Після того, як збірна Франції стала чемпіоном світу, для неї немає нічого гіршого, ніж зустріч із командою українських дівчат. Усі напевно пам'ятають, як в Афінах наша команда відібрала в них бронзу Олімпіади-2004. Нещодавно оновленим складом підопічні Леоніда Ратнера програли всім на Кубку світу, але француженок переграли з великим рахунком. І ось тепер на чемпіонаті світу в Санкт-Петербурзі збірна України в останньому турі вирішувала питання «бути чи не бути» у матчі саме з «трикольоровими». До такої ситуації призвела «необов'язкова» нічия наших співвітчизниць з македонками та драматична поразка від румунок. Більше того, «синьо-жовта» команда могла стати «могильником» ще поки діючого чемпіона світу, якби ще й збірна Румунії «злила» свій матч македонським гандболісткам. Утім підопічні Георге Тадічі, яких тут називають «найбільшим відкриттям змагань», упевнено перемогли, завершивши груповий турнір без втрачених очок. Тому, звичайно, виходячи на майданчик наші дівчата вже знали «ціну питання»: для виходу у другий груповий раунд із третього місця їх влаштовувала й нічия, перемога давала можливість вийти з другого місця з двома заліковими очками. Підопічним же Олівьє Крумбхольця перемога будь-якою ціною була не потрібна, оскільки вони вже мали «путівку» в кишені. Вочевидь різний психологічний підхід і став визначальним у цьому матчі.

Тепер ми можемо зробити висновок, що чи не найтривалішу перерву між осінньою та весняною частинами чемпіонату в Україні можна скорочувати. Необхідність зіграти вже цього року чотири тури другого кола, яку викликав вихід нашої національної збірної на чемпіонат світу, не безпідставно багатьох насторожувала. Але, як бачимо, ніяких глобальних проблем, якими могли стати переноси матчів через погодні умови, 16—19 тури не принесли.

За подіями у виставковому центрі Лейпцига спостерігало, за твердженням організаторів, понад 320 мільйонів мешканців планети, i вже точно серед них було кілька мільйонів українців. Напевно, більшість футбольних уболівальників країни лише 9 грудня по-справжньому відчула себе учасниками чемпіонату світу. І хоча це було лише жеребкування, усі ми були у стані, близькому до ігрового, — від передстартової лихоманки до апатії. І це потім практично всі тренери і керівники національних федерацій будуть в один голос казати штамповані фрази, що на турнірах такого рівня слабких суперників не буває.