«Балаган лімітед» по-балканськи

      Білий папірчик на вхідних дверях «України» давав зрозуміти, що в Національному палаці мистецтв почали боротися за дисципліну глядачів. Щоб початок концертів не затягувався, а злісні «запізнювачі» не піднімали безбілетників із партеру, після третього дзвінка зайти в зал буде неможливо. Про це попереджали знайомі. Захекані, з роботи, в сутінкових четвергових корках ми бгали мобільні телефони і молилися: тільки б встигнути, встигнути на концерт Кустуріци і The No Smoking Orchestra. Бо таке не можна пропустити. Встигли. Зал якраз наповнювався естетами з різних сфер життя. Святослав Вакарчук обнімався біля свого крісла із нардепом Андрієм Шкілем, Маркіян Лубківський вітав знайомих, пробирався в перші ряди відомий режисер-документаліст Юрій Терещенко, припанковані прес-секретарі радикальних мистецьких проектів пробиралися ближче до сцени. На місці оркестрової ями зробили танц-пол, бо куди ж рок- чи панк-група, як кому більше подобається, виступатиме перед непорушним залом, зачохленим у блакитні крісла? Почали, як завжди, із запізненням на півгодини.

      На сцену, нафаршировану музичною апаратурою, як для солідного концерту, по одному почали виходити дивакуваті персонажі. Скрипаль у суддівській мантії з червоними облогами, з-під якої стирчали худі голі ноги в кросівках. Дебелий добродушний тип у піжамі і з трубою. Чорнявий саксофоніст у жилетці на голе тіло. Клавішник у химерному фраці й окулярах для підводного плавання. Довготелесий флегматичний гітарист. Два ударники, один із них — шайба з бритою головою і доброзичливою усмішкою, як виявилося, «син Бога» — Стрибор Кустуріца. Сам власник двох пальмових гілок «мейд ін Канн», «Золотого Лева» і мішка інших нагород — кінорежисер-гітарист Емір Кустуріца — у білій сорочці, сірих штанях і туфлях із дископідсвіткою. Потім з'явився простий тип у спортивних штанях і сорочці, заправленій у штани, якого всі посвячені знають як Доктора Нелле — фундатора, модератора, соліста, шоу-мена і панка-хулігана команди The No Smoking Orchestra. Всього одинадцятеро. Українці аплодували з перших тактів, група в капелюхах розмахувала сербським прапором, танцювали під сценою з першої пісні. Причому затято вистрибували під ун-ца-ца такі «просунуті» персонажі, які б під подібну весільну українську музику в кращому разі кисло кривилися під стінкою. Наліт модності таки діє на естетські мізки. З першої ж хвилини, після привітань і англомовних лайок для розминки, стало зрозуміло, що томно сидіти в партері не буде ніхто — це не буржуазне мистецтво. Заводний Нелле Каражлич пірнув у гущу танцюючих, подався між рядами Палацу «Україна», правда, за панком на невеликій відстані, як за якимось Філіппом Кіркоровим, ішов охоронець, і людність, де він опинявся, перетворювалася на вир.

      Пісня за піснею концерт нагадував циркове шоу — із ходiннями туманно усміхненого Кустуріци взад-вперед, із перевдяганнями в різнокольорові сукні, перетворенням палки на кошлату квітку, із награванням на скрипці на потилиці, на нозі тощо. Тільки кроликів із штанів не діставали. Оскільки веселе і життєрадісне шоу з циганськими, турецькими, єврейськими награваннями, балканським фольклором, рок-н-рольними пасажами і вставками ун-ца-ца за задумкою мало бути інтерактивне, Доктор Нелле витягнув на сцену чотирьох дівчат. Він показував танцювальні рухи, вони повторювали, але коли музикант по-провокаторськи зняв футболку і побачив, що його рух справді повторила відв'язна київська дівка і радісно заплигала по сцені топлес, аж сам трохи очманів. А коли вже пішла така жара, то для балансу гендеру Нелле кілька разів зняв штани і показав голу дупу. «Ви готові знести цю будівлю?» — заводив братів-рокерів Каражлич. «Йес» — кричали вже не тільки під сценою, а й на балконі. Тим часом Еміру Кустуриці дівчата час від часу підносили букетики.

      Закінчився півторагодинний концерт народним гулянням на сцені. На фінальну пісню музиканти запросили дансерів із танцполу, і поки Нелле тримав в тонусі зовнішній бік сцени — зал, на сцені навколо Кустуріци ледь не водили хороводи. Після відв'язних юнаків пішли клерки в костюмах, дядьки в светрах і нарешті важка артилерія — Катя Осадча з мікрофоном.

      ...Напевне, для ікони сучасного авторського кіно Еміра Кустуріци музикування — єдиний спосіб не забронзовіти заживо. Тією електростанцією енергії, яку він отримав із залу, можна живитися дуже довго. А я для себе зробила один корисний висновок — справжня музика відновлює будь-якого висмоктаного лимонним менеджментом журналіста. Нiчого високого, а як приємно...