По трупах «дикого заходу»

      Порахувати міста світу, які можуть пишатися справді великими театрами опери або балету, можна на пальцях однієї руки: Відень, Париж, Мілан, Нью-Йорк, Москва... Всього, напевно, половина з них мають сильні як оперу, так і балет. Але є дійсно унікальне місто, яке не просто служить еталоном балетних чи оперних стандартів, а має два рівноцінні оперні театри і два конкурентні балети. Ну звичайно — це Нью-Йорк.

      Для європейців це видається дивним феноменом: в один і той самий тиждень ви можете подивитися дві різні версії однієї опери і часто важко визначити, яка з цих версій вам подобається більше. Можна заперечити, що у Лондоні, наприклад, існує Англійська Національна Опера і тому Королівський Оперний Театр не є монополістом. Але запитайте самих британців, і вони в один голос запевнять, що люблять «Національну», що там всі опери ставлять англійською, чудові декорації тощо. Але вона не є справжньою конкуренткою Королівському Оперному Театру, а швидше — бідненькою сестрою.

      У Нью-Йорку «Метрополітен-Опера» і «Нью-Йоркська Опера» конкурували останні десятиліття і тільки кілька років тому стало очевидним, що «Метрополітен-Опера» виграла право на класику, в той час як «Нью-Йоркська Опера» вимушена була віддавати перевагу новим, або відродженим забутим старим операм, а також переробці класики. Розійшлися оперні театри і у виборі провідних співаків: «Метрополітен-Опера» має можливість запрошувати найяскравіших, тоді як «Нью-Йоркська Опера» орієнтується майже винятково на американців. Війну цін так само виграє «МО» — ціни в партері в суботу, в найдорожчий день, сягають 220 доларів, в той час як у «Нью-Йоркській Опері» — всього 110. З іншого боку, війна за публіку досі триває, і в п'ятницю або суботу важко знайти зайвий квиток до будь-якої опери. Багато прихильників опери без квитків просто прямують до Центру Лінкольна, де поруч розташовані обидва оперні театри, із сподіванням, що якщо нічого не знайдеться в одній опері, може пощастить в іншій.

      Цікаво також порівняти репертуари: у цьому сезоні «Метрополітен-Опера» зробила акцент на знаменитих творах, які не так часто ставить: «Манон» Массне і «Мазепа» Чайковського, «Ромео і Джульєтта» Гуно і «Самсон і Даліда» Сен-Санса. Критики були в захваті від «Манон» з одним iз найкращих сопрано світу Рене Флемінг і без сумнівів провідним тенором Марсело Алварезом. А що конкурентка? Вона відповіла постановкою «Маленького Принца», це тріумфальний дебют минулого року. Багато критиків вважає, що це найкраща нова опера останнього десятиліття: фабула взята з одноіменної казки Сент-Екзюпері на музику Рейгел Портман (це та сама композиторка, що написала музику до кінофільму «Шоколад» і стала першою жінкою-композитором — лауреатом премії «Оскар» за кращу музику до кінофільму). Успіх — шалений, квитків майже не залишилося на останню оперу цього року. Так само критики високо оцінили нову постановку опери «Пейшенсе» композиторів Гільберта і Салівана, написану далекого 1881 року. Термін «опера» підходить до цієї постановки дуже умовно, — це скоріше мюзикл, але ньюйоркці оцінили комічний ефект сповна, не залишивши вільного місця. Словом, у місцевої публіки дійсно є вибір: або класична опера, з найкращими світовими виконавцями, чудовим оркестром і неймовірно дорогими, грандіозними декораціями (три опери поставив славетний італійський режисер Франко Дзеффіреллі) — або ж відверто американська, повна експериментів, переробки класики (дії «Тоски» відбуваються у фашистській Італії, декорації виконані у стилі «альтернативний мінімалізм») «Нью-Йоркської Опери».

      З балетом ситуація більш складна. Трупа «Нью-Йорк сіті балет» заснована в 1933 році Георгієм Баланчіним (Баланчивадзе), з самого початку свого існування театр покладався винятково на американських виконавців. І досі в його складі 90 відсотків доморощених виконавців. Балет має у своєму репертуарі деякі класичні твори, але намагається ставити переважно нові балети, з оригінальною сучасною хореографією. Конкурент «нью-йоркського балету» «Американський Балетний Театр» («АБТ»), був заснований 1940 року i мав на меті пропагувати балет як форму мистецтва на всій території Сполучених Штатів. І хоча «АБТ» теж ставив твори Баланчіна, до 80-х років він залишався «вічним другим» у Нью-Йорку. В 1980 році тут призначили нового арт-директора, який змінив розклад сил у балетному середовищі Нью-Йорка. Як і власне всі епохальні досягнення в Американському балеті, новий директор — Михайло Баришніков — докорінно змінив репертуар і протягом наступних 10 років вивів «АБТ» на якісно новий рівень, який дозволив трупі домінувати в США і конкурувати з кращими балетами Європи. Втім у 1990 році, коли Баришніков залишив «АБТ», в театрі скоро почалася криза, й в останні роки глядачі віддавали перевагу «Нью-Йорк сіті балет». Колишній соліст Кевін Макензі був призначений творчим директором і моментально зрозумів, що «АБТ» може пережити конкуренцію з «міським балетом», тільки якщо піде шляхом «Нью-Йоркської Опери» — іншими словами, принаймні на перших порах займе ту нішу, яку досі не займав «Нью-Йорк сіті балет». У результаті «АБТ» почав ставити класику і спромігся повернути публіку у зали. Нова постановка «Лебединого озера» минулого сезону пройшла з великим успіхом і цього сезону «АБТ» дозволив собі зайти на територію конкурента, поставивши декілька одноактових балетів у одній програмі — що було прерогативою «Нью-Йорк сіті балет». Маститий конкурент не змусив довго чекати відповіді — оголосивши, що у січні театр поставить свою версію «Лебединого озера»! Іншими словами, конкуренція між театрами цього сезону дуже гостра, а глядачі нетерпляче чекають весни, коли обидва театри виступатимуть пліч-о-пліч у Лінкольнівському центрі.

      Потрібно зазначити, що у «АБТ» дуже сильна міжнародна підтримка — тут копіюють підхід «Метрополітен-Опери» і запрошують кращих балетних виконавців світу. І тому дуже приємно, що серед 12 солістів — двоє вихідці з Київського балету — подружжя Ірина Дворовенко і Максим Білоцерковський. Ірина минулого сезону не виступала, і коли повернулася в жовтні — «АБТ» виступав на батьківщині з 19 жовтня по 6 листопада — публіка прийняла її просто чудово. Преса схвально відгукується про українську пару, а Максима часто можна знайти навіть на плакатах «АБТ», він став своєрідним обличчям балетної трупи. Втім внутрішня конкуренція в «АБТ» дуже потужна — місцева публіка протягом останніх виступів просто шаленіла від іспанця Ангела Корслі і кубинців Ксіомари Рейес і Хосе Мануела Каренно.

      Театралу в Нью-Йорку немає часу нудьгувати — визначайтеся в якому ви гуморі, і що саме хочете побачити — і чотири видатних колективи опери і балету, без сумнівів, до ваших послуг. Але купувати квитки слiд наперед, бо ньюйоркці не тільки пишаються своїми оперою та балетом, але, не зважаючи на ціни, туди ще й регулярно ходять.

Дмитро ШЛАПАЧЕНКО.