Після невдалого експерименту з застосуванням адмінресурсу щодо участі гурту «Гринджоли» у «Євробаченні-2005» ставлення до відбору учасників престижного конкурсу виконавців досить принципове. Як відомо, цього року Національна телекомпанія України організувала відбірковий конкурсний марафон «Ти — зірка». Спеціальне журі зі знімальною групою Першого національного їде в пошуках талантів у п'ять регіонів України i Київ. Після чого у березні разом із телеглядачами визначать фіналіста на Першому каналі. Здавалося б, чудова ідея. Тим, хто побажає взяти участь у конкурсі, не треба пхатися світ за очі. Однак виявилося, що такі бажаючі були, і навіть більше того...

На очі українській видавничій еліті Олена Рубановська зі своїм первістком — розмальованим зшитком під назвою «На добраніч» — потрапила в 2003 році під час роботи Львівського форуму видавців. Вона не мала власного стенду, тому, використовуючи добрі стосунки з директором «А-Ба-Би-Га-Ла-Ма-Ги» Іваном Малковичем, знайшла прихисток біля експозиції цього видавництва. «Відвідувачі мало не зачіпалися за мій столик, — пригадує пані Олена, — і з подивом брали до рук незвичний витвір. Перша реакція — регіт. Я ледь не образилася, а потім зрозуміла, що сміх цей — доброзичливий. Здивовані люди переважно запитували: «Це що — портфелик чи памперс?». Ні, люди добрі, відповідала я, — це книжечка для малюків. У світі такий вид друкованої продукції — звичне явище. Тепер він не буде диковинкою і в нас».

Один із небагатьох українських дитячих журналів, який міг протистояти навалі глобалістичної культури макдональдзів, барбі та діснеєвських звіряток — «Соняшник» — можуть закрити. Причина банальна — гроші. Столична влада вирішила здавати приміщення в центрі Києва, яке займав «Соняшник», багатшим клієнтам. Чи йтиме різниця в оплаті (дитячий журнал знімав приміщення за пільговими тарифами) комусь у кишеню, чи просто свою роль зіграли зв'язки, але оренду «Соняшника» відмовляються продовжувати. Натомість обіцяють запропонувати якісь інші нежилі приміщення на вибір, але у випадку, якщо такi знайдуться. А якщо ні?

Свою зустріч з кіномитцями Голова Верховної Ради Володимир Литвин — російською з жахливим акцентом — розпочав у компліментарній тональності. Мовляв, чи думав колись я, простий житомирський хлопець, що матиму нагоду спілкуватися з такими видатними метрами кіно. (Звісно, ці слова Володимир Михайлович проголосив за велінням душі, а не тому, щоб виправдатися перед метрами за своє п'ятнадцятихвилинне запізнення). І в цьому сенсі панові Литвину позаздрить кожен: за столом конференц-залу Верховної Ради зібралися видатні режисери Нікіта Міхалков, Станіслав Говорухін, Микола Мащенко, Павло Чухрай, Тигран Кеосаян, актриса Альона Хмельницька... А зібрав таку поважну компанію Богдан Ступка — зустріч відбувалася в рамках кіновернісажу «Богдан Ступка запрошує друзів», який з 16 по 20 грудня проходив у Києві під патронатом Голови ВРУ Володимира Литвина.

Богдан Сильвестрович Ступка живе на Заньковецької, працює поруч, у Театрі Франка. Здається: та що там, будь-якого дня можна піти в театр і подивитися його віртуозні ролі, поспостерігати за міні-виставами, які він розігрує на прес-конференціях, отримати насолоду від іронічних реприз Ступки на протокольних публічних акціях. Ступка — Величина, але чи то ми пігмеї, чи ця Величина не вміщається в телевізор, чи список Майстрів закрили постановою партії, та Ступки чомусь мало в мистецькому просторі України.