiльш одiознi фiгури нашого часу — Лазаренко i Янукович. Відставленої у вересні Юлії Тимошенко немає — мабуть, ще не встигли таку красу старанно вималювати олійними фарбами. Але найближчим часом образ закосиченої леді Ю. тут обов'язково з'явиться. Чи лише портрет, чи й вона сама — залежить від політичної ситуації та результатів виборів, а значить, і від успішності нинішнього уряду, очолюваного містером Ю.

      Поки що пан Єхануров приречений на порівняння з Тимошенко. Авжеж, два прем'єри з однієї, «помаранчевої», команди за один рік — це трохи забагато. За характером та поглядом на силу-силенну речей вони фактично антиподи. Це стосується й того, що Юлія Володимирівна обіцяла бути Прем'єром при не надто прихильному Президентові Ющенку хоч десять років, а ось Юрій Іванович — дуже близький член команди Ющенка — не обіцяє керувати урядом навіть півроку. Адже попереду ще багато випробувань, багато чого незрозумілого. Крім виборів — ще й набуття чинності політичною реформою, яка Єханурову відверто не подобається. При цьому особливий наголос він робить на доцільності призначення наступного Прем'єр-міністра з того самого табору, який представляє Президент Віктор Ющенко. Бо тільки так можна зберегти в Україні стабільність. Таку, заради якої Ющенко й поставив Єханурова на прем'єрство.

      Так склалося, що саме на Новий рік «уряд №2» відзначає свої перші сто днів. Хоча ця дата ховається за ялинковими прикрасами та вказівкою «не піаритися», саме час поговорити про те, чи вдалося Єханурову покращити ситуацію «після Тимошенко», чи вдається забезпечувати бажану стабільність і чи спроможний Юрій Іванович на більше.

«Ілюмінацію на Кабміні зробив міністр Плачков. А Президентові ми подарували макітру з пиріжками і 5-літровий бутель шампанського»

      — Юрію Івановичу, йдучи на зустріч із вами, ми ще раз пересвідчилися, що будівля Кабінету Міністрів прикрашена до Нового року найкраще за всі роки. Чия це була ініціатива? І взагалі, як саме апарат уряду відзначає новорічні свята, як ви вітаєте міністрів та інших підлеглих?

      — Це була ініціатива міністра Кабінету Міністрів Богдана Буци. А виконання — міністра палива та енергетики Івана Плачкова. Я вам скажу, це справді творчий підхід, який створює людям хороший настрій.

      Щодо привітань, то вітав нас і Президент, і ми вітали Президента. Було це дуже цікаво: я разом із міністрами заніс Вікторові Андрійовичу на Банкову таку велику макітру з пиріжками, повну-повну. А ще — десь так літрів на п'ять пляшку українського шампанського.

      А що стосується секретаріату Кабінету Міністрів, то це був великий збір у великому залі Кабміну, там я поздоровив усіх працівниць і працівників уряду. До речі, багатьох із них я знаю вже багато років, це дуже досвідчені, кваліфіковані люди, це наша опора в роботі. Були привітання й заохочення, нагороди найкращим. Отаким був початок. Але свята тривають (усміхається).

      — Завдяки вашим попереднім коментарям для преси, мабуть, уже всі знають, як ви зустрічаєте Новий рік: б'єте вдома рекорди з ліплення пельменів, о шостій вечора проводжаєте старий рік за бурятським часом, а опівночі зустрічаєте новий — за нашим... А як ви святкуватимете Різдво?

      — (Усміхається). Так, Новий рік для нас — свято сімейне, з дітьми та онуками... А от на Різдво у нас власної традиції немає. Хоча я добре знаю, як це відбувається, мені дуже подобаються звичаї Західної України. Але ми ж живемо в Центральній... До того ж у мене виходить так, що на Різдво припадають дні народження близьких друзів. Ось в одного цього разу буде ювілей, так що знову підемо в гості.

      — Невже навіть кутю не готуєте?

      — Та ну, дружина готує обов'язково. Вона в мене з Волині, на традиціях більш обізнана.

      — Цікаво, ці ваші друзі — люди відомі, публічні?

      — Ні, це дуже старі друзі, ще з тих часів, коли я не був начальником.

      — Юрію Івановичу, ми чули, що, навіть уже будучи начальником, ви часто приїздили на Волинь до батьків дружини і зупинялися там на ніч у більш ніж скромних сільських умовах. А коли ви востаннє були в гостях у тещі?

      — Останній раз це було влітку, але, на жаль, дуже коротко. Тоді в мене така робота була — я працював головою Днiпропетровської облдержадмiнiстрацiї.

      До мами їжджу частіше, вона живе на Житомирщині, 200 кілометрів звідси. Щоразу користуюся такою нагодою. Навіть оце коли представив нову голову Житомирської адміністрації, сказав усім, що повертаюся до Києва, а натомість ми розвернулися і поїхали до мами. А «пароль» у нас такий — телефоную сестрі й кажу: «Свiтлано, готуй деруни!».

«Бурятський Новий рік святкуватимемо наприкінці січня»

      — А якщо згадати вашу далеку батьківщину: чи підтримуєте ви зараз, уже коли стали Прем'єр-міністром, контакт із бурятською діаспорою в Україні? Бо, скажімо, існують такі напівжартівливі версії, що справи цього національно-культурного товариства після вашого призначення пішли вгору...

      — Відверто кажучи, після мого призначення зустрічей таких ще не було. Хоча я отримав дуже багато листів від бурятської діаспори, просто індивідуально люди пишуть. Напевно, в нас буде традиційна зустріч на Новий рік за східним календарем, наприкінці січня. І, гадаю, цього разу там точно збереться багато людей (усміхається).

      Розумієте, там збираються не лише буряти, а й люди, які певний час жили на Забайкаллі, і росіяни, й українці. А самих бурятів не так багато. У Києві їх зараз живе чоловік 80, а по Україні — близько 500.

      До речі, були в мене гості недавно із Забайкалля — двоюрідна сестра приїздила з чоловіком, подивилися на місто.

      — Цікаво, а що означає прізвище Єхануров бурятською?

      — Це означає «Глибоке озеро». Приблизно так.

      — Це Байкал мається на увазі?

      — Так. Мій батько з Іркутської області. Це ті буряти, які живуть в Усть-Ординському Бурятському автономному окрузі. І це теж неподалік Байкалу, неподалік самої Бурятії.

«Оцінок за 12-бальною шкалою своєму урядові ставити не буду»

      — Юрію Івановичу, ви зараз можете відзначати ще й сто днів діяльності на посаді Прем'єр-міністра. Якщо згадати деякі відгуки про ваше призначення, то тоді казали, що вам буде дуже важко — ви «тимчасовий», «технічний» Прем'єр; дехто закидав, що, мовляв, не знайшли українця для такої посади... Тепер, після деяких здобутків та звикання, вам працюється трохи легше?

      — Ну що ви, мені тут так легко! (Саркастично посміхається).

      Що стосується мого походження, то, скажімо, Петро Олійник, нинішній голова Львівської адміністрації, народився на Далекому Сході, в Приморському краї Росії. І в моїх батьків схожа доля. Мого діда вислали з Житомирщини в 30-х роках. Наголошу ще раз: я українець. Бурятського походження (усміхається). Тож закидів на «національному грунті» я не відчуваю.

      Зараз пішла інша тема — інформаційна війна, зокрема в інтернеті, пов'язана з наступними виборами. Але хай пишуть. Я вигравав вибори, в тому числі й мажоритарні, і все це вже проходив. Перемагав і тоді, коли мене з усіх боків «обкладали».

      — Юрію Івановичу, ваш уряд не надто святкує свої перші сто днів. Але якщо пригадати попередній Кабмін, то Президент Ющенко за його першу стоденку поставив уряду Тимошенко оцінку «12». А як ви за 12-бальною шкалою оціните діяльність вашого Кабінету?

      — Ви знаєте, я не хотів би ставити ніяких оцінок. Річ у тім, що завданням уряду було втримати економічну ситуацію, не погіршити її, але продовжити розчищати завали, стабілізувати економіку. Це завдання виконано. Значить, працюємо задовільно, якщо таке завдання виконали.

      Зупинюся на такому прикладі: продовжується розчищення завалів, пов'язаних з оптовою торгівлею. Тут було чи не найбільше зловживань, велике корупційне поле. На жаль, це відображається і на показниках валового внутрішнього продукту. Уявляєте, промисловість зростає, сільське господарство зростає, транспорт зростає, а в цілому темпи зростання ВВП невисокі через те, що на 9 відсотків упала оптова торгівля. Це, в основному, були оборудки, пов'язані з незаконним відшкодуванням ПДВ. Просто, як кажуть, розкручували цю тему.

      А ще скажу, що впродовж цілого року — і попередній уряд, і ми — займалися розчищенням ситуації в питаннях, які пов'язані з ліцензіями на користування надрами. Понад 400 ліцензій, як з'ясовано, були надані просто так, як колись уділи або феоди. А зараз стосовно цих новоявлених феодалів прийнято близько 220 рішень, ліцензії в них відібрали, ще близько 120 справ перебувають на стадії завершення. А йдеться ж про видобування газу, нафти, інших копалин.

      Тобто ми продовжуємо розгрібати завали. Щодо податку на додану вартість — ми практично прикрили зловживання. Ще є окремі сигнали, але вони вже не є системними. Немає простроченого ПДВ, яке не повертається. От за три місяці ми скоротили заборгованість на 3 мільярди.

      А було 3,7 мільярда. 700 мільйонів — це те, що залишилося, не розлянуте судами тощо. Хоча там ще є багато проблем, і підприємці про це мені відкрито говорять. Однак напруга все ж значно зменшилася.

      Тож загалом ще раз скажу, що, навіть при всіх негараздах, ми в уряді працювали задовільно.

      — Які напрями в уряді ви могли б виділити як найсильніші, а де роботу, можливо, потрібно було б посилити?

      — Я проти такого розподілу. Це громадськість, журналісти мають визначати, як працюють конкретні міністерства, Кабмін у цілому. А я своє завдання зараз бачу в координації роботи різних відомств, щоб кожен відчував себе повноцінним членом нашого оркестру. А говорити про те, як хто свою партію в оркестрі веде... У кожного — свій інструмент і своє вміння.

      Мені хотілося б наголосити на іншому. Ви, мабуть, уже звернули увагу, що в роботі нашого уряду менше такого собі ефекту, а більше ефективності.

«Україна багато втратила від того, що відразу після революції було призначено «уряд революціонерів»

      — Попередній уряд був сформований фактично за покликом революції, це був уряд революціонерів. Загалом, завданням Помаранчевої революції було побороти кучмізм як систему негативних, корупційних, непатріотичних явищ у владі. Ваш уряд покликано до роботи, аби стабілізувати ситуацію. Вас важко назвати «полум'яним революціонером». Але чи можете ви стверджувати, що у вашому уряді немає проявів того самого кучмізму, повернення до негативних явищ старої влади?

      — Скажу одразу: я переконаний, що Україна багато втратила від того, що на початку 2005 року до влади прийшли революціонери. Про недоцільність таких призначень я казав у інтерв'ю ще до «третього туру» голосування, у грудні 2004 року. «Революціонер» — це просто інша спеціальність. Згадайте фільм «Свій серед чужих, чужий серед своїх». Шашкою махати — це одне, а працювати на конструктив — зовсім інше. До речі, той факт, що ніхто з тих [представників попередньої влади], хто мав би сидіти [за гратами], зараз не сидить, — це свідчення того, що в нас не було системної, спокійної роботи і на цьому напрямі, як і на багатьох інших.

      Дивіться, що відбулося в Україні: ми втратили весну, коли можна було в парламенті прийняти будь-яке рішення, можна було реформувати економіку. Але прийшли керівники революційного складу. Це хороші, класні люди, це мої товариші! Однак, я вважаю, було б краще, якби вони й далі займалися революційною пропагандою, агітували за вирішення певних питань, а в цей час в уряді працювали б люди, здатні фахово розв'язувати проблеми. Минув деякий час, поки наші революціонери здобули необхідні професійні навички. Але час було втрачено! І надолужити його дуже важко.

      Тепер у дуже важкій боротьбі проходитимуть парламентські вибори. І потрібно докласти величезних зусиль, щоб суспільство знову повірило нашій владі.

      Коли я говорю про нашу роботу в уряді, я можу порівняти це і з роботою у штабі перед президентськими виборами. Одні виступали на трибуні, а інші готували всі ці заходи, забезпечували рух сотень тисяч, мільйонів людей. Люди бачили красиву телевізійну картинку революції, тоді як виконавці чорнової роботи лишалися за кадром. А уряд — це тим паче не сцена театру чи естради. Уряд — це важка, кваліфікована робота.

      А ще важче працювати тут через те, що в радах усіх рівнів, від сільської до Верховної, залишається старий склад депутатів. Ви можете уявити, як складно з ними працювати. Скажімо, на Дніпропетровщині, де я був головою обласної адміністрації, під час виборів дві третини голосували проти нас. А треба ж було працювати, співіснувати, домовлятися. Я днями  повернувся з Луганська. Уявіть собі, як важко працювати українській владі, команді Президента там! Це просто знущання, приниження.

      А повертаючись до питання про революціонерів, згадую класичні слова Леніна: «Нам истерические порывы не нужны, нам нужна мерная поступь железных батальонов пролетариата». Ну в даному випадку  «пролетариата» не треба, а «мерная поступь» хай залишається. Через те, що в нас була спочатку феєрія, а потім — «істеричний порив», ми втратили темп, не змогли прийняти велику кількість необхідних законів, в тому числі й непопулярних. Я маю на увазі пенсійну реформу, реформу житлово-комунального господарства тощо. Прості, абсолютно неефектні речі, але це — основа. Також ми не просунулися в податковій реформі, а відтак, думаю, відсунули її впровадження на 2008 рік.

      Але я маю сказати і щось позитивне. Тому скажу, що зараз у суспільства знову є надія. Якщо в нас [після парламентських виборів] Президент, парламентська й урядова команди матимуть близькі погляди, суспільство отримає три з половиною роки. Це буде термін не протистояння й суперечок, а важкої праці. Щоб до наступних виборів реформувати всю нашу господарку. Щоб вийти на такий стратегічний рівень, звідки Україну видно не лише як майбутнього члена Європейського Союзу, а й узагалі як члена отого «золотого мільярда», який складають найбільш цивілізовані країни. І це не просто мрії. Такі сподівання мають під собою цілком конкретні підстави. Адже Україна спроможна бути провідним гравцем на таких ринках, як авіабудування, космос, феросплави, титан, ще, скажімо, — металургія, хоча тут ми поки відстаємо в технологічному плані, як і з зерном. Але потрібно, щоб прийшли сучасні менеджери, щоб вони дали серйозний імпульс економіці. Тому, до речі, зараз у мене чоловік п'ять радників — це люди, яким по тридцять років. Це люди, які кинули дуже хороші робочі місця, в тому числі в Лондоні, Москві, й приїхали сюди попрацювати на Україну.

      Якраз у ці вихідні дні ми запланували такий мозковий штурм, щоб розписати наші завдання. (Показує зшиток паперів, які становлять урядову стратегію на 2006 рік. — Ред.) Ось бачите, місія, основні цілі, пріоритети, все, що ми маємо зробити детально по кожному напряму. І таке потрібно довести до кожного виконавця, хто за що відповідає. Фактично, це наші теоретичні напрацювання за сто днів. Ну візьмемо для прикладу будь-який пріоритет... (Відкриває й показує сторінку із заголовком «Скорочення питомої ваги бідного населення й формування середнього класу». — Ред.) Це, мабуть, найбільш достойне завдання. Тому що, як на мене, історична місія Президента Ющенка — щоб за десять років було утворено потужний середній клас. І ми всі повинні на це працювати, бо це основа нашої стабільності, нашої держави.

«З Юлією Тимошенко після свого призначення навіть не спілкувався. І в Кабмін до неї працювати не піду»

      — Юрію Івановичу, ви згадали, як складно працювати з тими радами, які є зараз, але невдовзі будуть нові вибори, і, скажімо, з новим парламентом розібратися буде не легше...

      — Буде важче (посміхається).

      — Та, незважаючи на це, мабуть, вам хотілося б залишитися Прем'єр-міністром і після виборів. Для цього, найперше, потрібна умова — щоб «помаранчеві» сили мали в парламенті більшість. Припустимо, так і буде. Але пропозиції щодо кандидатур глави нового уряду будуть різними. Ви б могли працювати в Кабміні, яким керувала б Юлія Тимошенко? Або чи взяли б її у свій уряд, якби знову стали Прем'єром?

      — Я вважаю, що Юлія Володимирівна могла б добре торгувати газом, у цій сфері вона розуміється. Що ж до інших галузей діяльності в уряді... Знаєте, проведений експеримент показав, що Юлії Володимирівні краще підшукати якусь іншу роботу.

      Відтак якщо Юлія Тимошенко знову стане Прем'єр-міністром, я не скажу, що піду капусту вирощувати, але я піду викладати в університет чи попрошу Президента підшукати мені інше місце роботи поза урядом. Знаєте, я нормальний член команди, на високі посади не рвуся, і коли після минулих виборів відбулася інавгурація Віктора Ющенка, я повернувся до депутатської роботи. Тоді я не бігав, як інші, не випрошував жодних портфелів. Єдине, про що попросив, — аби мені надали місце в сесійній залі скраю, там, де сидів Роман Безсмертний, щоб простіше було виходити.

      Пiзнiше зателефонував  Президент. Його дзвінок застав мене в Нью-Йорку, де я виступав у Колумбійському університеті. Віктор Андрійович дав команду, щоб я їхав у Дніпропетровськ. І я поїхав. А коли Президент дав завдання по Нікопольському феросплавному, в один із вересневих днів я як глава обласної адміністрації поїхав туди. Якраз перебував у цеху, розмовляв із начальником цеху. Тут телефонує Віктор Андрійович і каже, що через півтори години він оголосить про призначення мене виконувачем обов'язків Прем'єр-міністра і що я маю провести засідання відставленого уряду. І о 17-й годині того дня я вже проводив засідання Кабміну. Так має працювати кожен член команди, а не ходити й про щось просити. Якщо ти потрібен — тебе покличуть.

      — Юлії Володимирівні, мабуть, не сподобалося б те, як ви про неї відгукуєтеся... А взагалі, Юрію Івановичу, коли ви востаннє з нею розмовляли — і як нинішній Прем'єр-міністр із попереднім, і як перший номер списку «Нашої України» з першим номером БЮТ?

      — Хочу наголосити: в мене немає жодних претензій до Юлії Володимирівни, я зовсім не збираюся критикувати дії уряду, який вона очолювала. Це було б неправильно. Ви мене запитали, чи хочу я працювати в її уряді, і я відповів — ні. У мене інші методи роботи, інші економічні погляди, я їх відстоюю. Але водночас я добре розумію: якщо буде коаліція, ми будемо зобов'язані співпрацювати. В парламенті — так, в уряді — важче...

      — І все ж, чи спілкувалися ви з Тимошенко після її відставки?

      — Ні. Хоча я спілкувався з багатьма колишніми прем'єрами, зустрічався не один раз із Пустовойтенком, із Масолом, із Януковичем...

      — Із Кучмою...

      — І з Кучмою. З багатьма. Знаєте, я людина толерантна. І готовий працювати, але без нервів. Без нервів...

Чи готовий Єхануров бути Прем'єром зі збільшеними внаслідок політреформи повноваженнями?

      — Зараз багато хто відзначає, що керівники держави, керівники виконавчої влади — Президент, Прем'єр, секретар Ради нацбезпеки, міністри — демонструють значно більшу єдність позицій, аніж це було за часів уряду Тимошенко. Така єдність дуже доречна у відстоюванні державних інтересів, скажімо, в тому самому газовому питанні. За рахунок чого досягається таке єднання? І чи можливо в принципі залучити до цієї «спайки» й Голову Верховної Ради?

      — По-перше, я член команди Віктора Ющенка, і цим усе сказано. Це означає, що потрібно узгоджувати свої дії з іншими членами команди. Крім того, я з Ющенком уже багато років, і поміж нами немає жодних психологічних проблем. По-друге, Віктор Андрійович — людина, яка чує інших, яка слухає дискусії. Однак коли рішення вже прийнято, його треба виконувати. Я з самого початку ставив питання так, що вироблена урядова позиція є обов'язковою для всіх фракцій, які цей уряд формували. Ось, скажімо, сьогодні (30 грудня. — Ред.) на зустрічі з Президентом у різних урядовців були відмінні погляди на один законопроект, точилася жвава дискусія. Але рішення буде одне. І після цього, якщо ти не згоден — до побачення, пиши заяву і йди, куди хочеш. Інакше командної гри немає.

      По-третє, наша єдність — це просто доцільно, це в інтересах України. Стосовно ж згаданої вами співпраці з Головою Верховної Ради... У мене таке враження, що незрозумілий виступ Володимира Михайловича [Литвина] за підсумками роботи за дев'ять місяців iз критикою на адресу того уряду, який ці дев'ять місяців не працював, вніс певну напруженість у відносини між Президентом і Головою Верховної Ради. Я розумію, що з парламентом мені працювати треба, і намагаюся робити все необхідне. Але я розумію також, що почався виборчий процес, і це суттєво впливає на поведінку багатьох керівників фракцій і Голови Верховної Ради. Що вдієш, таке життя. Ми перманентно перебуваємо у виборчій кампанії.

      — Після закінчення цієї виборчої кампанії буде обрано новий парламент і доведеться формувати новий уряд, уже згідно з нормами зміненої Конституції. Чи готові ви утримувати кермо Прем'єр-міністра, маючи значно більші, ніж зараз, повноваження?

      — (Після замисленої паузи). Ви знаєте, я постійно й уважно читаю Конституцію, її нову редакцію. Дуже нетехнологічна редакція. Я навіть не уявляю, як можна працювати в умовах, коли Президент і Прем'єр-міністр — не одна команда. Якщо після виборів буде саме така схема (а Конституція її дозволяє), то нещасна ця Україна... Це буде руїна...

      Треба розуміти, що в нас досі немає законів про Президента, про Кабінет Міністрів, про Комітети Верховної Ради, нескоро буде прийнято законодавство щодо місцевого самоврядування. Таким чином, із багатьох питань виникає серйозний «шпагат». Після впровадження політреформи ми матимемо різні трактування різних ситуацій різними політичними силами та особистостями. А в нас зараз фактично немає ще й Конституційного Суду, щоб отримати тлумачення з таких суперечливих питань.

      Ще відтоді, як я у 24 роки став головним інженером на заводі, я завжди приділяю багато уваги технологічності речей, у тому числі й технології управління. Бо написано — а як працювати за цим написаним? Хороший документ повинен містити в собі досвід багатьох людей...

«Наша Україна» ще й не починала виборчу кампанію. В інших — фальстарт»

      — Якщо говорити про життя після виборів, то який відсоток голосів ви вважатимете успішним для блоку «Наша Україна»? І який — реальним?

      — Якщо виходити з реалій сьогодення, то три політичні сили [«Наша Україна», Блок Тимошенко, Партія регіонів] наберуть приблизно по 20 відсотків плюс-мінус 3 відсотки. Далі ситуація може розвиватися по-різному, в тому числі й драматично. Побачимо, як воно вийде. Адже будуть ще й Блок Литвина, і комуністи, і соціалісти... Я думаю: Верховній Раді не вистачатиме Шуфрича (мається на увазі, що 3-відсотковий бар'єр не подолає блок «Не так!», створений на основі СДПУ(о). — Ред.). Він усе-таки веселить народ (посміхається). Але, кажуть, святе місце пустим не буває. Значить, будуть інші...

      — Але поки що соціологи показують рейтинг очолюваного вами блоку на рівні 14 відсотків. Як за три місяці «Наша Україна» добере ті 6 відсотків, яких бракує до прогнозованих вами 20?

      — Ну, 14 відсотків — це таке... «Наша Україна» ще ж і не починала працювати на виборах.

      — А чому? Багато хто каже, що «Наша Україна» фактично проспала початок виборчої кампанії.

      — А поставте питання інакше: чи не є те, що інші вже почали так активно працювати на виборах, фальстартом? Усі ті, хто працюють у нас у штабі, хто є в нашому списку, мають достатній досвід роботи. Ми пройшли не одні вибори. Бачили випадки, коли величезні рейтинги падають і навпаки. Тобто все ще буде змінюватися.

      — Юрію Івановичу, а ви не акцентуєте увагу на тому, що є першим номером у списку «Нашої України», навмисно, щоб вас не звинуватили у використанні службового становища?

      — На моє переконання, найкраща агітація — це ефективна робота уряду. Як уряд працюватиме, так люди за нас і проголосують. Тут усе зрозуміло.

      — Водночас, ви, мабуть, зараз багато чого не можете зробити на посаді Прем'єр-міністра через те, що почалася виборча кампанія, а це не час для непопулярних, але потрібних рішень.

      — Можливо, й так. Але що я хочу сказати: наші люди змінилися, їх уже не одуриш. Вони бачать, де піна, а де суть речей. Хто просто базіка, а хто проводить ефективну політику. Люди вже «об'їлися» солодких слів, часом хочеться й чорного хліба. Тому треба говорити людям правду, і вони зрозуміють. А загравати з ними, показувати фальш — для себе ж гірше.

      Зараз я почуваюся в ролі лікаря. Мені потрібно лікувати, а подобається це пацієнтам чи ні, солодкі ліки чи гіркі — це не має значення, їх слід приймати в будь-якому разі. Може знадобитися і хірургічна операція.

«Ми ще будемо вдячні Москві за «газовий» тиск»

      — Перейдемо до газової теми. Складається враження, що позиція в питанні газу, яку Україна зайняла щодо Росії, значно жорсткіша, ніж була раніше, і це радше додає рейтингу уряду та Президентові, відчувається підтримка такої позиції в народі. Станом на зараз, як ви гадаєте, подальший розвиток подій у «газовому конфлікті» ще додасть рейтингу українській владі чи навпаки?

      — Їй-богу, не дивлюся на ці показники. Річ у тім, що є жорсткий переговорний процес, є національні інтереси, є намагання перейти на ринкові відносини цивілізованого типу й різні підходи двох господарюючих суб'єктів, двох урядів, двох країн до цього переходу. Питання тільки в тому, чи вистачить у переговорників з обох сторін здорового глузду, щоб цивілізовано вийти з конфлікту. А без конфліктів, без криз немає розвитку. Тому на цю проблему треба дивитися об'єктивно. Ми ще будемо вдячні російській стороні за жорстку постановку цих питань.

      Тепер, коли ми провели низку зустрічей із промисловцями, з тими, хто споживає найбільше газу, з усіма регіональними керівниками, стало зрозуміло, що ми дуже багато бездумно витрачаємо енергії. І тепер ми замислилися над питаннями, які слід було вирішувати вже давно. Зараз ми споживаємо 76 млрд. кубометрів газу, а насправді могли б задовольнитися 62 млрд. Це означає, що, скажімо, мартенівські печі слід замінити сучаснішим виробництвом. Друге питання — це диверсифікація джерел енергії. Це значить, що ми — країна, яка має надлишок електроенергії, — повинні зробити так, щоб електроенергії витрачалося більше. Далі — альтернативні джерела енергії, біопаливо тощо. Це теж треба пускати в роботу. Ще — питання розробки нових родовищ. Я вже був на Полтавщині й говорив про це, також ідеться про використання шельфу Чорного й Азовського морів. Також питання часу — енергозберігаючі технології. Адже наразі ми споживаємо у 2,6 раза більше енергії на одиницю валового внутрішнього продукту, ніж у середньому в світі. Цю ситуацію слід виправляти!

      Відтак виходить, що «газовий конфлікт» — це суттєвий імпульс для всієї української економіки. Наша енергозалежність — це не якийсь злий фатум чи нерозв'язна проблема. Це значить лише те, що ми поки не встигаємо за технічним прогресом. І нам треба все зробити для того, щоб за три роки Україна постала як енергетично незалежна держава. І можете не сумніватися — так і буде. На наступні вибори Віктор Ющенко зі своєю командою йтиме і казатиме: ми створили істинну незалежність України.

      — Ви говорите про речі на перспективу...

      — Ні, це кроки, які потрібно робити вже сьогодні.

      — Та все одно вони розтягнуться в часі на кілька років. Запитати ж хочеться про ваше бачення ситуації, яка складеться за пару днів. Специфіка газети така, що інтерв'ю ми беремо сьогодні, а друком воно вийде 4 січня, коли вже буде відомо, що трапилося 1 числа о 10-й ранку. Ви зараз можете спрогнозувати, з яким газом буде Україна з перших днів нового року і чи буде взагалі? Якщо впаде тиск у газопроводі — ми відбиратимемо російський газ?

      — Тут проблем немає — в нас усе відпрацьовано. Нам не потрібно відбирати чийсь газ. Поки що контракту з Росією немає, але сьогодні ввечері, 30 грудня, я підпишу постанову, згідно з якою російський газ, що проходитиме територією України, буде визнано неконтрабандним. Бо, скажімо, міністр внутрішніх справ Луценко вже висловлює занепокоєння, який статус цього газу. І росіяни вже прийняли відповідну постанову свого уряду, щоб той газ, який вони направлятимуть, не вважався у них контрабандним. Тепер нам треба прийняти...

      — Це такий акт доброї волі?

      — Це нормальний, цивілізований акт. Якщо новий договір не підписано — діє старий. Так прийнято в усьому світі. А будь-які дії, що не відповідають чинному договору, слід вважа