Сила нацiонального месіанізму

      Микола Костомаров (1817—1885) був успішним у багатьох галузях гуманітарної сфери: талановитим істориком, народознавцем, громадським діячем, літератором. Першою великою науковою працею Костомарова була магістерська  дисертація «О причинах и характере унии в Западной России» (Х., 1841). У її провідних ідеях автор випередив свій час. Результат не забарився — церква, цензура і тодішні науковці дали наказ знищити весь наклад праці — 100 примірників. На сьогодні відомі два її вцілілих примірники. 1928 року вона була перевидана, але з багатьма недоліками. Друга магістерська дисертація мала назву «Об историческом значении русской народной поэзии» (Х., 1843). Науковці зазначають, що це була перша в Україні дисертація на фольклорно-етнографічну тему. Одна з його найвідоміших праць — «Славянская мифология» — вийшла у 1847 році, коли досліднику минуло лише 30 років. Але подальші арешт і заслання вченого вплинули на наукову долю книги — вона була вилучена з обігу і частково знищена (перевидання: 1975 — Лондон—Ґаґа, репринт; 1994 — Київ; 1995 — Москва).

      Для науковців діаспори Костомаров — один із тих, хто ідейно оформив та історично обгрунтував основні засади українські ідеології в історичній науці. Особливо цінується роль Костомарова як автора «Книг бытия украинского народа», де задекларована ідея українського національного відродження. За політичну думку шанував Костомарова Михайло Драгоманов, який рідко коли втримувався від спокуси покритикувати погляди інших. «Ідеологічним провідником України», «загальновизнаним ідеологом українства» називав вченого Михайло Грушевський. Костомаров був прихильником ідеї українського месіанізму. Національна ідея і національний рух, на його думку, є джерелом і рушійною силою розвитку нації. Він вважав, що за національним духом український народ стоїть вище за всі народи і тому покликаний бути носієм поступу. Політичний ідеал Костомарова — федерація всіх слов’янських народів (племен). Ця думка викладена у написаних ним статуті та програмі Кирило-Мефодіївського товариства — творі під назвою « Книги бытия украинского народа». Як зазначають дослідники, це був огляд історії України в дусі республіканського демократичного панславізму і українського месіанізму. Деякі праці дослідника мають розходження із задекларованою ним позицією щодо України. Скажімо, такими є  «Задачи украинофильства», написані за три роки до смерті. Втім з написанням цієї праці і сьогодні не все зрозуміло. Костомаров відомий і своїми дискусіями — з поляками та росіянами. Ці дискусії відбувалися на сторінках наукових часописів (статті «Правда москвичам о Руси», «Правда полякам о Руси»), під час листувань («Україна» — лист до редакції лондонського «Колокола») тощо. Костомаров відстоював самостійність українського народу, окремішність українського історичного процесу, відмінність мови, літератури, укладу, характеру.

      Наукова і творча спадщина Костомарова не була офіційно забороненою в радянський час, як це трапилося з багатьма іншими діячами другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Щоправда, не обійшлося без обов’язкової «порції» критики — у тогочасних енциклопедичних виданнях ви обов’язково прочитаєте, що він був одним із керівників буржуазно-ліберального крила Кирило-Мефодіївського братства, прихильником ідеї національно-культурної автономії України. Неофіційна ж заборона знайшла своє вираження у типовій як на той час формі ігнорування — невиданні наукових праць, у першу чергу на історичну тематику. У радянських енциклопедичних словниках про наукову діяльність Костомарова сказано скупо: «Праці по соціально-політичній та економічній історії Росії та України». Проте назви цих праць не вказані. Хоча Костомаров — автор низки фундаментальних творів з історії України XVI — XVIII ст.: «Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России», «Историческое значение южнорусского народного песенного творчества», «Последние годы Речи Посполитой» та багатьох інших.

      До кінця 1990 рр. в Україні було опубліковано лише деякі його літературні твори, вибрані історичні праці та автобіографія. Про саму постать ученого є кілька невеликих розвідок. 1967 року, коли відзначалось 150-річчя від дня його народження, вийшло перше і єдине на сьогодні дослідження про фольклорно-етнографічні праці вченого. Українська діаспора відзначила цю дату публікацією його праці «Книги бытия украинского народа». До 100-річчя з дня його смерті у Вінніпезі (Канада) коштом читальні «Просвіта» вийшла науково-популярна розвідка вченого з діаспори Андрія Господина. Українська наука, наскільки можна судити з каталогів найбільшої наукової бібліотеки України — ім. В.І.Вернадського — залишила цю дату поза увагою. Звичайно, окремі статті були — у журналах, збірниках матеріалів конференцій тощо. Але немає нi спеціальної монографії, де узагальнюювалися б його дослідження, ні праць за окремими галузями його спадщини.

      Справжній бум на спадщину Костомарова розпочався після розвалу Радянського Союзу. Вважаючи вченого насамперед своїм, російським дослідником, Росія за кілька років опублікувала майже всі його найголовніші праці. Вони виходять переважно у серії «Актуальная история России» та «Российский летописец: исследования. Документы». Кілька разів перевидавалась «Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей», у якій найбільше уваги приділено українським історичним діячам.

Олеся МАНДЕБУРА,

кандидат історичних наук.