Підйом із переворотом

      Тенденції, які минулої п'ятниці набули завершеної форми на сесії Вінницької міської ради, назрівали віддавна. Почалося, напевно, ще з підсумків виборів-2002, коли представники колишньої владної команди, свого часу очолюваної Дмитром Дворкісом, оглянули поріділі ряди та підрахували втрати, оцінили низку новобранців і взялися виживати в нових умовах, періодично шукаючи шляхи для реваншу.

      Оскільки до мера Олександра Домбровського, який переконливо виграв у Дворкіса виборчі перегони, підступитися було важко, мішенню стала друга особа у міській владі — секретар ради Віктор Козак. Упродовж його каденції неодноразово мусувалося питання про можливу відставку й обрання на це місце іншої людини, депутати збирали підписи для внесення цього питання у порядок денний сесій. Та подібні ініціативи закінчувалися нічим: авторитет і підтримка Домбровського, який рекомендував Козака, дозволяли тому втриматись на посаді, а взимку, після переходу Олександра Георгійовича на «губернаторство», стати виконуючим обов'язки міського голови.

      Водночас міськрада надто ревниво ставилася до передчасної появи у її коридорах будь-якої нової персони. Скажімо, після загибелі в середині 2003 року депутата Кішека вона так і не спромоглася призначити вибори у вакантному окрузі. Так само, коли цього року звільнилося крісло мера, всупереч чинному законодавству рада не призначила дату позачергових виборів у передбачений термін. Дійшло до того, що виборець Роман Ковальський звернувся до суду з заявою, де просив зобов'язати міську раду це зробити, але місцева Феміда півроку зволікала з рішенням.

      Можливо, процес і далі в хронічній формі тягнувся б до кінця наступного березня, якби у гру не вступили нові гравці, а передвиборча ситуація не продиктувала нові правила і не перетасувала по-новому вчорашніх союзників. Група депутатів міськради, які входять до «Народного союзу «Наша Україна», приєдналася до давніх опонентів Віктора Козака, тож на черговій сесії, 25 листопада, вони піднялися вже гуртом. Обвинувачення стосувалися і розподілу бюджету, і виділення землі, і навіть чистоти на вулицях. За усунення Віктора Козака з посади проголосували 33 депутати (всього міська рада нараховує 48 «багнетів»), з них 30 висловилися за обрання новим секретарем міськради Володимира Гройсмана, на якого мають лягти і функції мера.

      Не виключено, що події у Вінницькій міськраді проходили за схвалення столичних «верхів». Адже скандальна сесія збіглася в часі з оприлюдненням списку партій — членів блоку «Наша Україна», серед яких немає партії «Реформи і порядок», а Віктор Козак якраз очолює місцевий осередок ПРП. Двоє активних «нашоукраїнців», обраних депутатами міської ради, очолюють два управління облдержадміністрації. Та й офіційна позиція обласної влади щодо цього конфлікту позавчора ще лишалася незрозумілою.

      На цьому все б і закінчилося, якби не виник чинник, що сплутав усі карти. Саме 25 листопада зранку Ленінський районний суд прийняв рішення за згаданою вище заявою Ковальського, а ще за годину було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначається: «Заборонити Вінницькій міській раді до вступу на посаду новообраного Вінницького міського голови на пленарних засіданнях приймати рішення щодо припинення повноважень членів виконавчого комітету, заступників міського голови, секретаря міської ради, виконуючого обов'язки вінницького міського голови». Депутатів поінформували про це рішення, але вони його не взяли до уваги. Відтак у понеділок, після перерви на вихідні, сесія продовжила роботу вже під головуванням Гройсмана. А що стосується рішення суду, то присутнім повідомили: на нього подано апеляцію.

      Розвиток ситуації із фактичним двовладдям у місті наразі не піддається прогнозу. З одного боку, все залежатиме від кулуарних домовленостей. Наприклад, Козака переконають добровільно скласти зброю, адже абсолютна більшість депутатського корпусу таки налаштована проти нього (поки що він стверджує, що має місце «спроба перевороту, фактично взяття влади незаконним абсолютно шляхом»). З іншого — можливі нескінченні судові тяганини з оскарженням рішення в судах вищих інстанцій та поява нових позовів із різноманітними процесуальними та формальними зачіпками щодо визнання сесії нелегітимною. Все це об'єктивно грає на зниження авторитету діючої у місті влади і підвищує шанси опозиції.

      У реальному виграші можуть опинитися не актори, яких видно на авансцені, а драматурги та режисери, котрих бачать і вітають лише після закінчення вистави. Поки що вони мають підстави задоволено потирати руки.