Голова Львівської податкової Сергій Медведчук каже, що любов до України не звільняє від сплати податків. Ось лише сплати кому — Україні чи йому особисто?
Скільки професій чи занять згадано у Новому Заповіті? Крамарі у храмі та римські легіонери, рибалки та «колеги» Марії-Магдалини, книжники та члени Синедріону, первосвященик Кайяфа та прокуратор іудейський Понтій Пілат... І, звісно ж, митарі, про яких у Біблії перекладу Івана Огієнка додається таке: «Митники» чи «митарі» — збирачі державного мита (податків), зненавиджені народом...».
А ось іще цитата «в тему» — з того ж таки, Булгаковим інтерпретованого, часу:
— Левій Матвій, — охоче пояснював арештант, — він був збирачем податків... Спочатку він поставився до мене неприязно і навіть ображав мене... Одначе, послухавши мене, він пом'якшав, — продовжував Ієшуа, — врешті-решт кинув гроші на дорогу і сказав, що піде зі мною мандрувати...
Пілат посміхнувся однією щокою, вишкіряючи жовті зуби, і вимовив, повертаючись усім тілом до секретаря:
— О, місто Єршалаїм! Чого тільки не почуєш у ньому. Збирач податків, ви чуєте, кинув гроші на дорогу!
...Нічого не поробиш, шановні сучасні «митарі», погана слава є погана слава. Щоправда, коли тягнеться вона з часів майже міфологічних, у реальному сьогоденні є всі шанси виправити погане враження, що в'їлося у сотню поколінь мало не на генетичному рівні. Щоб при слові «податківець» не вискакувало в пам'яті «Чому вчитель ваш їсть з митарями та грішниками?», а спливало натомість обличчя якого-небудь Івана Івановича Іваненка, добродія з найближчої податкової, котрий не лише не нищить ваш бізнес (чи бізнес ваших друзів, сусідів тощо), а навпаки, допомагає, навчає і щиро радіє вашим успіхам... Однак про що це я? Знову, здається, почалися міфи...
«Є у Львові таке місце — «Віденська кава» називається...» — починає розповідати Олег Тягнибок, народний депутат від «Нашої України» (всі матеріали, згадані в даній публікації, надані «УМ» саме ним). Знаю, знаю, пане Олеже, бачила, була і навіть фірмовий струдель з яблуками там куштувала. Але не удостоїлася «задоволення» стати свідком тієї сцени, яку описує Тягнибок. А йдеться про таке. Люди від Сергія Медведчука (для непоінформованих, хоча таких, думається, й не лишилося, нагадуємо: Сергій Медведчук — молодший брат Віктора Медведчука, голови президентської Адміністрації, нині є керівником Львівської податкової) завітали якось до «Віденської кави». Але не на філіжанку духмяного напою, а для того, щоб зустрітися із власником закладу. Йому було сказано чітко й прозоро: «Медведчук хоче купити твій «кабак». Почувши про таку пропозицію, хазяїн тільки посміявся. І пояснив посланцям, що «Віденська кава» — дуже прибуткова, в ній завжди відпочиває купа народу. Тож продавати таку золоту жилу він жодного наміру не має.
Що ж, не хочеш — добре. А на другий день дванадцять озброєних працівників податкової міліції вже викручували руки офіціанткам. Шукали компромат, але нічого не знайшли. Ні, таки знайшли — 200 гривень недостачі в касі. Що означає недостача в кав'ярні посеред білого дня? Та тільки те, що ті 200 гривень офіціанти ще тримали в кишені, щойно розрахувавшись із відвідувачами. Інша справа, якби податківці знайшли надлишок — тоді було б що розслідувати. Хоча й у цьому випадку сума «гріха» не виправдовує штурму «Віденської кави» на очах у здивованих львів'ян.
«Багато людей були при цьому... Один мій знайомий суддя розказував, що сидить він у «Віденській каві» і дивується, чому його не обслуговують. Підходять дівчата-офіціантки: вибачте, кажуть. А він: «Що трапилось? Рекет прийшов?» Ні, кажуть, гірше. Львівська податкова прийшла...» — розповідає Тягнибок.
І це, можливо, ще не найбільш обурливий випадок, хоча й достатньо промовистий — варто собі лише уявити картину, яку змалював Тягнибок. І не слід, на його глибоке переконання, Медведчуку-молодшому робити ображену міну. «Коли нині хтось із представників певної політичної сили чинить злочин, і цей злочин викривають, то потім відразу починають говорити про політичну розправу. А політики тут нема ніякої, — говорить депутат. — Сьогодні з Сергія Медведчука зробили такого собі невинного, переслідуваного, якого третирують лише за те, що він — молодший брат глави АП. Це повний абсурд! Його зробили такою собі овечкою, а насправді він — вовк в овечій шкурі. Те, що він чинить на Львівщині, те, як він користується покровительством брата, навіть складно уявити. Він є богом і царем на землі...»
Так що ж, урешті-решт, чинить на Львівщині Медведчук? Це довга розмова, бо кожний окремий епізод «тягне» на цілу газетну шпальту. Передусім зауважимо таке: депутат облдради Сергій Медведчук подбав про те, щоб цей орган влади нараховував максимальну кількість потрібних йому людей, а відтак і забезпечував би Медведчукові найбільше сприяння. Тож тепер в облраді засідають три фракції: «Наша Україна» (31 депутат), «Ділова Львівщина» (створена на базі «За ЄдУ!» та представлена 27 особами), а також група Медведчука з назвою «Соціальна справедливість» (20 осіб).
Те, як поповнювалися і поповнюються лави медведчуківської фракції, також є окремою новелою. Приміром, жив-був собі депутат облради Ярослав Курило. Він же — начальник газопромислового управління «Львівгазвидобування». У липні минулого року до пана Курила нагрянула податкова з перевіркою. А вже 30 серпня податківці порушили кримінальну справу проти керівництва «Львівгазвидобування». Звинувачення — несплата податків на суму майже півмільйона гривень. Спочатку «газовидобувачі» ще намагалися боротися і щось комусь доводити, надсилаючи заперечення щодо акту перевірки. Однак заступник начальника державної податкової інспекції у Львові пан Огоновський млявий протест «Львівгазвидобування» перетяв у накоренку та у внесенні змін до акта перевірки відмовив.
А потім фортуна, як та хатинка на курячих ніжках, повернулася до керівництва «Львівгазвидобування» передом, а філейною своєю частиною — до всіх, хто й досі не зрозумів, як слід зустрічати податкову перевірку. Кримінальну справу проти Ярослава Курила та його колег закрили, ба навіть більше: перевіряючих, що попсували нерви газовидобувному панству, покарали (позбавили премії). Що ж сталося? А «сталися» два автомобілі «Вольво», 2001 року випуску...
Заманулося керівництву Львівської ДПА (а конкретніше — Сергієві Медведчуку та його першому заступникові Тарасу Козаку) пересісти з автомобiлiв «Міцубісі-Галант» на щось престижнiше — на «Вольво», приміром. На момент перевірки податківцями «Львівгазвидобування» відповідного дозволу від Міністерства фінансів на купівлю цих машин отримано не було. Але бажання сісти за кермо «Вольво» через це ніде не ділося, навіть навпаки... Адже заборонений плід, як кажуть, дуже солодкий. Аж тут раптом «Львівгазвидобування» висловило готовність купити для власних потреб непотрібні податківцям «Міцубісі» та ще й на гроші, які отримує від цього гешефту податкова, придбати для неї нові лискучі «Вольво». Ось така маленька люб'язність.
І що ще цікаво: вартість «Міцубісі» і «Вольво» дивним чином збіглася... Тобто ані Міністерство фінансів жодної зайвої копійки не проциндрило, ані податківці (боронь Боже!) у державну кишеню не залізли, ані люди з «Львівгазвидобування» найменших фінансових втрат не понесли. Насамкінець цієї зворушливої історії слід додати ще й те, що керівник «Львівгазвидобування» Ярослав Курило, за даними Олега Тягнибока, нині «осів» у фракції «Соціальна справедливість», тобто там, де вже перебувають любителі швидкісної їзди та дармових «Вольво» Сергій Медведчук та Тарас Козак.
А то бува, що й інші дива трапляються за участю депутатів фракції «Соціальна справедливість». Їм, наприклад, до снаги розчинити у повітрі мільйонний борг перед державою. Це вдалося депутату Львівської облради, члену згаданої фракції Дмитрові Мельнику. Керуючи львівською дирекцією ВАТ «Укртелеком», пан Мельник заборгував країні вже названу цифру із шістьма нулями — саме такий податок мусив сплатити у держбюджет Укртелеком... І тут саме час зробити ліричний відступ, згадавши київський пам'ятник Паніковському на Прорізній: його книжковий прототип лише канючив у громадянина Корейка мільйон, але щоб насправді його вкрасти... Ні, не заслуговує такий, як Паніковський, на відзнаку — слабо йому додуматися до того, що зробив Мельник.
А той знайшов два приватних підприємства — «Ітаку» та «Владлен», — які, провівши низку фіктивних операцій, отримали право на повернення з державного бюджету податку на додану вартість. На суму в той же таки мільйон. Причому право підприємців на отримання ПДВ виявилося навіть підтвердженим відповідним рішенням Господарського суду. Після цього «Ітака» і «Владлен» уклали з Укртелекомом взаємозалік, у результаті чого Укртелеком виявився чистим перед державою та позбавленим щодо неї будь-яких грошових зобов'язань. «Але ж ми розуміємо, що це все віртуальні кошти, яких ніде не існує», — коментує Тягнибок, додаючи, що ось у такий спосіб держбюджет і недорахувався мільйона гривень.
Проте відбуваються у благословенних львівських краях й інші речі (і все не без участі «надприродних» сил, так чи інакше дотичних до місцевої ДПА). Ось що розповідає Тягнибок: «Скажімо, є така цікава фірма «Студія Лева», яка має купу своїх філій. За нашими даними, ця фірма за перший квартал 2001 року отримала валовий дохід у розмірі 1 мільярд 20 мільйонів 108 тисяч гривень. І це при тому, що річний бюджет усієї Львівської області складає 650 мільйонів. Тобто «Студія Лева» провела через свої рахунки подвійний бюджет області. У мене відразу аж гордість з'явилася — це ж треба, у нас, у Львові, є фірма, яка стільки заробляє. Мабуть, і податків платить — дай Боже... Але коли ми почали піднімати документи, то побачили, що податків вона платить нуль, бо звільнена від оподаткування, а коли почали з'ясовувати, скільки людей працює на цій фірмі, виявилося, що там зайнято десь 6 чи 7 чоловік і середня зарплатня у них — приблизно 200 гривень. Уявіть лише собі бізнесмена, який заробляє мільярд, але платить своїм робітникам по 200 гривень. У нас відразу виникла цікавість до цієї фірми, ми захотіли побачити заводи, де виготовляють її продукцію. І що ж ви думали? Немає таких заводів. Стали цікавитися, а де ж, у такому випадку, її склади, де зберігається продукція «Студії Лева»? А нема й складів... Узагалі нічого немає по цій фірмі...»
До депутатського звернення, складеного Олегом Тягнибоком на ім'я Президента країни, Прем'єр-міністра, голови ДПАУ та Генерального прокурора, додається перелік підприємств, серед яких «Студія Лева» займає лише один скромний рядок. Усього таких підприємств — 33, і всі вони відзначені колосальним валовим доходом, але водночас ще й неприбутковістю або навіть збитковістю. Так, наприклад, у тієї ж самої «Студії Лева» при вищевказаному доході валові витрати за 2001 рік склали 1 мільярд 20 мільйонів 97 тисяч (чистий прибуток, таким чином, дорівнює всього-на-всього 11 тисяч гривень). За 2002 рік картина ще більш шокуюча. Валовий дохід «Студії Лева» — 1 мільярд 75 мільйонів 452 тисячі гривень. Валові витрати...теж 1 мільярд 75 мільйонів 452 тисячі гривень. У підсумку: прибуток фірми — нуль. Жебраки безпросвітні, словом, а не «Студія Лева»... От тільки у їхні «жебри» чомусь не дуже віриться. Втім у податкової до «Студії Лева» та до деяких її колег по підприємницькій діяльності жодних питань не виникає. І, як і ведеться у «правильній» країні, неприбуткові компанії від оподаткування звільняються — а що ти з них, бідак, візьмеш?
Є у підприємців така мила серцю абревіатура — ПДВ. Податок на додану вартість, який держава зобов'язана сплачувати у тому випадку, коли тут, в Україні, у тієї чи іншої фірми є повністю завершений цикл виробництва товару, який потім фірма продає за кордон. За таких умов 20 відсотків вартості реалізованої за межі України продукції держава компенсує виробникові. Як ми побачимо далі, прагнення отримати ПДВ вiдшлiфовує майстерність шахраїв, які вигадують тисячу й один спосіб провести незаконні оборудки навколо ПДВ та добряче заробити на них.
Але передусім зазначимо, що з фірмами, яким виплачують ПДВ, податкові інспектори працюють особливо ретельно. І підприємцям, які не бажають «ділитися», очікувати на сплату податку на додану вартість зазвичай доводиться дуже довго — по два-три роки. Бувають, проте, й винятки. Приміром, львівській фірмі «Папірус» (керівник — Роман Павляк) за документами, які має у своєму розпорядженні Олег Тягнибок, уже фактично наступного місяця після початку її роботи було нараховано та відшкодовано ПДВ. «Як це робиться? — говорить депутат-«нашоукраїнець». — Можливий такий шлях: підприємство офіційно звертається до податкової, щоб отримати ПДВ, податкова нібито відмовляє, і підприємець іде до суду, де у непоодиноких випадках працюють колишні працівники ДПА. Суд зобов'язує податківців сплатити все, що передбачено законом, фірма отримує свої кошти, які потім ділять між податковою, судом, його виконавчою службою та самим підприємством».
Податок на додану вартість можна «конденсувати з повітря» ще й таким чином. Наприклад, купити в Дрогобичі м'ясокомбінат, який уже практично не працює. На весь м'ясокомбінат там може залишитися діючим хіба що один невеличкий цех з купкою працівників, але й цього для здійснення поставленої мети буде досить. Отже, після придбання комбінату слід контрабандою ввести в Україну, скажімо, дешеві польські ковбаси, проштемпелювати їх у Дрогобичі як продукцію, виготовлену саме там (учора, мовляв, ті ковбаски ще рохкали на фермах Львівщини), а потім продати всю партію псевдоукраїнських ковбас до Росії або ж позбутися їх деінде на просторах СНД. Після чого з'явитися до податкової за ПДВ, причому «навар» обов'язково розділити з братом голови АП по-братськи, не забуваючи при цьому й, скажімо, митницю (керівництво над якою здійснює вже згаданий перший «зам» Медведчука Тарас Козак).
Як вам план? А можна й ще простіше. Придбати цілий ешелон металу, перегнати «товарняк» у Польщу, нібито продати продукцію у Варшаві, потім повернути вагони з металом через Чоп в Україну і знову ж таки наполягати на сплаті ПДВ. Ні, справді, якби все це не було так підло по відношенню до своєї країни, віртуозності подібних оборудок можна було б навіть поаплодувати... До речі, «фокус» із металом можна повторювати до нескінченності, це вам не ковбаси, які з'їдять росіяни... І поки состав з металом сновигатиме туди-сюди через Західну регіональну митницю (на якій, повторимося, сидять «потрібні» люди), держава щоразу буде змушена сплачувати податок на додану вартість.
«Були й випадки зі Львівським лікеро-горілчаним заводом, який експортував до Словаччини на мільйони гривень... офсетний папір. І прикладів таких безліч, про них нам розказують різні люди, з якими ми зустрічаємося», — зазначає у розмові з журналістом «УМ» депутат Тягнибок.
І щоб завершити цей сюжет, іще кілька слів про львівську митницю. «Скільки разів я запрошував до Львова Юрія Кравченка (нинішнього голову ДПАУ. — Авт.) подивитись на той ресторан, де обідають податківці, на ті магазини, де вони одягаються. Ми з вами поїдемо на митницю, казав я йому, там щоденно на 15 хвилин вимикають усю електроенергію, нібито для профілактики, але в цей час через митницю «шурують» по сто машин. Їх навіть інколи зупиняють, але де всі ці справи? 34 фури з контрабандою відеотехніки зупинили, це було рік тому, але де матеріали кримінальної справи? Є й інші питання до Кравченка: як Медведчук може по надцять разів користуватися приватним літаком? Львів—Зальцбург, Львів—Краків, Львів—Київ — це його маршрути... А літає він мало не кожного другого дня. Зарплату ж свою чиновницьку він отримує, мабуть, меншу, ніж моя депутатська. З нас усіх роблять дурнів. Ви кретини, говорять нам, от сидіть і мовчіть...» — підсумовує Олег Тягнибок.
Не всі «кретини», одначе, готові сидіти й мовчати до другого пришестя. За словами Тягнибока, до нього особисто, та й до інших парламентаріїв, зверталися підприємці, готові свідчити про те, як їх змушують перераховувати кошти на рахунки осередків СДПУ(о) на Львівщині, на потреби газети податківців «Діловий діалог» (передплату на неї насильницьким чином нав'язують усім підприємствам, де проходить податкова перевірка), на рахунки, зрештою, цілої низки благодійних фондів, започаткованих людьми з кіл ДПА. Дослідження діяльності останніх свого часу було одним із сюжетів, про які писала нині переслідувана «Львівська газета». У статті «ЛГ» «Хто й чим володіє в Україні» (від 17 липня цього року) Кость Бондаренко зазначав, що три благодійні фонди, за якими простежуються люди з ДПА — «Зоряний шлях», «Галичина» та «Професіонал», обслуговуються в Українському кредитному банку, що належить до сфери впливу СДПУ(о) — партії, де лідером Медведчук-старший. Будь-які спроби дізнатися хоч щось про банківські операції цих фондів викликають значні проблеми, повідомляв автор публікації.
Звичайно, жодних проблем у цій країні не має хіба що податкова. І коли на вимогу не в міру крикливих борзописців чи набридливих нардепів доводиться таки імітувати яку-не-яку перевірку та порпатися у банківських операціях «благодійників», у документах останніх усе виявляється просто-таки бездоганним. Фонди виходять з будь-яких податкових випробувань чистими, як дружина Цезаря. Так, приміром, провівши комплексну перевірку фонду «Зоряний шлях», податкова міліція міста Львова «порушень чинного законодавства не встановила».
А на таку дрібничку, як те, що «добровільні» пожертви ЗАТ «Укрзахіденерго» на рахунки фонду дивним чином збіглися з періодом податкових перевірок на згаданому підприємстві, звісно ж, уваги ніхто не звернув. Так само ніхто (з уповноважених на це законом посадовців) не дослідив і те, чому благодійні організації левову частку зібраних ними мало не з усіх підприємств регіону «пожертв» у 2002 році витратили на вибори. Зайве, мабуть, уточнювати, на підтримку якої політичної сили були використані ці кошти, чи не так?
Підсумувавши всі згадані факти, а також десятки й десятки інших, Олег Тягнибок виступив із відповідною заявою на сесії Верховної Ради. Читачі «УМ» пригадують, що вимогу відносно розслідування діяльності голови львівської ДПА Сергія Медведчука підтримали на той час 165 депутатів. «Ми «стартували» зі Львова, де тоді виник конфлікт навколо концерну «Орлан», тож есдеки почали говорити про те, що ми просто захищаємо свій бізнес. Але, повірте, для мене все одно, чий би там не був бізнес, — чи «Нашої України», чи СДПУ(о). Для мене важливішим є припинити порушення закону», — говорить Тягнибок.
«До депутатського звернення ми додали всі матеріали, які були у нашому розпорядженні. І подано це було у різні інстанції — Президентові, Прем'єру (тоді ще Анатолію Кінаху), Генпрокурору Святославу Піскуну, голові податкової Миколі Азарову (нині Азаров є першим віце-прем'єром. — Авт.). Ми пішли делегацією до Азарова, просили його створити спеціальну комісію для перевірки наших фактів. Розмова вийшла дуже плідною — Азаров миттєво викликав майбутнього голову цієї комісії, генерал-майора СБУ Віктора Шепета, який займається корупцією в органах податкової. Крім цього, на наше прохання до складу комісії ввели ще трьох нардепів — щоб був якийсь контроль та доступ до інформації з боку парламентаріїв. Але що цікаво? Ми виклали конкретні факти і сподівалися, що з кожного із цих фактів буде здійснено перевірку, крім того, ми сподівалися, що ці факти не потраплять до рук Медведчука тощо... І от у п'ятницю відбулася ця зустріч. Ми питаємо: «Миколо Яновичу, а коли ж приїде комісія?» Комісія приїде в понеділок, каже він. У результаті ми чекали три з половиною тижні. За цей час усі ті фірми, які ми згадали у своїх матеріалах, починають бігати до нас: «У нас такий рейвах, таке робиться! Всі документи підчищаються, переглядаються...» Це ж саме мені потім казали й деякі податківці. За той час, що передував приїзду комісії, встигли знищити всю базу даних, необхідну для перевірки...» — каже Олег Тягнибок.
Нарешті ревізори з благословення Миколи Азарова до галицької столиці прибули. Перед їхнім приїздом було важливо підкреслити, що спротив діяльності львівської ДПА — це не боротьба між «нашоукраїнцями» та есдеками, не тертя між різними політичними силами. Це — вже те категоричне несприйняття тиску, шантажу та залякувань, коли вся львівська громада, замордована ненормальною атмосферою, яку створює в регіоні податкова, готова стати із нею «у кривавий тан»... Однак дуже скоро ті, хто як манни небесної чекав приїзду київських інспекторів, зрозуміли, яка це марна справа — боротися з податковою.
Тягнибок продовжує: «Ми, приміром, намагалися людей вивести на вулицю, студенти роздавали листівки — їх тут же заарештовували, погрожували виключенням з інституту... Коли працювала та комісія, нам, трьом депутатам, ніхто не дозволив брати участь у її роботі. Нам сказали: ми перевіримо, а потім покажемо вам документи. Я наполягав: ні, я хочу за всім цим спостерігати, мені ж повторили — ні... Я привів десяток підприємців, які готові були свідчити про те, як їм призначали перевірку і відразу ж давали якийсь рахунок благодійного фонду для перерахування на нього коштів. Або ж рахунок районної організації СДПУ(о)... Коли я почав вимагати матеріали, свідчення цих підприємців, то виявлялося, що нічого такого немає...»
Депутат також згадує, як йому працівники комісії у приватних розмовах говорили: чого ви від нас хочете? У нас, мовляв, є чітке завдання, що і як перевіряти. Тому й останнього разу, коли з перевіркою до Львова прибула чергова комісія (її скерували на Галичину після виступу у Верховній Раді голови Львівської облдержадміністрації Михайла Сендака), перевіряльники теж нічого «не знайшли». Комісія ні з ким не зустрілася, a Сендак на той момент був у Києві. Додатковим доказом того, що комісія нічого не перевіряла, та й не намагалася це зробити, є час її «гостювання» на львівській землі. Адже щоб перевірити принаймні хоча б одне підприємство, потрібен як мінімум місяць, тоді як київські візитери пробули у Львові всього лише добу.
«Усі газети писали, що комісія перевіряла регламент податкової, тобто взаємодію структур податкової між собою. Хіба ж це було метою перебування перевіряючих на Львівщині? Я подав десятки запитів — за деякими Генпрокуроратура відкрила кримінальні справи. А не так давно у нас зняли начальника СБУ. За що? Можете навіть не сумніватися — за те, що той порушив 15 кримінальних справ проти Сергія Медведчука. Крім цього, почалися ще й політичні репресії у Львівській області, після того, як депутати почали голосувати проти Медведчука. Тоді звільнили голів районних адміністрацій. Буквально всіх по списку — тих, хто не підтримав Медведчука. Кого не могли звільнити особисто, звільняли родичів... Зараз у Львові ситуація дуже нестабільна. Як мусять почуватися львів'яни, коли вони бачать, як рахуються з їхньою думкою? Верховна Рада на вимогу депутатів та їхніх виборців не може створити спеціальну слідчу комісію. Не вистачає голосів, за проект постанови голосує лише опозиція, минулого разу забракло всього чотирьох голосів», — зауважує Олег Тягнибок.
Деякі з наданих ним матеріалів ілюструють те, як податківці проводили перевірку «викладених народними депутатами даних». Зокрема, даних стосовно того, як «чинився тиск на керівників підприємств у перерахуванні благодійних внесків (і знову «благодійництво»! — Авт.) на газифікацію сіл Городоцького району, від якого Медведчук Сергій Володимирович є депутатом Львівської обласної ради». Сюжети, які виклали на папері перевіряльники, подібні між собою, як love story латиноамериканських серіалів. «Усе моє підприємство — це один магазин з торгівлі продовольчими товарами. Тому ніякого відношення до газифікації сіл Городоцького району ми не мали. Кошти в сумі 541 гривні 75 копійок на газифікацію вказаних сіл я не перераховував і мене ніхто про це з податкової не просив», — пояснює підприємець Мирослав Назар. «На ВАТ «Стрийська макаронна фабрика» працюю керівником уже 5 років. По суті поставлених запитань можу відповісти наступне: благодійні внески на газифікацію сіл нашою фабрикою ніколи вчинені не були. Взаємовідносини з ДПА в межах розумного, непорозумінь не виникало», — стверджує безіменний власник макаронної фабрики, чиї слова наведені в матеріалах перевірки.
І так повторюється ще разів сорок. А чого б іншого ми з вами чекали, читачу, від змучених нескінченними перевірками дрібних підприємців, яких сьогодні змушують «ділитися» 541 гривнею з копійками нібито з селами, що потребують газифікації, а назавтра ласкаво так, з кулаком за спиною, просять розповісти «чисту правду» про своє вимушене благодійництво. Рахунки фондів слід було перевіряти, рахунки! Чи надходили на них відповідні кошти, чи ні? Якщо надходили, то від кого? І з якою метою? І яка подальша доля цих коштів? І ще одне: не слід було «губити» свідчення тих відчайдухів, що зголосилися виступити проти здирництва податкової. Але найважливіші папери у членів комісії якраз і загубилися, як на це вказує Олег Тягнибок.
Наприкінці інтерв'ю депутат додає: «З одного боку, ми всі вже звикли до того, що живемо у такій державі, де всі, хто займається бізнесом і не хоче мати проблем з податковою, змушенi давати хабарі, проплачувати певні суми, робити подарунки тощо. Так є в цілій Україні, і це, звичайно, ненормально, це потрібно ламати... Але на Львівщині ця ситуація є гіперперебільшеною. Ми всі про це знаємо, бо маємо друзів, родичів, знайомих, якось пов'язаних із бізнесом. Але якийсь час ми не мали конкретних фактів, і тому не могли реагувати на цю ситуацію. Коли ж до нас почали звертатися бізнесмени або навіть представники ДПА і розповідати про злочини, ми зрозуміли, що настав час діяти».
Сергій Медведчук:
— Розумієте, корупція — вона з'явилася не вчора, не сьогодні, і звичайно, що вона є в нашому суспільстві. І було б дивно говорити і заперечувати, що абсолютно немає жодних корупцій і немає корупційних діянь. Не тільки кажучи сьогодні про податкову службу, але ж і взагалі про... і про державну владу, і про інші устрої нашої держави сьогодні.
З інтерв'ю програмі
«Саме той», 1 жовтня 2003 року.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
