Від ображеного «Терема» — до спільного європейського дому

      Років п'ять тому про товариство з обмеженою відповідальністю «Терем» в Україні знали, певне, тільки замовники, які хотіли придбати добротну офісну техніку. Сьогодні назва фірми багатьох радує, декого засмучує, а когось і лякає. Та нікого не залишає байдужим. Мова не про якісь здобутки чи нові технології. Йдеться про переломний момент, на порозі якого стоїть наша судова система. Чи правильніше сказати, мала б стояти. Бо майже місяць тому Європейський суд з прав людини одностайно визнав, що держава Україна порушила права згаданої фірми. Тому свідчать документи, відповідач має сплатити «Терему» понад 5 млн. грн. компенсації. Оскільки правові суперечки за участю невеликих фірм виходять на рівень Страсбурга не щодня, і ще рідше такі справи обертаються великими збитками для держави, варто розібратися в суті цієї колізії.

      Ще в листопаді 1999 року столичне управління податкової міліції побачило в діяльності фірми порушення (нагадаємо, головою ДПА тоді був Микола Азаров). За результатами перевірки було винесено вердикт — вилучити майно, печатку та фінансову документацію. Уже через три місяці офісну техніку оголошують «нічиєю» і розпродують практично за копійки. Скажімо, монітор вартістю понад 6,5 тисячі гривень податківці оцінили у 354 гривні. Решту — подібним чином.

      У власників «Терема» альтернативи не було — тільки звернутися до суду. Почалася тривала і, на жаль, звична тяганина, яку ладен витримати далеко не кожен вітчизняний підприємець. «Терем» не тільки вистояв у цьому протистоянні, дійшовши до Європейського суду з прав людини, а й виграв справу, дякуючи професійному вмінню провідних юристів фірми «Салком». До слова, на її рахунку вже не одна схожа справа, яка завершилася позитивно.

      Як тільки стало відомо про рішення Євросуду, правознавці скликали прес-конференцію. Із виступів юристів можна зробити висновок не зовсім втішний: перемоги досягнуто, але проблем у нашій судовій системі надто багато. Найбільша — в тому, що держава не зуміла забезпечити право, нею ж і встановлене. Йдеться про право на власність, задеклароване у статті 41 Конституції України. Інша проблема: існує надто багато охочих чиновників, які скріплюють своїми підписами злочинні документи і рішення. Відтак персональна відповідальність — нульова.

      Та чи не найголовніша перешкода така: у держави немає інструментів для виконання рішень Європейського суду. Верховна Рада впродовж п'яти років зволікає з прийняттям рішення про відповідні правові норми. Але ж нині у Страсбурзі лежить понад десять тисяч позовів від громадян України. І, на думку юристів, мінімум двадцять матимуть позитивне рішення. А значить, у назві вердиктів на кшталт «Терем ЛТД» проти держави Україна» змінюватиметься тільки перша частина.

      І тут виникає запитання: коли держава почне шукати конкретних винуватців конкретних зловживань? Після третього, четвертого чи двадцятого позитивного рішення щодо українських позивачів? Коли нарешті наші «нелякані» досі судді збагнуть, що й на них знайдеться управа? І коли ми доживемо до тих цивілізованих мірок, за якими всі перед судом будуть рівними? Чому саме рішення вищої судової інстанції Європи мають «утрамбовувати» в наші голови прості істини, що слідство, розгляд та виконання рішень мають бути незалежними, об'єктивними та ефективними? Тим більше що ми так домагаємося членства в цивілізованому європейському домі.

      Нагадаємо, що Україна долучилася до Європейської конвенції із захисту прав людини та основних свобод, проте не спромоглася ухвалити жодного з базових законів. Загалом положення Конвенції мають знати чиновники, аж до рядового міліціонера.

Повертаючись до конкретного прикладу, зауважимо, що порушення податківців щодо діяльності «Терема» не просто жахливі — вони абсурдні. А юридична самодіяльність просто вражає. Судіть самі: рішення про вилучення майна базувалося на тій підставі, що, мовляв, ця «продукція» з категорії тієї, що... швидко псується. Занести дорогі монітори до підрозділу тухлих курячих стегенець чи перепелиних яєць багато фантазії не треба. Тільки здається, що від оргтехніки віяло іншим духом — легкої наживи. Любителів прибрати до рук «безгоспне» добро в нас хоч греблю гати. Є навіть фірми, які спеціалізуються на збуті усілякого роду конфіскату.

      І ще момент. Рішення Європейського суду ухвалюються саме проти Держави. Виходить, що посадовець, з «легкої» руки якого відбувається неправомірне рішення, перебуває в тіні. Йому гарантована державна протекція. Можна й надалі брати хабарі, чинити правове свавілля — держава прикриє. Хіба в деяких випадках відшкодує матеріальні збитки тому, хто домігся правди в Європі з держбюджету. Тобто з кишені простих громадян. А хто візьметься відшкодувати моральні збитки? У конкретному випадку компанія «Терем» зазнала чималих незручностей: на довгих п'ять років була вилучена з режиму активної життєдіяльності та провела в судових засіданнях не один місяць. Та й нині, маючи на руках рішення на свою користь, почувається не зовсім упевнено. І вже відчуває незаслужені «докори сумління», мовляв, навіщо було виносити сміття з хати на європейські оглядини.

      Нині взагалі складається дивна ситуація, коли Європейський суд з прав людини показують якимось опудалом на континентальному городі. А рішення про відшкодування збитків чомусь набувають політичного забарвлення: мовляв, краще б ті гроші віддали пенсіонерам, а не підприємцям чи іншим ображеним. Між іншим, тільки Юрій Єхануров свого часу, будучи віце-прем'єр-міністром, закликав врегулювати це питання з використанням внутрішніх правових механізмів. А інші переважно робили вигляд, ніби нічого не відбувається. Держкомпідприємництва, широко декларуючи свій статус посередника між державою та підприємцями, не зміг (чи не захотів) захистити одного з них, реально скривдженого. Більше того, комітет отримав урядове доручення розібратися, але...

      Поки не станеться зламу, свавілля «рідних» чиновників у рідній державі спонукатиме зневірених звертати свої погляди до Страсбурга. Хоча, звісно, не всі відважаться на такий крок, не всім пощастить заручитись підтримкою кваліфікованих юристів, не всім вистачить моральних та матеріальних резервів.

      «Терему» — вистачило. Про факти зловживань податківців щодо цієї фірми відомо і в СБУ, і в Генпрокуратурі. Чи спроможуться у високих інстанціях порушити кримінальні справи з цього приводу, покаже час. Не виключено, що розгляд матеріалів, які передано до прокуратури, затягнеться ще не на один рік. Бо, як зауважив на згаданій прес-конференції генеральний директор юридичної фірми «Салком» Валерій Лукомський, у ГПУ змінюються генпрокурори, але незмінною лишається позиція.