Дивна річ: партій, зареєстрованих у Мін'юсті станом на цей час, у нас аж 127, але з них хіба половина попередньо заявили про своє бажання штурмувати парламентську висоту. Візьмуть її, звісно, далеко не всі, але зараз доречно запитати: а що ж решта? Яке в цих партій призначення, якщо вони ігнорують єдину за чотири роки можливість хоч якось заявити про себе, не кажучи про шанс реалізувати головну (теоретично) мету — поборотися за владу?

У країнах розвиненої демократії партії є основою політичної системи, виразниками інтересів різних соціальних груп. Звісно, і в Європі, куди ми прагнемо, вистачає дрібних, кумедних та безнадійних у плані взяття влади політичних утворень. Однак, мабуть, лише в нас партія може вміщатися в одній квартирі й часто навіть не мати телефону.

Був час, коли Міністерство юстиції почало боротися з такими «пустишками» (пригадуєте: у 2003—2004 роках міністр Лавринович після відповідних перевірок вкоротив віку не одному десятку фіктивних політутворень), але той «лікарський огляд» залишився далеко позаду — і кількість зареєстрований партій повернулася на попередній рівень.
Ідеальний підхід до зміцнення політичної системи зрозумілий: партія має дбати про своє реноме і рейтинг завжди, а не лише протягом виборчою кампанії; підмочена репутація навіть одного помітного партійця (не кажучи вже про багатьох) різко знижує шанси всієї партії на виборах. Але так — «у них», на Заході. А в нас партії, у тому числі «партії влади», досі колються-єднаються-клонуються, плодяться, наче гриби після дощу; виборці більше орієнтуються не на програми, а на лідерів, тим часом ціна власне партійних брендів залишається низькою (виняток — хіба що КПУ).
Це, власне, і є багатопартійність по-українськи. Але чи такого стану речей прагнули наші люди, починаючи з останніх років існування СРСР, коли вимогою багатотисячних мітингів демократичної опозиції було скасування 6-ї статті радянської Конституції — про «керівну і спрямовуючу» роль єдиної партії — КПРС? Адже начебто ось вона, багатопартійна демократія — плюралізм думок, свобода ідеологічної конкуренції?! Виявляється, не все так просто. Хоча процес іде таки в правильному напрямку, вважають політологи.

Схоже, окрім молодіжного крила, у Партії регіонів пора створювати ще й підліткове. Бо саме на слухачів цього віку розраховані примітивні «страшилки» на кшталт: «Стоїть чорна-чорнюща столиця, а в ній — чорна-чорна (місцями помаранчева) влада, і вона застосовує чорний-чорнющий піар...» А поки, за відсутністю партійної наївної юні, подібними жахами лоскотали нерви дорослим і бувалим у виборчих бувальцях делегатам конференції Донецької обласної організації Партії регіонів.