Юрій Шухевич на мітингу.
Юрій Шухевич, один із засновників Української національної асамблеї, повернувся у велику політику. На черговому з'їзді УНА-УНСО, який відбувся у жовтні в Києві, його знову обрано провідником цієї політичної організації.
Хоча, відійшовши одинадцять років тому від керівництва УНА, Юрій Шухевич, як він стверджує, не належав до жодної з політичних партій, із вітчизняного політикуму ця постать не зникала. Принаймні на рівні Львова, де син легендарного командира УПА Тараса Чупринки (Романа Шухевича) боровся проти кучмізму в громадських рухах «Україна без Кучми» та «Повстань, Україно». Деякі кроки провідника галицьких націонал-патріотів пояснити важко (як-то підтримку на виборах мера Львова-2006 Петра Писарчука, вчорашнього есдека, а нині члена Партії регіонів). Але ми з паном Юрієм говоримо більше про парламентську кампанію, в якій УНА-УНСО Шухевича братиме активну участь.
— Пане Юрію, ви знову повертаєтеся у велику політику...
— У політиці я все своє свідоме життя. Я зростав у атмосфері націонал-патріотизму, оскільки мій батько, Роман Шухевич, був активістом визвольного руху. Наприкінці 1930-х років, коли його разом iз сім'єю вислали до Кракова, я ще хлопчаком мав можливість бачити й чути у нас вдома Бандеру, Лебедя, Стецька, інших тодішніх керманичів боротьби за незалежність України. Уже тоді я формувався як патріот. А справжній патріот — завжди політик. Бо патріотичні ідеали потрібно не лише виборювати, а й послідовно їх відстоювати.
— І в неволі також?
— Безперечно. Але на волі особливо (посміхається. — Ред.). Знаєте, у тюрмі чи на засланні в цьому сенсі було навіть легше, бо совєтські політв'язні зазвичай перебували там у колі однодумців.
Коли мене посадили вперше, у післявоєнні роки, то в нас у таборі, крім українців, були і німці, і поляки, і прибалти. Та ми швидко знаходили спільну мову, бо однаково думали і вболівали за свої вітчизни. Нині ж, коли збираються українські політики, то часто складається таке враження, що один дбає про Росію, другий — про США, а третій спить і бачить свою область від'єднаною від України. То як мені бути поза політикою?
— Чому свого часу ви відійшли від керівництва УНА?
— Коли ми створювали Українську міжпартійну асамблею, яку згодом перейменували в УНА, то ставили собі за мету консолідувати вітчизняні патріотичні сили. Значною мірою нам це вдалося — і на той час це був безперечний успіх. Однак коли у 1994 році Президентом став Леонід Кучма, відразу було зроблено все для того, аби розвалити нашу організацію зсередини, дезорієнтувати її членів, більшість яких уже тоді складала молодь. Їхній тодішній лідер Дмитро Корчинський з цією роллю справився.
— Чи треба розуміти, що нині в УНА-УНСО переважають люди старших поколінь?
— Навпаки! З самого початку наша організація задумувалася як така, де переважає молодь. З цією метою було паралельно створено громадське об'єднання Українська народна самооборона (УНСО). Сьогодні в УНА-УНСО понад дві третини членів — це люди віком до 35 років. Саме молодь, яка пішла з нашої організації за часів Корчинського, тепер поновлює в ній членство. Приходять до нас молоді люди також із «Пори». І це притаманно всім регіонам — хоч, скажімо, Рівненщині, хоч Луганщині. Передусім ми дбаємо про майбутнє патріотичного руху в Україні.
— Ви повернулися, бо до влади в країні прийшли інші люди? Чи тому, що змінилася атмосфера в самій УНА?
— Ці дві зміни взаємопов'язані. Не прийшов би до влади Ющенко — не випустили б з ув'язнення активістів УНА, котрих попередній режим кинув за грати за участь в акції «Україна без Кучми». А не з'явилися б зараз на волі ці люди — не було б корінних змін у діяльності нинішньої УНА.
З іншого боку, саме вони, ці люди, і такі, як вони, патріоти дали змогу Ющенкові перемогти. Без них не було б Майдану.
Я повернувся тому, що в країні активізувалися патріотичні сили. Бо усвідомлюю, що їм, зокрема, членам і симпатикам УНА, потрібен мій досвід. Адже боротьба за патріотичні ідеали (чи нині вже, радше, відстоювання цих ідеалів) дуже потребує зараз сплаву енергії та досвіду.
— Отже, УНА йде на парламентські вибори. Самостійно чи все ж у коаліції з іншими правими партіями і рухами?
— Ми йдемо на вибори — це визначено на з'їзді. З ким? Хотілося б, звісно, із тими, хто ідеологічно мав би належати до так званої «правиці». Однак ми свідомі того, що ні нинішній КУН, котрий при Івченкові став більше партією «Нафтогазу України», ні партії, створені на базі колишнього Руху, об'єднуватися з УНА не захочуть. Їхнє керівництво прагне гарантовано бути в прохідному списку, тому, найвірогідніше, вони подадуться до НСНУ. Хоча чи захочуть обережні «нашоукраїнці» єднатися з «націоналістичним» КУНом — ще питання. Так само, чи захоче амбітний Костенко бути «надцятим» у списку НСНУ. Тому ми підемо на вибори з тими, хто на ділі відстоює націонал-патріотичну ідею, а не торгує нею. Зараз це однозначно Всеукраїнське об'єднання «Свобода» (Олега Тягнибока — Ред.).
— Що ви можете сказати про останні події довкола статусу вояків УПА? Яка позиція УНА з приводу перспективи вирішення цієї проблеми?
— Те, що визначила комісія при Кабінеті Міністрів, — закономірність. Інша справа, що учасниками визвольних змагань повинні бути визнані всі, хто у минулому столітті боровся за незалежність України. І це своїм указом повинен затвердити діючий Президент. Для цього в нього є всі історичні, моральні й юридичні підстави. Зрозуміло, що цей склад Верховної Ради відповідного закону не прийме. Але наступний, до якого, сподіваюсь, увійде і Українська національна асамблея, матиме всі шанси здійснити цей акт історичної справедливості. Врешті-решт, це потрібно не лише ветеранам цих змагань, а, насамперед, нашим дітям і онукам. Вони мають право знати правду.
— Пане Юрію, УНА декларує принцип, що Україну треба розбудовувати не згори донизу, а знизу догори. Що під цим розуміється, окрім поняття рівнів влади?
— Свідомість людей. Ось вам приклад: у нас як процвітало, так і процвітає хабарництво. Бо не винищений корінь цього зла. А він у нас самих — тих, хто дає хабарі. У нас дають хабарі всім: начальнику, лікарю, вчителю, даішнику. А кому зручніше дати? Тому, хто давно бере. У нас уже навіть прислів'я народилося на цю тему: краще хай буде старий керівник, бо ми вже знаємо, скільки він бере. Чи не тому наш новий голова облдержадміністрації Олійник набрав у свою команду здебільшого старі кадри?
Прийшовши до влади в органах місцевого самоврядування, УНА має намір на практиці довести, як очищення керівництва, чиновників може змінити свідомість загалу. Нову владу потрібно обирати, передусім, з патріотично налаштованої молоді. Дати таким народним обранцям широкі повноваження, зокрема бюджетні. Щоб не просили у центральної влади того, що і так належить громаді. Бо людина з простягнутою рукою — це перша сходинка на шляху до корупції.
Юрій Шухевич народився 28 березня 1933 року в с. Оглядове Радехівського району (Львівщина).
Син генерала-хорунжого Романа Шухевича, головного командира Української Повстанської армії в 1943-50 рр.
З 1945 р. — в дитбудинку м. Чорнобиль (після арешту матері), потім у м. Сталіно (Донецьк), звідки втік на Галичину й за чужими документами закінчив школу.
Освіта середня загальна, працюавав електриком.
У 1948 р. заарештований у Донецьку, куди поїхав за сестрою, і засуджений на 10 років за «зв'язок із підпіллям». У 1958 р. засуджений ще на 10 років («антирадянська агітація та пропаганда»). З 1972-го — засуджений ще на 5 років тюрми та 5 років таборів суворого режиму. Після того, як у 1981 р. втратив зір, утримувався в будинку інвалідів в Омській обл. (1983-89).
З 1977 р. — член Української гельсінкської групи. 1991-94 — голова Української міжпартійної асамблеї, згодом — УНА. Громадський діяч, мешкає у Львові.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
