Міліцейський наїзд,

      Коли директора жмеринської філії підприємства, що спеціалізується на прийомі брухту чорних металів, сторож терміново викликав на виробничий майданчик, він і гадки не мав, перед якими проблемами незабаром постане. У пасажирському вагончику, де зберігаються одяг та речі приймальників, його зустріли троє. Одного з них, уродженця Жмеринки і співробітника транспортної міліції Андрія Нечепорука, директор знав, обличя інших були незнайомі. Непрохані гості не стали гратись у таємничість і без зволікання представились працівниками відділу боротьби з організованою злочинністю управління МВС на Південно-західній залізниці, а один навіть пред'явив посвідчення.

      Поки директор добирався до майданчика, убозівці уже встигли понишпорити в тумбочках та речах людей. Щоправда, на якій підставі це робилося, так і залишилось нез'ясованим, бо ордера на обшук вони не мали. Але факт залишається фактом: оперативники знайшли блокноти із поточними записами. Відтак до керівника висунули претензії: мовляв, підприємство не має права працювати, бо справжня адреса приймального пункту не відповідає вказаній у документах. Тому довелось поїхати по ліцензію, статут та інші установчі документи, щоб довести, що насправді підприємство «біле і пухнасте».

      Поки директор мотався туди й назад, убозівці продовжували нишпорити в пошуках нової зачіпки. І така знайшлася: біля вагончика стояв перегорілий електрозварювальний апарат. Переглянувши привезені документи, гості виклали новий козир. Мовляв, у вас ліцензія на прийом брухту чорних металів, а там он стоїть електрозварювальний апарат — це вже кольоровий метал. А значить, є вагома підстава, щоб позбавити ліцензії і закрити філію. Даремно директор пояснював, що апарат привезли для виконання робіт і він згорів уже тут, на території підприємства. Та ці аргументи вже нікого не цікавили, як і те, що насправді в апараті значно більше не кольорового, а чорного металу — трансформаторного заліза. Головне завдання оперативники виконали — знайшли формальну зачіпку і створили людині проблеми. Тепер настала пора їх розв'язувати. Нечепорук відкликав розгубленого директора в сторону і «заспокоїв»: «П'ять тисяч доларів — і все буде нормально!»

      Побоюючись, що підприємство справді можуть позбавити ліцензії, керівник погодився. Оскільки вільної готівки не було, перевіряючі вирішили почекати, поки чоловік знайде, в кого позичити. А щоб у того, бува, не виникла спокуса діяти не за сценарієм, один iз приїжджих підсів до директора в легковик і супроводжував протягом усіх поїздок по Жмеринці, аж поки гроші не опинились у гаманці. Вдалося позичити тільки 15 тисяч гривень, і убозівці дали згоду взяти меншу суму. Проте виставили додаткову умову: надалі кожен місяць сплачувати їм по 250 доларів за «дах». Пообіцяли, що кримінальна справа не порушуватиметься, і надалі підприємство ніхто не перевірятиме, бо всі питання вони «вирішать».

      Рівно через місяць потерпілому зателефонував Нечепорук, сказав, що готовий віддати блокноти, і призначив місце зустрічі. А вже при розмові віч-на-віч запитав, коли буде 250 доларів. Директор попросив дати йому кілька днів для пошуку необхідної суми. Наступного дня він з'явився в прокуратуру області і написав заяву про те, що з нього вимагають хабар міліціонери. З моменту порушення кримінальної справи задіяли цілий комплекс оперативних заходів, які доручили провести співробітникам СБУ. Тож коли через три дні потерпілий прийшов у кафе «Стоп-Експрес» на зустріч iз майором міліції, їхня розмова записувалась на диктофон, а грошові купюри, які перекочували в барсетку хабарника, були помічені спецзасобом. Тож коли Андрій Нечепорук вийшов iз кафе і хотів сісти в машину, до нього підійшли кілька чоловік і схопили за руки. Він спробував було учинити опір, та коли на зап'ястях клацнули наручники, зрозумів: марно.

      Закінчилась хабарницька епопея в залі Жмеринського міськрайонного суду, який визнав Нечепорука винним у двох епізодах отримання хабара і засудив до дев'яти років позбавлення волі. Колегія апеляційного суду області з таким вироком погодилась.

      Що стосується ще двох згаданих вище убозівців Віталія Рев'якіна та Дмитра Дзядевича, які брали участь у перевірці філії, то вони заперечували свою причетність до скоєння злочину і по справі проходили тільки як свідки — переконливих доказів їхньої вини знайти не вдалося.