З Іраку — на службу

28.12.2005
З Іраку — на службу

Позавчора з побутом українців, якi дотепер перебували в Іраку, знайомився Віктор Ющенко. (Фото Миколи ЛАЗАРЕНКА.)

      Випадково днями я зустрів їх на Львівському вокзалі. У так званій білій формі вони пили каву. Було холодно. Табло показувало мінус 3. «У чому прилетіли звідти, у тому й повертаємось», — сказав кореспондентові «УМ» один із засмаглих бійців. З'ясувалося, що зимову форму одягу після повернення отримали далеко не всі. До того ж — ніякої реабілітації...

 

Кусень хліба: 50 на 50

      Саме такий приклад обрав один із сержантів, коли пояснював свої почуття після повернення додому.

      «Ось дивися, оцей окраєць — це моя родина: мама, тато, наречена, яка чекала... До них зараз лечу думками. Коли вийшов у Скнилові, після прильоту з Кувейту, спускався по трапу, i було таке відчуття, що йду по своїй вулиці до двору, де зараз визирнуть рідні, i я їх обійму! Але тільки-но з трапу «тушки» (літак Ту-154. — Ред.) зійшов — усе пропало, i тому інший окраєць хліба говорить про те, що краще б не повертався, побув би ще там!» — казав мені звичайний український хлопець у незвичній іракській формі.

      З'ясувалося, що проводжали з Іраку їх тепло. На американській військовій базі «Вірджинія» були подарунки для власників «щасливих номерів» після проходження загального огляду. Вже коли напередоднi католицького Різдва о третій ранку збиралися з «Вірджинії» до аеропорту «Ель-Кувейт», по радіо передали, що було обстріляно першу роту разом iз розвідротою, які тілько-но вийшли з базового табору «Дельта»...

      Були телевізійники з України, але офіцери обмежували будь-який контакт преси з рядовими, щоб зайвого не ляпнули. А сказати було що. Про те, як вісім місяців тому вони вилітали на Ірак з Яворівського полігону. До кожного водія БТР-80 підходили офіцери (старлей i капітан) 51-ї бригади з Володимира-Волинського i казали, що після виводу кожен iз них має віддати по 100—150 доларів США за здачу техніки у Києві. Шантаж був простий: відмовляєшся — не летиш. Усі погодилися, бо хотіли потрапити до Іраку, щоб заробити якусь копійчину для родини, для себе. Потім ці ж офіцери вже в Іраку нагадували про себе i пропонували розраховуватися поступово: з авансу, щомісяця по 15—20 доларів. I солдати знову погоджувалися, бо в перспективі офіцери обіцяли «перший же борт» на Україну. Гроші, врешті-решт, таки остаточно «скачали», коли водії здавали свої БТРи на пором у Кувейті.

      У підприємливих офіцерів були й інші види «заробітку». Багато про що «іракці» не говорять, але найбільше обурюються з приводу води. Адже у спекотному Межиріччі вода на вагу золота. Норма для миротворця — близько шести-семи півторалітрових пляшок на добу. Перші два місяці так i було. Потім почали видавати дві-три пляшки. Ротний казав спраглим бійцям, що так розпорядилися командири. Але всі знали, що «зайву» воду офіцери вимінюють місцевим за ковдри, кальяни, цигарки, навіть DVD-плеєри та диски.

Холодна Батьківщина

      Коли хлопці цими днями повернулися в Україну, вони змерзли. Після спекотного Іраку їх у літній формі три години тримали на морозі у Скнилові. Потім перевезли на Яворів. На полігоні вони провели ще близько години. Від такої адаптації померзли руки й ноги. Декого рятувала лише горілка. Декого за парканом чекали рідні. Але нікого не пустили в обійми близьких — доба карантину. Коли бійців нарешті доправили до казарм, вони кинулися до теплих батарей. Так i зігрівалися на рідній землі...

      Один iз моїх співрозмовників сказав, що його зимовою формою одягу так i не забезпечили. Іншому, Олексієві, пощастило більше — він таки отримав теплий бушлат. Але додому повертався в американській «гуманітарці».

      Рiч у тiм, що форма в Іраку має видаватися раз на два місяці. За 8 місяців перебування у гарячій точці бійцям 81-ї тактичної групи видали лише три комплекти... Куди подівся четвертий комплект, знають лише командири. От i доводиться декому повертатися додому в «американці» з нашивками у виглядi синьо-жовтого прапора.

Ніякої реабілітації!

      Після спеки — години очікування на морозі — це ще  нічого. Адже найголовніша новина на миротворців чекала далі: через три дні після прибуття вони мають бути у своїх військових частинах за місцем проходження служби. I це при тому, що бійці попередніх, 5-ї, 6-ї, 7-ї, миротворчих бригад мали свої законні 14 реабілітаційних днів! Для останньої, 81-ї тактичної групи, все по-іншому. Хлопців ще в Іраку «порадували», що після повернення їхня реабілітація залежить винятково від командирів частин за місцем служби. Добрий командир, може, й відпустить святкувати Новий рік iз родиною. Але це якщо через три дні після повернення, наприкінці грудня, миротворцям удасться його застати в частині. Троє ж моїх співрозмовників не будували рожевих ілюзій i казали, що, судячи з усього, Новий рік їм доведеться зустріти в наряді. У одного з сержантів навіть задзеленчала щойно куплена у Львові з зароблених грошей мобілка, але він не міг напевне сказати матері, що святкуватиме Новий рік у колі сім'ї.

      Хоча надія у бійців усе ж таки є. Бо знають, що Верховний Головнокомандувач Віктор Ющенко обіцяв не лише вивести війська з Іраку (i обіцянку виконав), а й те, що миротворці святкуватимуть 2006-й разом із рідними.

      «Не можуть дати нам 14 днів, які нам належать, — хай дадуть хоча б 10! — каже мій співрозмовник-сержант. — Та ми навіть 3 січня готові на службу вийти, але дайте відсвяткувати з рідними, яких не бачили вісім місяців!»

      У бійців ще жевріє надія — у кого на командира частини, у кого — на найвище керівництво, міністра оборони Анатолія Гриценка i Президента Віктора Ющенка.

      «У четвер, 29 грудня, у «Бориспіль» урочисто повертатимуться генерали, полковники i майори. Для контрасту додадуть кілька «потрібних» рядових. А от нас на львівському Скнилові зустрічали без якихось там фанфар i, тим більше, преси, загнали до казарм, немов худобу», — кажуть прості бійці з непростого миротворчого контингенту.

  • У бiй проти москалiв... веде Суворов?

    Частини та з’єднання Збройних сил України досі не мають назв і символів, пов’язаних з українською історією та її національними й військово-історичними традиціями. >>

  • «Викликаємо вогонь на себе!»

    Смерть, яка могла стати його смертю, Володимир Муляр тепер бачить часто — запис відеосюжету горезвісного російського каналу «Анна ньюс» він скачав собі у смартфон як пам’ять про пекло, пережите на трасі Бахмутка. В другій половині жовтня 2014 року саме тут була найгарячіша точка АТО — легендарний 32-й блокпост, крайній форпост українських Збройних сил, що на два тижні опинився в оточенні терористів. >>

  • Призов по-київськи

    Тим, хто в непростих умовах став до зброї рік тому, потрібна заміна. Саме з цією метою військові комісаріати виконують нові завдання з комплектування Збройних сил України та інших військових формувань. Цими днями завершується перший етап четвертої черги часткової мобілізації. >>

  • Героїзм кіборга «Динамо»

    Олексій Дурмасенко, боєць 93-ї окремої механізованої бригади, став відомим за тиждень до своєї смерті, коли дав інтерв’ю «Радіо «Свобода» під час приїзду до рідного Києва в короткострокову відпустку. Перед тим 25-річний солдат із позивним «Динамо» пройшов бойове хрещення як «кіборг»: упродовж 12 діб захищав Донецький аеропорт, цей «український Сталінград Донбасу». >>

  • Ешелон свідомих

    Не на схід, а на захід відбув позавчора з Києва ешелон із першою командою мобілізованих у рамках першої в цьому році черги мобілізації. «Будуть і наступні відправки, але кожна — спочатку в навчальні центри, а не в АТО. Усі мобілізовані проходитимуть через навчання. Від 30 до 45 діб триватиме бойове злагодження», — пояснює Віталій Чекаленко, комісар Дарницького районного військового комісаріату. >>

  • Ордени старлея Коли

    Його позивний — Кола. Донедавна він полюбляв цей напій. Тепер не п’є — не може. Бо в Маріуполі в блокаді, коли вже не було води, довелося не раз на колі «мівіну» запарювати... >>