Доля позначила найменш урбанізовану область України (кількість сільського населення на Закарпатті складає дві третини) аж чотирма професійними театрами. І пов'язано це не з вибухом інтересу до музи Мельпомени, а з багатонаціональним складом населення. В Ужгороді працюють обласний український музично-драматичний та ляльковий театри, у Мукачеві — російський, у Берегові — угорський. Таким чином, на плечі однієї з найменших областей лягла значна театральна ноша. Кошти, яких і так не вистачає, автоматично доводиться ділити на чотири.

Вистави, як люди — народжуються, живуть, удосконалюються, розчаровують чи тішать, помирають... Істина, яка не потребує доказів. Театр російської драми вирішив протистояти такому розвиткові подій і влаштувати півстолітній ювілей колись резонансного і епохального для себе спектаклю «Мораль пані Дульської», прем'єра якого відбулася 12 грудня 1955 року. Люди, надмірно вразливі та сентиментальні, які не запаслися валер'янкою та валокардином, напевне, дуже з цього приводу шкодували: вечір видався настільки зворушливим, що глядачі ледь встигали підносити до очей носові хустинки.

Щоправда, назвати рукопис Ярослава Биструшкіна, депутата Київради, сина начальника Головного управління культури КМДА, актора за фахом, Олександра Биструшкіна повноцінною книгою поки що складнувато. Оскільки зміст і форма «Театру і міста» дуже нагадує формат дисертаційної роботи. У своїх підозрах я не помилилася — це справді наукове дослідження тепер уже кандидата наук Ярослава Биструшкіна, яке автор вирішив переплести і видрукувати невеликим накладом. «Iмовірно, невдовзі ця книга набуде іншого вигляду — є плани її перевидати, — повідомив пан Биструшкін. — А цей сигнальний наклад ми надішлемо до мистецьких навчальних закладів, театрів... Дуже сподіваюся, що моя праця стане у нагодi студентам та фахівцям, які займаються театром». Поряд із низкою зауважень, що стосуються, у першу чергу, зовнішнього вигляду, — де назви розділів, ілюстративний матеріал, де вступне слово авторитетного колеги? — сам факт її появи можна назвати винятково позитивним. У той час, як Росія,за словами Ярослава Биструшкiна, щороку видає 5-6 книг, присвячених театрові, наші показники тут значно скромніші: 1-2, а то й узагалі жодної назви.