Похмільний талант Іллі Стогоffа

      У людини середньостатистичної Пітер асоціюється з Олександром Розенбаумом, який оспівав ледь не кожну його вуличку та канальчик, заснувавши тим самим новий музичний жанр — пісенний путівник по місту. Надмірно заполітизовані згадають, що саме з північної столиці до Москви переїхав Владімір Путін. Інтелектуали назвуть прізвище Растреллі... Пітер, який любить один iз наймодніших російських письменників сучасності Ілля Стогоff — це просунуті журналісти, сленг, нічні клуби, розмови про все і ні про що водночас та нездоланна фобія до всього сірого й нудного (у тому числі й до дощу, який є повноцінним тлом чергової історії від Іллі). Не поспішайте презирливо кривитися, мовляв, чогось справді цікавого й гідного уваги у такому Пітері годі й шукати. Стогоff — людина талановита. А Пітер — це не лише велична архітектура Невського проспекту...

      Найвідоміша книга Стогова — «горілчане» закінчення ff до свого прізвища Ілля «приштопав» спеціально, щоб не плутали з тисячами інших Стогових — «Мачо не плачуть». Від нього годі було чекати якоїсь сльозливої історії, хлопець зарекомендував себе літературним хуліганом чистої води. До того ж, хуліганом обдарованим, яким зацікавилися навіть естети та консерватори, які до цього визнавали лише Достоєвського та Набокова. До нової книги Іллі Стогова «Отвертка», яка вийшла друком у санкт-петербурзькому видавництві «Амфора», увійшло два детективи — «Череп імператора» та «Кривава Мері» по-ірландськи».

      В анотації видавці дуже недоречно приплели Мариніну та Донцову — мовляв, це вам не мармеладні історії вищеозначених дам, це набагато крутіше. Динамічна проза Стогова, повторюсь, самодостатня та якісна, і щоб підкреслити це, не обов'язково згадувати всує інших літературних авторитетів.

      Для того, щоб зваяти «Череп імператора», Стогов не полінувався зазирнути в анали історії, яка нечебто почалася в 1912 році на тібетських окраїнах пустелі Гобі. Часи тоді, та, власне, як і завжди, були не цукор — кочівники з їх регулярними набiгами, жорстокі ритуали переможців і таємничий та дорогущий діамант, який коштує понад сто мільйонів доларів і погоня за яким вимірюється не лише десятиліттями, а й людськими життями. Ілля Стогов, журналіст — свої ім'я, прізвище та професію автор експлуатує і у власних творах, а тому виклад від першої особи виглядає дуже органічним — перемагає всіх: всесильну китайську мафію, наших хлопців iз міцними потилицями, одну хитрющу «відорву», Ірку-аспірантку, яка у своєму бажанні заволодіти цим скарбом навіть перевершила тібетського революціонера та майстра смертельного жанру Джи-ламу... «Череп імператора» читається на одному диханні, але назвати його лише чтивом для метро було б помилкою. Оскільки мудрий Стогов дуже влучно розставляє по тексту такі собі пастки для уважних — красиві образи, авторські афоризми, цікаві факти з життя того ж Джи-лами, об які спіткнешся обов'язково. «Ты думаешь укрыться от реальности за стенкой из алкоголя, ничего не значащих слов, множества поостоянно окружающих тебя лиц. Реальность все равно никуда не девается. Реальность — это такая штука, которая всегда с тобой». Або ще одна мудрість, в якій ми переконувалися неодноразово. «Деньги — это отличная штука. Не стоит даже обсуждать такие банальности. Когда денег нет — это плохо. Когда деньги есть — это хорошо. Однако когда денег чересчур много — это опять плохо». А поетика нічного життя Пітера або ж симпатія Стогова до пива, яку він озвучує невтомно і натхненно — це ж пісня, якою так заслухаєшся, що не втримаєшся і почнеш підспівувати. Динамічний, майже телеграфний стиль, але водночас в одному слові Стогов акумулює цілий синонімічний ряд. Хтось може витратити кілька прикметників — Ілля блискуче обійдеться одним, але яким! Фінал історії — стрілянина у буддійському монастирі як салют на честь торжества справедливості.

      До назви кожної частини «Отвертки» Стогов додає невеличке уточненння — коктейль. І якщо поряд iз «Черепом імператора» воно виглядає дещо дивно, то коктейль «Кривава Мері по-ірландськи» звучить дуже навіть органічно. Інгредієнти схожі — детектив, убивство, кров, обман, головний же компонент «гримучої суміші» — іронія й гумор високого гатунку. Тут уже Стогову «підкидають» журналістів з Ірландії, які приїхали постажуватися до Росії. Стажування вийшло доволі своєрідним, а сам твір — багатим на красиві в плані художньої вартості абзаци й нецензурну лексику...

      «Цей роман я писав невиразними похмільними ранками, у перерві між невиразними завданнями похмільного газетного редактора, — згадує Ілля Стогоff. — ...Цей роман був у мене першим. Не знаю, чи написав я з того часу щось краще. І, відкриваючи його, я все ще зустрічаю себе: худющого й довговолосого... я все ще наступаю товстими підошвами черевиків на сірі фізіономії вічних пітерських калюж...»

      Йому, вже відомому письменникові, навперебій замовляють статті модні глянцеві журнали — він не відмовляє, пише талановито, сміливо, пише «напролом» й виставляє за своє слово дуже високі гонорари. Ті кривляться, але платять... Сьогодні модно бути сміливим — сміливо писати, сміливо мислити... Для нашого суспільства цей хист — із призабутих, особливо для літератури, в якій ще донедавна безнадійно домінували не талант та гарний смак, а ідеологічна утопія та прямі лінії, накреслені відомо ким. І поки крига скресає — Стогоff допомагає їй сокирою.