Шевченко у 2002-му вже «примiряв» костюм полiтика. (Фото РЕЙТЕР.)
У Львові журналісти мають привід для сміху. Прийшовши днями на прес-конференцію, де, за анонсом, мав би підписуватися меморандум про чесні вибори між потенційними кандидатами в мери, медійники зрозуміли, що це була звичайна «качка», аби затягнути їх на пресуху. Натомість на ній було представлено нового кандидата в мери — не надто відомого журналіста однієї з місцевих газет. Серйозно цю новину ніхто не сприйняв, бо очевидно, що це є піар-акція газети в рамках проекту «Журналіст змінює професію», завдяки чому до кінця виборів це видання матиме неординарний ексклюзив. До речі, на минулих парламентських виборах схожу затію влаштувала львівська газета «Експрес», журналіст якої висунувся в нардепи по мажоритарному округу.
Однак ситуація з висуванням відомих медійників на всеукраїнському рівні такого сміху вже не викликає, а навпаки — змушує їхніх колег серйозно задуматися: чому так вiдбувається? «Якщо журналісти йдуть до парламенту, то хто тоді має виконувати журналістську роботу? Кухарка, яка стояла за плитою? Чи політик має йти у медіа? Це повний абсурд. Україні й так не вистачає кваліфікованих журналістів, а ми їх втрачаємо у політиці! І це тоді, коли нарешті журналісти в Україні отримали величезний шанс стати четвертою владою!» — висловлюється у коментарі для «УМ» ведучий «5-го каналу» Роман Скрипін. «Якщо журналістика — це четверта влада, то чому ми так не поважаємо власну професію, що намагаємося йти у першу, другу чи ще якусь владу? Адже ми можемо на своєму місці часто зробити більше, ніж у політиці, якщо працювати фахово, сумлінно, не забуваючи про ту роль, яка нам відведена суспільством», — додає ведуча новин на «1+1» Людмила Добровольська.
Мабуть, перша «шокова терапія» збiглася з оприлюдненням п'ятірки списку БЮТ. Там опинився екс-віце-президент Національної телекомпанії України Андрій Шевченко, який набув репутації не лише талановитого та креативного журналіста й автора медіа-проектів, а насамперед як один із найяскравіших борців за свободу слова. І здавалося: все життя він її буде захищати від впливу політичних гравців... але несподівано сам опинився серед них. І хоча він може відстоювати питання свободи слова й у парламенті, але як би того не хотілося Шевченку, входячи в якусь політичну силу, він уже не може бути незаангажованим.
Вважається, що до цього кроку Шевченка змусили обставини. А саме — непризначення його керівником НТКУ, оскільки у його намаганні кардинально реформувати телекомпанію нібито були не зацікавлені люди, близькі до Президента, в тому числі члени НСНУ. Створення суспільного телебачення є його ідеєю фікс, і чомусь він вирішив, що саме у БЮТ йому з цим допоможуть. Принаймні першими про це пообіцяли. Але для цього команді Тимошенко треба забезпечити собі більшість у парламенті.
З іншого боку, що заважало БЮТівцям, як прихильникам проекту Шевченка, підтримати його без участі Андрія у блоці? Зрозуміло, що тут iдеться (й не лише у випадку з Шевченком) про певне використання iменi відомого журналіста, який своїм авторитетом додаватиме блоку додаткові бали. При цьому медійникам «своїм тілом» доведеться «прикривати» не одного екс-кучміста або інших особистостей із заплямованою «помаранчевою» репутацією. «Мені ніколи не доводилося працювати в ідеальній команді, і світ не знає ідеальних середовищ, — коментує для «УМ» Андрій Шевченко. — Але світ ділиться на дві категорії людей. На тих, які йдуть у такі команди, залучають різних людей у свої цілі й потім показують дуже успішний результат. Є інший шлях — відмежовуватися від усіх тих, хто тебе не влаштовує. Але тоді ти залишаєшся сам на сам, а один ти не зможеш зробити нічого. Тому треба діяти, залучати людей у сильні цінності й рухатися вперед», — відповідає на запитання з приводу ймовірної присутності у списках БЮТ кучмістів Андрій.
Очевидно, що журналісти-кандидати, які завжди боролися за чесні правила політичної гри і які сповідували принципи неучасті в партіях чи блоках, прекрасно розуміють, що таким чином їх використовують. Однак винагорода за відхід від своїх принципів — прохідне місце у списку — надто спокуслива, аби нею не скористатися.
«Окрім усього, для Шеви депутатство — це спроба повернутися у журналістику керівником УТ-1... Тимошенко його використовує, але і він її — так само, — коментує «УМ» журналіст «Української правди» Сергій Лещенко. — Хоча, думаю, у разі, якщо його сподівання не виправдаються або вона його відверто використовуватиме чи кине, він завжди знайде в собі сили відмовитися від мандату і повернутися в журналістику». Загалом Сергій не робить трагедії з того, що дуже відомі та авторитетні журналісти йдуть у депутати. Мовляв, якщо вони досягли дуже багато у цій професії, то у них залишається дедалі менше місця для прогресу, і тому вони обрали суміжну сферу — політику.
Сам Сергій Лещенко у депутати не збирається, бо не хоче змінювати професію, а журналістику і політику вважає несумісними. Та й пропозицій від політиків до нього не надходило. Мабуть, замало «світився» на телебаченні, тобто для «простого» електорату його обличчя та і прізвище говоритимуть небагато.
Не те що популярний ведучий новин на «5-му каналі» Роман Скрипін, який захоплює багатьох глядачів своєю вдачею заганяти у прямому ефірі гостя студії, як мишу в мишоловку. Не дивно, що до нього надiйшли пропозиції від кількох сил, очевидно, «помаранчевих».
«Мені казали: «Романе, тобі місце не в студії. Треба міняти вид діяльності. Треба йти в політику, — розповідає «УМ» Скрипін. — Такі розмови відбувалися, Богу дякувати, неофіційно — за кавою, і не з боку провідників блоків чи партій. Хоча був один лідер, зокрема серед політичної сили, яка зараз заангажувала моїх колег», — натякає Роман. Вочевидь, на «Пору», про яку йтиметься нижче. Скрипін нагадує, що він виступав із трибуни у Верховній Раді, «на щастя, лише раз» — коли разом iз Шевченком захищав свободу слова на парламентських слуханнях у грудні 2002 року. До речі, щодо тих слухань, то прес-секретар Президента Ірина Геращенко (вона, нагадаємо, присутня у списках НСНУ) вважає, що ще тоді, в тій «ненормальній ситуації в країні», коли медійники власноруч були змушені відстоювати свої права на професію, дехто з них «приміряв на себе костюми політиків».
Однак костюм політика Роману Скрипіну, на відміну від Андрія Шевченка, не сподобався. Він відмовився від усіх пропозицій. І доволі негативно сприймає бажання своїх колег паралельно займатися політикою. «Якщо вони обирають політичну кар'єру, вони перестають бути журналістами, місія яких — бути сторожовими псами громадянського суспільства. А журналіст, ставши політиком, уже не є гарантом такого суспільства. Він завжди у фарватері певної кон'юнктури певної політичної сил», — аргументує Роман. Окрім того, на думку ведучого, коли політики беруть у свої списки журналістів, вони «підкладають їм невеличку свиню». Бо якщо блок чи партія не виправдає надій виборців, то автоматично втрачатиметься довіра до раніше авторитетних медійників.
Підтримує думку про несумісність цих професій і автор-ведучий резонансної програми «Закрита зона» на тому ж «5-му каналі» Володимир Ар'єв. Тому зараз перед ним стоїть складна дилема вибору. Він визначається, де йому буде цікавіше, і в якій сфері він принесе більше користі громадськості. Адже Володимир не зміг так легко відкинути всі пропозиції, яких, до речі, було щонайменше три. До речі, Ар'єва можна було побачити на останньому з'їзді «Пори», куди він прийшов як дуже бажаний гість. На запитання «УМ», чому він не може поєднувати журналістику і політику, Володимир Ар'єв відповів: «Можна бути або бандитом, або ментом. А бути там і там не можливо».
Пояснюючи, яка користь від присутності екс- або журналістів у парламенті, Ар'єв згадав про розробку законопроектів, які стосуються питань медіа та свободи слова, а також про необхідність оновлення парламенту людьми, які відповідають моральним критеріям, мають повагу та авторитет серед народу.
Водночас ще одна зірка «5-го каналу» Данило Яневський вважає, що журналістику і політику можна поєднувати, наводячи приклади Сталіна, Леніна, Молотова, Винниченка... На Данила, як і на його колег із каналу, теж є чималий попит серед політичних сил. Як розповів він «УМ», пропозиції йому надходили неодноразово. Щоправда, він, як і попередні співрозмовники, відмовлявся називати, від кого саме. Хоча, якщо говорити про більше ніж дві пропозиції, здогадатися неважко: «Наша Україна», БЮТ та «Пора». Адже особливо завдяки подіям річної давнини ведучі тоді надпопулярного «5-го каналу» закріпилися у свідомості громадян як незламні поборники «помаранчевих» цінностей. І, на відміну від деяких політиків, їм вдалося цю репутацію зберегти й до сьогодні.
Щодо Данила Яневського та Володимира Ар'єва, то подейкували, що вони опиняться у списках «Нашої України». До речі, це говорили і про ведучу «плюсів» Людмилу Добровольську. Щоправда, в коментарі «УМ» вона заперечила таку ймовірність, оскільки свою роботу любить значно більше, аніж депутатський мандат.
Натомість Данило ну дуже загадково чи то спростовував, чи то підтверджував ті чутки. Говорячи про НСНУ як партію Ющенка, він нагадав, що колись був помічником-консультантом нардепа Віктора Ющенка. Також розповів, що минулого року він особисто просив Віктора Андрійовича прийняти його в об'єднання «За Україну! За Ющенка!». А ще Яневський колись був активістом «Пори» — тоді, коли та ще не була партією. На запитання, якій же партії він симпатизує як виборець, Данило відкинув дві попередні сили і сказав про якусь третю, «де є красиві, розумні, професійні українські жінки». От і думай тепер... На запитання, які є шанси, що він опиниться у якійсь із цих трьох сил найближчим часом, Яневський відповів: «Такі самі, як у всіх українців опинитися у списку будь-якої партії».
Менше «крутив голову» «УМ» ще один відомий журналіст, донедавна телеведучий на «плюсах» Вахтанг Кіпіані. Власне, він уже визначився з партією, до якої вступив минулої суботи. Це «Пора». «Я давно для себе внутрішньо прийняв це рішення — можливо, ще під час революції. Бо тоді я їздив iз «Поїздом дружби» під прапорами «Пори». І тоді я відчув, що ці люди налаштовані на радикальні демократичні зміни. І це якраз те, чого я вимагаю як громадянин», — розповідає Вахтанг. Аргументуючи свою зацікавленість в участі у політичних процесах, він зауважив, що позитивні зміни в країні у сфері свободи слова треба закріплювати, і це можна робити «лише через політику». Водночас він зауважив, що політика робиться не тільки в парламенті, а й у міських радах, натякаючи на ймовірну свою участь у місцевих виборах. Кіпіані, як і Яневський, не мучився над вибором, чи вартує полишати журналістику заради політики. Вважає, що це можна поєднувати: «Багато людей, які займаються політикою, пишуть колонки. Наприклад, регулярно їх пишуть Микола Томенко, Олександр Морозов, який при цьому працює в Ощадбанку. Тому з журналістикою я не розлучуся.
До речі, у списках «Пори» можна віднайти й інших відомих людей, дотичних до журналістики.
Скажімо, третє місце там займає найвідоміша в Україні сурдоперекладач Наталка Дмитрук, яку Президент нагородив орденом «За мужність», і яка зараз працює на «плюсах». Також там є Маркіян Лубківський, колишній керівник прес-служби МЗС України, а зараз — фактично безробітній (де-юре він є заступником держсекретаря України, але через реорганізацію в секретаріаті Президента кількість заступників скоротилася, і наразі Маркіян перебуває у відпустці). До речі, подейкували, що його кандидатуру розглядали на посаду посла. І, вочевидь, вона не пройшла, оскільки тиждень тому він вступив у «Пору». «Дипломатичну перспективу відкладаємо на пізніше... Призначення послів є прерогативою Президента. Якби він прийняв таке рішення, я би працював там, де вирішив би Президент», — сказав «УМ» Маркіян.
Щодо теми прес-секретарів, то з походами в політику теж склалася цікава ситуація. У списку НСНУ опинилися речниці Президента (Ірина Геращенко) і штабу «Нашої України» (Тетяна Мокріді).
«Я категорично не згодна з асоціацією, що ось на вибори ідуть прес-секретарі. Я пройшла з цієї командою чотири роки, тому тут я в першу чергу член команди, світогляд якої розділяю. І тому я буду там, де більше потрібна команді», — заявила в коментарі «УМ» прес-секретар Президента Ірина Геращенко. Окрім того, вона виступає за збільшення представництва жінок у політиці та загалом за оновлення влади. «Українська політика сьогодні потребує оновлення, там має бути більше яскравих особистостей, безкомпромісних у хорошому сенсі цього слова», — говорить із приводу активного висування медійників у депутати Геращенко. За її словами, вона могла би займатися у парламенті не лише інформаційними питаннями, але, до прикладу, й захистом прав людини. «Я об'їздила з командою всю Україну, я бачила, що потрібно змінювати... Є багато цікавих тем», — додала Ірина. Водночас зауважила, що остаточного рішення щодо своєї участі у виборах вона не прийняла. І швидше за все, каже вона, таки залишиться працювати в секретаріаті, де «ще є дуже багато роботи».
Щодо опонуючого табору, то у списках Партії регіонів є прес-секретарі Віктора Януковича (Ганна Стеців-Герман) та голови Донецької облради Бориса Колесникова (Олена Бондаренко). От лише на журналістів списки «антипомаранчевих» сил бідні. Очевидно, що таки прийшов час нового покоління, і не лише політиків, а й журналістів.
«Я думаю, що я вже пройшов той етап, коли хотів стати народним депутатом. Зараз мені цілком комфортно займатися телебаченням», — каже «УМ» відомий і багатьом нелюбий автор та ведучий на «плюсах» В'ячеслав Піховшек, який у 2002 році балотувався за списками Демпартії-«Демсоюзу» Горбуліна-Волкова. На запитання, куди поділися амбіції, він пояснив, що «кілька років тому були інші політичні умови для існування журналістики, коли дуже часто робилися пропозиції, від яких не можна було відмовитися». «За нинішніх політичних обставин можна вже обирати — варто йти чи не варто йти. Чесно, у мене є бажання бути Піховшеком на телебаченні, ніж одним iз 450 кнопкодавів», — додає В'ячеслав. При цьому пропозиції увійти до списку до нього надходили. «Зважаючи на моє «героїчне минуле» річної давнини, не важко вгадати від кого саме», — посміхаючись, каже журналіст. Сам він нічого страшного в тому, що журналісти йдуть у політику, не бачить. Оскільки суспільству байдуже, яких професій люди засідають у парламенті — воно їх буде оцінювати насамперед за ефективністю законотворчої роботи.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
