До сфери відповідальності віце-прем'єр-міністра з гуманітарної політики з дипломом кандидата філософських наук В’ячеслава Кириленка зараз входить у тому числі й культура. Радикальних кроків, як його попередники, він у цій галузі поки не робить — консультується, радиться, працює над документами, створенням зручних правил гри для вітчизняних суб'єктів культури і преференцій для української культури на своїй землі. На даному етапі його досягнення — добре ім'я серед культурних діячів і кілька започаткованих проектів.
У просторому віце-прем'єрському кабінеті ми займаємо демократичний «м'який куток» із білими шкіряними меблями. Молодий урядовець пiд час розмови без піджака, у рожевій сорочці і рожевій краватці, він відкритий і доброзичливий. Але всіляко ухиляється від персоніфікованих запитань. Будь-яка спроба з'ясувати його суб'єтивні смаки в кіно, зрозуміти культурні авторитети натикається на ввічливий і дипломатичний «з'їзд». Розумію, мистецтво — сфера вкрай суб'єктивна, а митці — дуже вразливі. Очевидно, пан В’ячеслав вибрав балансування на межі безпристрасності, в усякому разі оприлюднювати свої уподобання публічно в його плани, схоже, не входить. Від гріха подалі. Але за обтічними чиновницькими формулюваннями стоїть розуміння нинішньої критичної культурної ситуації — держава повинна мати КОНЦЕПЦІЮ культурної політики. Про це й говоримо.
— Пане В’ячеславе, ви почали свою діяльність у культурному напрямку з найболючішої сфери — з кіно. У вас була велика нарада з кінематографістами, але я говорила з тими, хто входить у робочу групу, сформовану після наради, дехто каже, що далі нарад поки справа не рухається. Розкажіть, які зміни відбулися в кінематографі після цієї наради?
— На нараді, яка відбулася ще в жовтні, ми з одного боку говорили про проблеми розвитку українського кінематографа, а з другого — торкнулися питання українського кіноринку і прокату. Робоча група, створена після цієї наради, напрацьовувала пропозиції, і перше питання, яке почало вирішуватися, — це зміни в прокаті. Йдеться про те, щоб у кінотеатрах з'явилися фільми, озвучені, дубльовані чи бодай протитровані українською мовою. До цієї роботи ми долучили не тільки представників уряду, а й усіх найбільших дистриб'юторів і прокатників, які контролюють практично весь ринок на цьому напрямку. Напрацьовані робочою групою документи зараз погоджуються в різних міністерствах. Ці документи передбачають етапи переходу українського кінопрокату на дублювання українською мовою.
— І коли в прокаті з'являться перші фільми українською мовою?
— З другої половини наступного року. Не всі, але, наприклад, кожен п'ятий, потім кожен четвертий, потім кожна третя фільмокопія буде субтитруватися, озвучуватися чи дублюватися українською мовою. На вибір тих, хто завозить сюди оригінали фільмокопій. Ми розуміємо, що здебільшого контракти на перші місяці наступного року вже укладені. Для того щоб не робити ускладнень підприємцям, ми пішли назустріч їхнім пропозиціям і перший етап цього проекту вводимо з другої половини 2006 року. Формувати власне український кіноринок можна тільки в такий спосіб, бо якщо у великому прокаті взагалі відсутня українська мова, ми не можемо серйозно говорити про масштабний прорив і в плані створення власного продукту.
— Але дистриб'ютори скаржаться, що вони ще не «нагуляли достатньо жиру», щоб тратити гроші на дублювання картин, адже все це додаткові кошти. Держава не буде надавати їм дотацій на перших порах?
— Держава допомагає тим, що не вводить цю норму, скажімо, з 1 січня 2006 року. Водночас ніхто з українських дистриб'юторів чи прокатників не висловлював зауважень проти того, що в нашому прокаті повинні бути фільми українською мовою. Думаю, було би дивним, якби польський уряд вів такі розмови з польськими прокатниками чи чеський — зi своїми. Там це питання не виникає за визначенням. Розуміючи, що кожна реформа — це для когось дискомфорт, ми йдемо на поетапне введення цієї норми, у повному погодженні з представниками кіноринку.
— Тепер щодо кіновиробництва. Ви відстоювали позицію, що річний бюджет на ігрове кіно треба розподілити між двома-трьома потужними картинами, і видати резонансні блокбастери. Інші фахівці кажуть, що треба дати можливість знімати багатьом, і тоді з кількості постане якість. На чому наразі зупинилися?
— Йдеться про те, чи треба зняти 20 фільмів iз бюджетом 500 тисяч гривень, які після завершення виробництва ніхто більше, крім самих режисерів, не побачить, чи один-два резонансних кінопроекти, які стануть подією для українського глядача й українського кіноринку і будуть помітними за кордоном. Я лишаюся прихильником другої ідеї. Я розумію ризики, які при цьому виникають, розумію, що така позиція може викликати критику, але ми мусимо це зробити, бо, на мою думку, інакшого рецепта немає. Крім того, кіно — це також і бізнес, тому якщо всі будуть розраховувати тільки на бюджетні кошти, то їх усе одно всім ніколи не вистачить.
Водночас у бюджеті наступного року буде забезпечено жорстку квоту на документальні фільми, на хроніку, на науково-популярні фільми, на анімацію і на кінодебюти, десятки кінодебютів. Це і буде той продукт, який зможуть коштом держави демонструвати світові молоді українські кіномитці і доводити свою конкурентоспроможність. Я думаю, умовно третина виділених грошей піде на ці потреби.
— Кажуть, що нема в Україні добрих сценаріїв, але, схоже, й арсенал режисерів не вимальовується. Як вирішити цю проблему?
— Можливо, не всі знають, але добрих два десятки фільмів є у кіновиробництві зараз — тільки тих, що фінансуються коштом державного бюджету. По-друге, я думаю, що у нас абсолютно конкурентоспроможна режисерська школа, як і операторська школа, як і школа сценаристів. Санін це довів своїм «Мамаєм», Дончик це довів блискучим, але, як на мене, дуже коротким серіалом «Украдене щастя», і ще можна називати багато прізвищ, у тому числі й старшого покоління. Тому з цим нема проблем. Питання в тому, аби був сформований український кіноринок і глядач побачив не тільки те, що робиться у світі, а й власну кінопродукцію.
— Недавно ви проводили нараду з аніматорами, ними дуже довго ніхто спеціально не займався, і тут проблем ще більше. І вони пов'язані не тільки з виробництвом, а й з ретрансляцією анiмацiйних фiльмiв.
— Так, саме тому був запрошений на ту нараду президент НТКУ Віталій Докаленко, оскільки ми повинні забезпечити присутність в українському телепросторі того, що створено дотепер і продовжує створюватися зараз. Нехай лише три короткометражні фільми зняті на Укранімафільмі цього року, але ці три фільми, неодноразово продемонстровані на більшості загальноукраїнських телеканалах, також подія для нашого глядача. Причиною цієї наради було й те, що часто-густо наші режисери і художники працюють лише на реалізацію іноземних замовлень!!! І Степан Коваль зараз так працює, і Євген Сивокінь, і багато інших. При «Укранімафільмі» створено режисерські курси, але якщо ми законсервуємо теперішню ситуацію, то навіть ці молоді режисери відразу почнуть працювати на польські, французькі і російські студії. Тому державна допомога і бізнес-замовлення повинні сприяти тому, щоб наша школа працювала, перш за все, для наших дітей, для наших глядачів. Я зрозумів, що до цього всі готові.
— Яку матеріальну підтримку планує надати мультиплікаторам держава?
— У цьому році на анімацію виділено 2,2 млн. гривень і 1млн. 200 тис. уже освоєно. Я думаю, що мінімум 150% від цієї цифри має бути виділено на наступний рік. Але, знову ж таки, ми повинні забезпечити й інтерес бізнесу до мистецтва мультиплікації. Бо бюджет — це добре, але якщо фільм має перспективу на телебаченні, то підприємці неодмінно побачать у ньому комерційний інтерес. Але це можливо тільки у випадку виходу нашої анімації на повнометражний формат і на продукування мультсеріалів для телебачення. І тоді не тільки національна телекомпанія зацікавиться такою анімацією, а й комерційні телеканали. З цим погодилися всі, і це, до речі, теж перегляд «редакційної політики»: чи витрачати й надалі кошти на створення фільмів по п'ять хвилин, які, можливо, не будуть показані навіть по телебаченню, чи починати знімати мультсеріал або великоформатний фільм, який є локомотивом для анімаіндустрії. Зрештою, це створення моди на власні національні персонажі, але які будуть фігурувати на тлі глобалізованого світу. Я спеціально побудував нараду так, щоб показати, що це нереально. Насправді аніматори нас усіх виправили і сказали, що реально, давайте змінимо підхід.
Було дуже багато «персонажних» ідей, починаючи від Котигорошка і закінчуючи іншими національними персонажами або й новопридуманими, які можуть стати цікавими для всього світу. От придумали Шрека, і тепер це слово знає весь світ, і Шрек роздає дітям подарунки на нашому майдані Незалежності. Це ніби смішно, дрібничка, а насправді — ціла індустрія.
— Все, про що ми сьогодні говоримо, все одно зводиться до одного знаменника — вироблення державної культурної політики. І Національна рада з питань культури і духовності при Президентові покликана напрацювати ідейну базу на цю тему. Які у вас із цього приводу міркування?
— Я — член Нацради з питань культури, чим пишаюся. Думаю, що предметом розгляду цієї ради стануть засадничі документи, що визначають стратегічну перспективу української культури. І це дуже добре, що створена Рада, бо такого роду документів тільки я за свій нетривалий час перебування на посаді віце-прем'єра отримав уже декілька. Це товсті фоліанти, деякі навіть із спеціальними формулами, які показують, як повинна стратегічно розвиватися українська культура. Розгляд таких документів і прийняття рішень щодо них не є прерогативою лише мінкультури чи навіть цілого уряду. Це має бути обговорено на рівні Президента, причому за участі не лише чиновників чи політиків, урядовців, а й представників громадськості, які відчувають нерв цієї справи. Думаю, що якраз концепти будуть іти від Ради і втілюватися нами у практичні рішення.
— Як на мене, єдина галузь, де ви продовжуєте лінію свого попередника — музична. Микола Томенко почав докладати зусиль щодо українізації теле- і радіоефіру. Чи дали зусилля того уряду і вашого якісь плоди? Можна бути задоволеним цим? Що каже статистика?
— Статистика щодо україномовної вітчизняної музики дуже погана, щодо — ширше — вітчизняної музики — просто погана. Оскільки присутність україномовної музики в ефірах мережевих ФМ-мовників, які посідають перші місця в рейтингах, у середньому на рівні 5%. Це станом на кінець вересня. Припустимо, зараз відсоток став трохи більшим, але радикальних змiн не вiдбулося. Тому днями ми презентували новий проект «Своя музика», який передбачає участь у напрацюванні музичного матеріалу всіх зацікавлених у цьому структур і людей, тобто продюсери, представники рекордингового бізнесу і ФМ-оператори будуть брати участь в акумулюванні фонограм, їх доведенні і потім ротуванні. Безумовно, не можна весь час крутити «Океан Ельзи» чи ще декілька виконавців, цей масив повинен бути значно більшим. Збільшити його можна тільки запровадивши такий системний проект плюс розпочавши реєстр українського музичного продукту, який стане доступним для всіх, хто працює на ФМ-ринку як мережевому, так і локальному.
— У мене склалося таке враження, що ви дуже сильно опікаєте нового міністра культури, часом аж підмінюючи його функції.
— Ні, міністр культури — член уряду, самостійна фігура. Якщо ви помітили, ми проводимо всю роботу спільно і на всіх, найбільш резонансних зібраннях чи нарадах міністр культури присутній.
— На нараді з директорами історико-культурних заповідників ви пообіцяли комплексно вирішити їхні питання. Через скільки років можна буде привезти туриста в Батурин чи Качанівку, щоб він не відчував дискомфорту транспортного, туалетного чи харчового, і при цьому там було що подивитися в культурно-історичному плані?
— Я думаю, в Батурин років через два. Навіть щодо транспорту — там уже дорога зовсім не така, як була у 2004-му. Але, ясна річ, поки що це не те, що планується. А планується, по-перше, повноцінний національний історико-культурний заповідник, по-друге, об'єкт із добрим туристичним сервісом. Готель уже будується, заклади харчування передбачені, інфраструктура Батурина також оновлюється, заводяться водогін, газ і таке інше. Думаю, не стане справа і за дорогою, бо в тій конкретній місцевості йдеться про великий туристичний маршрут — не лише Батурин, а й Крути, Глухів і цілу низку пам'ятних місць. Інша річ, що це питання на стику гуманітарного блоку і фінансово-економічного.
— Але Батурин не перетвориться на всенародну будову за рахунок інших заповідників?
— Після наших відвідин шевченківських місць група туристичних операторів, які до того працювали здебільшого на зовнішній туризм, запропонувала запровадити спеціальні відрахування в фонд заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» з метою допомоги національному заповіднику в Будищі—Моринцях—Шевченковому. Плюс бюджет не відстає. І ми істотно збільшуємо фінансування «золотої підкови Черкащини» у наступному році. Розпочинаємо будівництво меморіалу під Крутами. Особиста увага Президента прикута до Хортицького національного заповідника, і ближчими днями уряд ухвалить нарешті план заходів загальнонаціональної акції «Відродимо Хортицю». Включилися кілька крупних меценатів, які, не чекаючи державного бюджету, починають реалізовувати плани. Нарешті запорізька міська влада видала акт державної власності на землю Хортицькому заповіднику, і це теж велика перемога. Спеціальна увага приділяється музею «Кам'яна могила» у Запорізькій області, замкам і фортецям Західної України. Предмет системної уваги з боку профільних відомств — все, що пов'язане з трипільською цивілізацією. Інша річ, що не можна все зробити за один день, бо це все дуже масштабні об'єкти і великі обсяги роботи.
— Чи не думали ви над створенням своєрідного культурно-гуманітарного клубу — Білозір, Томенко, Богуцький, Жулинський, Ступка. Звучить утопічно, але користь загальній справі міг би принести.
— Треба над цим подумати. Із Миколою Григоровичем Жулинським у мене дуже часті контакти з різних абсолютно тем, він очолив Нацраду з питань культури. З Білозір я спілкуюся, і коли було представлення нового міністра культури, на ньому була присутня екс-міністр Оксана Білозір. Ну і насправді Томенко зробив багато на цій посаді і по багатьох напрямках я продовжую те, що він починав, якісь речі ми започатковуємо нові.
— Адмінресурс щодо співаків на виборах застосовувати не будете?
— Адмінресурсу застосовувати не буду. Але свою політичну позицію тим більше не буду приховувати, я не вважаю, що через те, що ми в уряді, ми повинні сісти і мовчати. Навпаки. Уряд працює безумовно публічно, і всі його напрацювання повинні бути відомими. Точніше, не повинні приховуватися від громадськості, яка потребує цієї інформації. Якщо право на слово має опозиція, то чому цього права не повинен мати уряд. Це якийсь нонсенс. Свобода повинна бути для всіх, а не тільки для опозиції.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
