Передвиборча «зачистка» у Білорусі

Спілки літераторів «клонуються»

      На минулому тижні в Республіці Білорусь з'явився «двійник» Спілки письменників. Головна відмінність від «оригіналу» полягає в тому, що нова письменницька гільдія народилася вже «закоханою» в Лукашенко.

      Тепер у країні існують «стара» Спілка білоруських письменників (СБП) і нова Спілка письменників Білорусі. «Старі» літератори пов'язують появу співзвучних у назві організацій із «зачисткою» громадянського суспільства напередодні президентських виборів.

      Як пояснив журналістам голова СБП Алесь Пашкевич, у 1996 році влада змусила письменників змінити назву організації, заборонивши недержавним утворенням використовувати в назвах слово «Біларусь». Але творці клону з незрозумілої причини (очевидно, одержавши на те відповідні повноваження) вирішили зробити для себе виняток і скористалися старою назвою спілки. Втім це дріб'язок у порівнянні з більш абсурдними речами, що супроводжували розкол у середовищi інженерів людських душ.

      За інформацією Алеся Пашкевича, напередодні представники місцевих органів влади телефонували в офіс СБП і цікавилися телефонами деяких його членів. Причому запрошення письменників на з'їзд проводилося вибірково, зокрема не запросили ні самого голову існуючого письменницького об'єднання, ні його замів, ні найближчих помічників. Коли ж ті все одно вирішили відвідати установчий з'їзд «розкольників» у приватному порядку і з'явилися в мінському Палаці профспілок, то їх одразу звідти вивели двометрові хлопці, які представилися оргкомітетом. Відповідно, керівництво спілки так і не змогло відреагувати на жорстку критику діяльності очолюваної ними організації, що звучала в залі.

      Зокрема їх обвинувачували у «політиканстві», бездіяльності, відсутності нових вагомих літературних творів. Голова оргкомітету новоспеченої організації, депутат і автор детективів Микола Чергінець заявив із трибуни, що СБП перетворився «у непримиренну опозицію, що «прагне повалення законної влади». Разом із «нечесними» письменниками із залу швидко вивели й аналогічних, за мірками влади, журналістів.

      Дивувала відсутність на даному заході по-справжньому знакових особистостей білоруської літератури. «Розкольницьке» зібрання проігнорували не тільки ті, хто давно і відкрито заявляв про свою опозиційність, але й цілком нейтральні на перший погляд письменники. Не було жодного літератора із званням народного або ветерана війни. Зi 125 чоловік, які зібралися на з'їзд, тільки 53 були членами СБП, хоча в ній є понад 600 членів. Як виявилося, серед соратників Миколи Чергінця в основному люди, які працюють у державних структурах і друкованих виданнях (три роки тому був створений державний холдинг, під дахом якого були зібрані кілька літературних газет і журналів, і це спричинило великий відтік письменницьких кадрів із цих видань).

      «На цих зборах було багато молодих людей, що встигли надрукувати, можливо, по одному віршу в районних газетах, — каже заступник голови СБП Борис Петрович. — Але письменник — це професійна оцінка, і це звання дається не просто так. Хтось називає це «установчим з'їздом Спілки письменників», але сюди приходять люди, які не мають не тільки книг, а й публікацій».

      На думку Алеся Пашкевича, це все прояви «зачистки громадянського суспільства» перед майбутніми виборами. Тому владі нічого не вартує офіційно ліквідувати ту письменницьку організацію, що її не влаштовує. Однак уже розглядається можливість реєстрації Спілки білоруських письменників в одній із сусідніх країн, і одним із варіантів є Україна.

      Треба зауважити, що Спілка письменників стала не першою жертвою «клонування». У 90-ті роки схожим чином розпалася Спілка журналістів, потім черга дійшла до профспілок, політичних партій. І нарешті влітку цього року на «своїх» і «чужих» влада поділила білоруську Спілку поляків, деяких членів якої дотепер переслідують за занадто часті контакти зі своєю занадто демократичною історичною батьківщиною.

Неурядові газети закриваються

      Зараз у передплатний каталог на 2006-й рік не включено найстарішу білоруську газета «Наша Ніва». Унікальність цього видання, що висвітлює у першу чергу питання культури, не тільки в тому, що воно друкується на дореформеній білоруській мові (т.наз. «тарашкевіці», яку ліквідували у «сталінський час»). У листопаді наступного року газета відзначить свій 100-річний ювілей, якщо, зважаючи на невтішну реальність, доживе...

      У редакції «НН» говорять, що не одержували жодних попереджень від «Белпочты» — монополіста з розповсюдження друкованих ЗМІ. І хоча влада обіцяла вирішити питання до 20 грудня, у ці обіцянки мало хто вірить. Уже кілька днів у редакцію телефонують постійні читачі й інколи зi слізьми на очах бідкаються, що не зможуть жити без газети, яка для деяких узагалі була, за їхніми словами, єдиним джерелом рідної мови. Редактор «НН» Андрій Динько і всі співробітники готуються до гіршого і створюють свою власну систему розповсюдження газети. Не виключено, що незабаром видання доведеться друкувати в Росії, як і інші недержавні видання: подібне вже пережили «Народна Воля» і «Білоруська ділова газета» (через заборону на слово «білоруський», тепер вона називається просто і незрозуміло «БДГ»). Цих газет давно немає у кіосках «Союздруку», і їх час від часу можна придбати лише у визначених місцях. 17 листопада, згідно з рішенням мінського господарського суду, «Народній Волі» дозволено друкуватися у друкарні в Мінську, однак позови до розповсюджувачів задоволені не були. Директор «Белсоюздруку» Михайло Подгайний заявив, що підписав із «НВ» певну угоду про анулювання договору в односторонньому порядку, але співробітники газети почули про неї тільки в суді.

      Читачі закликають виходити з протестами на вулиці, але редактори радять приберегти сили для більш важливих подій і писати побільше листів у міністерство зв'язку й інформації та на «Белпочту». Окрім «НН», iз передплатного каталогу викинули єдину щоденну демократичну «Народну Волю» з 30-тисячним тиражем і ще одинадцять більш дрібних незалежних видань, в основному регіональних. Так, до прикладу, міністерство інформації без попередження позбавило реєстрації недержавні «Навінкі» і «Молодіжний проспект», що кілька місяців не виходили з технічних і фінансових причин. Редактори обох видань вважають цей крок незаконним.

      Стан свободи слова в Білорусі набив оскому не тільки в самій країні, але й за її межами. 23 листопада польські журналісти провели акцію солідарності з бiлоруськими колегами. Кілька газет, у числі яких — «Жечпосполита» і «Газета Виборча», вийшли з чорними плямами, із цілими закресленими абзацами. Читачу повідомлялося, що саме такий вигляд мали б видання, якби вони виходили в Білорусі. До газет додавалися листівки на ім'я Лукашенка з адресою білоруського посольства у Польщі, щоб кожен бажаючий міг відправити їх на ім'я білоруського президента на знак протесту.