«Мікрохірургія» — рушій прогресу

06.12.2005
«Мікрохірургія» — рушій прогресу

Лілія Подкопаєва, посол доброї волі ООН, фестивалем задоволена. (Фото Максима Левіна.)

      Чи діє на вас реклама на кшталт «Допоможіть безпритульним дітям!»? Чи хочеться вам покинути курити від заклику «Нікотин — це шкідливо!»? Отож-бо й воно. А чи подіє на вас реклама американского фонду допомоги голодним сомалійським дітям: «Ми не просимо у вас грошей. Ви не любите цього. Ми тільки просимо у вас коробки з-під взуття. Нам не вистачає трун, щоб хоронити наших дітей». Таке не може не зачепити! Це називається просто — креатив. І йому тільки починають навчатися українські рекламісти. Благо, крига скресла: у Києві днями відбувся перший національний фестиваль соціальної реклами, який засвідчив: є у нашій державі світлі голови та небайдужі люди. Близько 650 робіт представили як досвідчені рекламісти, так i початківці — було на що подивитися. Усе це дійство відбувалося під патронатом Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, за підтримки Спілки рекламістів України та провідних рекламних агентств. 

      «Цей перший крок був надзвичайно важливий. Адже фестиваль став початком серйозної роботи над створенням соціальної реклами як складової соціальної політики держави», — сказав міністр Юрій Павленко. За його словами, сам фестиваль обійшовся державі у 40 тисяч гривень. А левову частку витрат взяли на себе спонсори. Тепер же наступним кроком роботи відомства буде робота із ЗМІ — кращі доробки фестивалю обов'язково українці побачать на вулицях, по телевізору та у друкованих виданнях. Буде ще низка «круглих столів» і обговорення перспектив соціальної реклами, фахівці підготують Кабміну пропозиції щодо її розвитку та підтримки.

      Що ж до фестивалю, то його гран-прі виборола компанія Adell Saachi&Saachi за серію робіт «Природолюби» (ці три біг-борди українці вже мають змогу бачити на дорогах своїх міст). Автор цієї серії  Сергій Кожевников отримав, до речі, від спонсорів спеціальний приз — 10 тисяч гривень.

      Голова Спілки рекламістів України Михайло Старощук запевняє, що вже виконана велика місія: вперше в країні зведено всі роботи із соціальної реклами в єдиний національний фестиваль. Щоправда, серед представлених робіт чимало і не якісних, але ж люди стараються! На думку фахівців, наша соціальна реклама перебуває у зародковому стані — тому, мовляв, критикувати поки що немає чого. Замовником соціальної реклами має виступати держава, а вона донині особливо цими питаннями не переймалася. 

      Учасники фестивалю змагалися у трьох головних номiнаціях: зовнішня, відеореклама та друкована реклама. Звісно, роликів представили на розсуд журі зовсім небагато (надто це дороге задоволення, яке поки що недоступне конкурсантам). А от друкованої і зовнішньої реклами було багато. Які тільки теми не порушували учасники! Тут тобі й тиск податків на українську книгу, і наші жінки за кордоном, і сенс життя, і свобода слова, і проблеми СНІДу, тютюнопаління, екології. Порушувалася проблема і прав дитини, і сімейних цінностей, і збереження природи-архітектури-совісті тощо. Сподобалося чимало. Соціальна реклама, вона ж — особлива. Її методи близькі до епатажу, провокації — лише тоді людина може звернути увагу на такий заклик. Соціальна реклама має «бити» по громадянських почуттях, аби змусити задуматися над питанням, що порушується. Це не інформація, а заклик до дії. Такий собі екстрений випуск новин. Збудник емоцій — шоку, страху, сміху. Лише б не байдужості.

      Один з іменитих рекламістів дуже вдало про соціальну рекламу якось сказав: «Це, як лезо бритви. Ступати по ньому можна лише свідомо й обережно — пройти тонкою межею так, щоб розкрити проблему і нікого не поранити. Це — мікрохірургія реклами».

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>