Як Луценко Деркача виручав,

      У з'їзду Соціалістичної партії було три інтриги: Юрій Луценко, Андрій Деркач і Микола Мельниченко. Їх об'єднували високі шанси потрапити на козирні місця списку СПУ, і рівно такі ж за силою чинники, що перешкоджали цьому. Всі троє сиділи в першому ряду зали. Щоправда, Мельниченко — у другому секторі, а Луценко з Деркачем — у третьому, на сусіднiх місцях. І цій диспозиції ще належало відіграти свою роль у формуванні списку.

      Юрій Луценко давно заявив, що або піде в парламент за списком Соціалістичної партії, або взагалі не балотуватиметься. Вирішальною для його долі мала стати зустріч iз Морозом та Ющенком у п'ятницю ввечері. На «очній ставці» з соціалістами Президент повторив свою позицію, що «силовикам» не можна брати участь у виборах. Мороз не приховував свого невдоволення втратою потужного, а головне, популярного бійця. «А чому тоді Прем'єр-міністру можна очолювати список, він же теж має повноваження «силовика», щоправда, трохи інші?» — нарікав Сан Санич із трибуни з'їзду.

      Микола Мельниченко, який так і не зміг стати народним депутатом цього скликання, отримав непогані шанси пройти до парламенту в 2006-му: на політраді його кандидатуру поставили десь у п'ятий десяток списку. Втім опальний майор відмовився від балотування до Верховної Ради. Не в останню чергу через наявність у списку третьої інтриги з'їзду — Андрія Деркача.

      Деркач вступив до Соцпартії якихось півтора тижня тому. Перед тим він був позапартійним — за формою, а за змістом — підтримував «помаранчеву» владу. Зі своєю «Ерою» він зробив немалий внесок у минулорічну революцію. Натомість п'ять років тому, коли Микола Мельниченко розпочинав свою бурхливу кар'єру, Андрій Деркач був по інший від соціалістів бік барикад. Батько цього політика, Леонід Деркач, був главою СБУ і запам'ятався як один із найяскравіших фігурантів плівок Мельниченка. Зокрема в епізодах про Гонгадзе.

      Власне, у цьому місці всі три інтриги з'їзду соціалістів сплітаються в одну.

* * *

      ...Олександр Мороз почав зачитувати список, узгоджений політрадою. Оголошував усіх кандидатів у нардепи, час від часу даючи їм короткі характеристики. Перший, зрозуміло, — сам Мороз. Друга — голова Фонду держмайна Валентина Семенюк. Юрій Луценко, який мав бути третім, слухав чолівку реєстру напружено, в роздумах. Коли почув третій номер — Станіслава Ніколаєнка, ствердно кивнув, ніби вкотре пересвідчився у правильності свого політичного вчинку. Четвертий у списку — редактор «Сільських вістей» Іван Сподаренко, далі — Сергій Червонописький, Йосип Вінський та Іван Бокий. Восьмий — позапартійний Володимир Бойко, голова наглядової ради Маріупольського металургійного заводу ім. Ілліча. Перед оголошенням дев'ятого номера Андрій Деркач скрутив блокнот у трубочку і нервово почав його перебирати. Дев'ятим був він. У залі почалося шепотіння. Мороз вловив настрої щодо неоднозначності цієї кандидатури і сказав: «Ця людина ризикувала життям, і я знаю, про що кажу».

      Коли Мороз зачитав усіх учасників списку, він запросив до слова Луценка — аби той сам розповів про свою виборчу позицію. Юрій Віталійович стиснув у руці кілька блокнотних аркушів, списаних уручну, і подався на трибуну. Хоча він не ввійшов у список партії, зате вирішив провести між собою та СПУ міцні політичні асоціації: він сказав, що «мій голос — за Соціалістичною партією», і загітував тих громадян, яким до вподоби його робота в МВС, голосувати за СПУ.

      Після виступу Луценка, як і обіцялось, слово дали Миколі Мельниченку. Його голос тремтів. Він скидав це на те, що п'ять років «не мав доступу до трибуни». Хоча, здається, його гнітив не стільки брак ораторської практики, скільки те, ЩО він мав сказати. Микола розпочав із компліментів на адресу Мороза та СПУ. А потім перейшов до «справи»: «Але навіть якщо у партії є одна людина, яка негідна, то від неї треба очиститися». Всі зрозуміли, про кого йдеться. Андрій Деркач важко зітхнув і відвів голову вбік. Луценко знову напружився і сів на край стільця. «У ту банду [Кучми] входили Литвин, Деркач, Кравченко, Азаров, Волков», — продовжував Мельниченко. З кожною згадкою про Деркача майор ставав дедалі сміливішим, а Андрій Леонідович — пригніченішим. «Якби не Леонід Деркач, — добивав цвяхи Мельниченко, — то Мороз був би у 1999-му Президентом». Юрій Луценко зірвався з місця і побіг до президії з'їзду просити слова.

      І йому знову дали «трибуну». Міністр внутрішніх справ почав захищати Андрія Деркача. Сказав, що поважає Мельниченка, але, мовляв, за п'ять років відсутності майора багато що змінилося. Наприклад сам Деркач. Луценко нагадав, що Андрій Леонідович почав працювати з опозицією ще тоді, коли існувала кучмістська більшість. На виборах він дав «помаранчевим» доступ до «Ери». Під час революції входив до Комітету нацпорятунку. «Андрій зробив свій вибір і показав, що кожен може видавити із себе «кучмізм» по краплині, — агітував Луценко. — Він ризикував своїм життям, коли разом з іншими людьми блокував своєю машиною дорогу Кучмі до АП». Андрій Деркач, слухаючи Луценка, важко дихав. Його краватка швидко рухалась у такт легеневій діафрагмі. Потім на трибуну знову вийшов Мельниченко. Він трохи пом'якшав. «Я не кажу, щоб ви його виключали, — сказав майор, — а кажу, щоб ви подумали».

      Партійні вагання, глашатаями яких виступили Мельниченко з Луценком, закінчилися спокійно. Аплодисментами. Делегати визначилися і перейшли до голосування. Тільки-но соціалісти підняли свої мандати на знак згоди зі списком, Андрій Деркач вийшов із зали. В коридорі його перехопили журналісти.

      «Моя позиція, — відповідав, перебираючи за спиною пальці, пан Андрій, — повністю співпадає з позиціями Соцпартії та українського суспільства: справа Гонгадзе має бути розслідувана». Щодо батька, то Деркач-молодший запевнив, що «краще за мене його ніхто не знає», і додав: «Давайте проживемо певний проміжок часу, дамо можливість правоохоронним органам попрацювати на цю тему».

* * *

      З'їзд тим часом затвердив список. «За» проголосувало 420 делегатів. Двадцять осіб було проти, а ще чотирнадцять — утрималось. Десятим затверджено нардепа Олексія Малиновського, 11-й — «губернатор» Полтавщини Степан Бульба, 12-й — глава Одеської ОДА Василь Цушко, 13-й — керівник Сіверськодонецького об'єднання «Азот» Олексій Купченко, 14-й — нардеп Микола Рудьковський, 15-й — голова правління Східно-Європейського банку Михайло Гончаров, 16-й — нардеп Ганна Гармаш, 17-й — лідер організації «Громадський контроль» Василь Волга, 18-й — помічник Мороза та штабіст Ярослав Мендусь, 19-й — гендиректор «Турбоатому» Анатолій Бугаєць, 20-й — міністр АПК Олександр Баранівський.

      Нескладно помітити, що в першій двадцятці соціалістів є чимало промисловців. Це свідома політика Соцпартії, спрямована на популяризацію СПУ у промислових регіонах, і на залучення якомога потужнішого сектору для втілення власних ідей. Ба більше, соціалісти вустами Мороза озвучили намір поборотися в наступному складі Кабміну за посаду міністра з промислової політики. Підприємці є й у решті списку Соцпартії. Наприклад 25-й — нардеп і заступник гендиректора комбінату ім. Ілліча Сергій Матвієнков, 44-й — гендиректор Полтавського гірничо-збагачувального комбінату Володимир Бадагов, 49-й — директор з виробництва «Криворіжсталі» Ігор Сміяненко.

А ІНШІ ЯК?

      Блок, очолюваний Леонідом Кравчуком, обрав собі доволі оригінальну назву — «НЕ ТАК!». Таким є рішення міжпартійного з'їзду. Форум блоку також затвердив свій список. Другою у реєстрі стала лідерка партії «Жінки за майбутнє» Валентина Довженко, третій — голова СДПУ(о) Віктор Медведчук, 4-й — його заступник Нестор Шуфрич, 5-й — лідер Республіканської партії, колишній голова «Нафтогазу України» Юрій Бойко. Шостим іде політик-футболіст Григорій Суркіс, 7-й — лідер партії «Центр» Степан Гавриш, 8-й — колишній міністр праці та соціальної політики Михайло Папієв, 9-й — екс-«губернатор» Закарпаття Іван Різак. Замикає першу десятку головний тренер збірної України з футболу Олег Блохін. Керівником виборчої кампанії блоку обрано Віктора Медведчука. Начальником штабу став його «зам» по роботі в Адміністрації Президента Юрій Загородній (23-й у списку). головою коордради блоку став Леонід Кравчук.

* * *

      Народно-демократична партія Валерія Пустовойтенка піде на вибори в блоці з Демократичною партією Ганни Антоньєвої (її в останній момент виключили зі списку «Нашої України»), Християнсько-демократичною партією Віталія Журавського і Християнсько-ліберальною партією Леоніда Черновецького. Таким є рішення з'їзду НДП. Міжпартійному з'їздові рекомендовано обрати лідером блоку народну демократку Людмилу Супрун. Перед тим від спільної участі у виборах із НДП відмовилась партія «ЕКО+25%».

* * *

      До першої десятки списку блоку «Євген Марчук — «Єдність» увійшли: Євген Марчук (Партія свободи), Володимир Яловий («Єдність»), Валентина Гошовська («Солідарність жінок України»), Людмила Безталько (позапартійна), Володимир Головач («Єдність»), Валентин Дрозденко («Єдність»), Сергій Токарєв (ПС), Валерій Коваль (ПС), Володимир Антилога (ПС), Дмитро Гринджук (позапартійний). Згідно з резолюцією, прийнятою блоком, «ЄМ — Є» підтримає на виборах мера Олександра Омельченка.