«Це шостий концерт за тиждень — голови вже немає... Залишилося одне серце...» — говорить Сашко Положинський у суботу зі сцени Будинку культури у Бердичеві. Його очі горять, а голос упевнений, хоч і тихий. У кімнаті з балетними станками за сценою в цей час сидять музиканти: діджей Архітектор з «Тартака» грає на ноутбуці в шахи, гітарист Сашко зі «С.К.А.Й» — на піаніно пісні «Бітлз», а згодом на гітарі — українські народні, луцький гурт «Флайза» та рівненчани «От вінта» фотографуються на незабудь, нещодавно приїхали хлопці з «Мотор'ролли». Їхній бус зламався поблизу Білої Церкви, дорогою з Умані, де був концерт у п'ятницю, до Бердичева — сьогодні тут закінчується третій тур акції «Не будь байдужим!». Востаннє, так давно, що вже ніхто й не пам'ятає коли, у бердичівському Будинку культури виступав духовий оркестр, а якщо про представників українського шоу-бізу — 23 серпня на День міста приїжджав Віталій Козловський. Уманські студенти розповідають «УМ», що в їхньому місті концерт востаннє був минулого року перед виборами.

До цієї роботи режисер Андрій Приходько підступався досить довго. («Шякунталу», пригадується, театр імені Франка заявляв ще минулого сезону). І таку обережність — настороженість? — можна лише вітати, оскільки цей твір узяти «наскоком» неможливо в принципі. Так, Олександр Таїров, відкриваючи свій Камерний театр у 1914 році, цілий рік витратив лише для того, щоб визначитися з транскрипцією — у нього п'єса йшла як «Сакунтала» — і вивчити у лондонських бібліотеках оригінали, супутні та дотичні матеріали. «Шякунталою» цікавилися Лесь Курбас, Єжи Гротовськи...

35 років бути легендою дуже обтяжливо і стомлює. Особливо робити вигляд, що ти весь час на піку, у формі, тримаєш руку на пульсі, йдеш у ногу з часом. 35 років демонструвати непохитність єдності однодумців — деколи навіть болісно. Тому «Машина часу» нічого такого останнім часом і не демонструє, натомість у новому альбомі з креативною назвою «Машинально» четвірка пропонує «бітловський» підхід — синтез творчості рівноправних творчих особистостей. В альбомі, записаному в 2004 році в одній із найкращих московських студій «Поліфон», кожна з 12 композицій позначена індивідуальним почерком автора — Андрія Макаревича, Євгена Маргуліса, Олександра Кутікова і Андрія Державіна, об'єднує ці 12 різних історій загальна стилістика і відчуття часу.