Зарядитися революцiйним духом i послухати такi рiзнi звiти лiдерiв позавчора на Майдан прийшли близько двохсот тисяч українцiв. Свято рiчницi революцiї вдалося? (Фото Миколи ЛАЗАРЕНКА.)
«Помаранчева» команда зможе перемогти, якщо й далі буде триматися разом. Саме таким був лейтмотив річниці Майдану. Ці слова лунали у виступі мало не кожного промовця, до цього закликали всіх, хто стояв на сцені, люди з площi. Не ті, хто опинився на Майдані «випадково» чи за рознарядкою, а ті, хто прийшов сюди, як і рік тому: щиро, за покликом душі й з усвідомленням того, що «ніщо не забуте й ніхто не забутий». Що прикро — майже нікого з промовців не приймали бодай на третину так тепло, як під час Помаранчевої революції. Хоча якщо навіть не всі, то багато з тих, хто стояв на сцені, також були повністю щирими й стояли там із такими самими почуттями, як «звичайні» революціонери (до речі, серед них було помічено й чимало вельми відомих у шоу-бізнесі, журналістиці, мистецтві тощо осіб) — «знизу».
Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко довів, що добре пам'ятає своє «революційне» минуле, ще зранку, коли прийшов на засідання Кабміну з «ковтком революції» у флязі й святом у душі. На Майдані Луценко — один із колишніх «польових командирів» — знову наголосив, що нікому не віддасть своє свято. Зриваючись на крик — мабуть, щоб переконливіше, — нинішній міністр наголошував, що не збирається у цей день «посипати голову попелом» через критику з вуст тих, проти кого боролися «помаранчеві революціонери» — «Нестора Шуфрича, Віктора Януковича, «рижого таракана» (себто Леоніда Кучми. — Ред.) та інших. «Я знаю, чому ці діячі хочуть применшити роль Помаранчевої революції: бо вони бояться і хочуть уникнути кримінальної відповідальності, — констатував Луценко. — Я хочу сказати: якщо не при мені, то при іншому, і якщо не при Піскуні, то при іншому нормальному Генпрокурорі вони будуть відповідати!».
А далі пан Юрій висловив те, у що так вірили і вони — «командири», і ми — «рядові», але про що, як виявилося, тепер, уже після революції, пам'ятає далеко не кожен «пересічний» майданівець: «Шановний Майдане, я казав вам на цій сцені, що Ющенко — це ключ до дверей, за якими — свобода. Ми стояли тут не за пенсії, не за кусок ковбаси і навіть не за конкретного політика, якого зробили Президентом. А за нашу свободу. І ми відкрили ці двері разом з вами.
Інша справа, що давайте задумаємось, як ми скористались цією свободою. Я вважаю, що є море питань до виконавчої влади, і ви маєте право їх ставити. Але є ще одна особливість — забагато салютів було наприкінці Майдану. Ми розійшлися, сподіваючись, що Ющенко дасть нам автоматично і свободу, і демократію, і нормальне життя. Є лише одна проблема. «Помаранчева» команда забула, що отримала владу на 5 років, і треба було пахати ці 5 років, а не думати про свої меркантильні питання».
Далі Луценко оптимістично оцінив перспективи «помаранчевої» команди й наголосив, що «ми повинні перемогти. А хто нам заважає? Один блок «Я» і один блок «Ми». Так ми ці ями перескочимо (не впєрвой!), якщо будемо разом!».
Інший польовий командир — Тарас Стецьків — наголосив, що учасники Помаранчевої революції «зробили головний вчинок — подолали страх і піднялись до рівня Майдану». «Ми мусимо гордитися тим, що прості українські люди зробили найкращу революцію у світовій історії, показали, що ми великий народ. Ми завоювали свободу і маємо людську гідність. Водночас ми маємо не тільки про свято говорити. Ми впевнені, що політичні лідери «Сили народу» скажуть, що вдалося зробити за рік, і чесно попросити пробачення за те, що виконати могли і не виконали», — зазначив Стецьків і теж закликав усі «наші» сили до об'єднання.
«Діджей» Майдану й колишній віце-прем'єр Микола Томенко закликав людей «допомогти» Президенту Ющенку скасувати Меморандум порозуміння з Віктором Януковичем і навіть оголосив «голосування»: хто на Майдані «за» таке скасування, а хто — «проти». Результати цього «плебісциту», думаємо, очевидні й без коментарів. Водночас Томенко зазначив, що «абсолютна більшість людей переконані: домовлятися треба всередині «помаранчевої» команди, а не з «біло-голубою» командою». Словом, «ми переможемо на цих виборах».
Екс-«комендант» Майдану, а нині — керівник виборчої кампанії «Народного союзу «Наша Україна» Роман Безсмертний наголошував на тому, що всі, «хто забезпечував життя Майдану, учасників Помаранчевої революції», — молодці, і навіть за великого бажання нагородити всіх, просто не вистачить медалей. «Можливо, за цей рік ми щось робили не так, можливо, ми щось робили невірно, але рік тому ми зібралися і перемогли. Я впевнений у тому, що країна, яка народила таких бійців, які стоять перед вами, здатна не тільки здійснити революцію, а й забезпечити благополучне життя», — зазначив Безсмертний.
Далі виступали Володимир Філенко, Віктор Пинзеник, Влад Каськів, Володимир Стретович, Юрій Костенко, Борис Тарасюк, Анатолій Матвієнко, Віталій Кличко — усіх (Кличка — особливо) народ сприймав досить тепло, але... Але відчувалося, що Майдан, на якому стояли близько 200 тисяч людей ( за даними мiлiцiї — 75), уже не той. Розумні і, як завжди, тверезомислячі речі говорив Прем'єр-міністр Юрій Єхануров («Майдан — лише початок нашого шляху, відправна точка відродження України, і потрібен час та воля до змін, аби ці зміни стали незворотними»), який скористався нагодою зауважити, що «нинішня урядова політика — це втілення надій і сподівань Майдану. Секретар РНБО Анатолій Кінах заявив, що під час революції громадяни «захистили право будувати чесну справедливу демократичну державу». Голова Соцпартії Олександр Мороз висловив задоволення з приводу того, що люди прийшли на відзначення річниці Помаранчевої революції, і запропонував вшанувати хвилиною мовчання пам'ять Георгія Гонгадзе.
Але особливо теплий прийом викликав виступ Юлії Тимошенко. Як би хто не ставився до леді Ю., навряд чи знайдеться людина, яка заперечить, що такого трибуна й «майданного» оратора, як вона, в Україні ще треба пошукати.
«Я хочу звернутися до вас: розправте плечі, підніміть очі, бо рік тому ви зробили те, що оцінив цілий світ, вся Україна! Сьогодні реванш як ніколи можливий. Шановні друзі, ми з вами хотіли отримати демократію, очищену владу... Але ви що думали, що це така спокійна, безболісна, ні для кого не значима процедура? Та ні! Ми отримали повне злиття влади, криміналу, кримінального бізнесу. Це не можна подолати без конфлікту і протистояння. Коли я подивилася, як люди ставляться до подій у владі, то я побачила: є розчарування, що у нас були протистояння в команді.
Я хочу спростувати безглузді чутки, що Тимошенко десь там проти Ющенка. Тому що це Президент, якого я разом з вами намагалася привести до влади. Хіба я можу зруйнувати хоч крок його поступу? Але я хочу, щоб у вас була упевненість: влада здатна стояти перед пресою, дивитися один на одного і називати речі своїми іменами — це і є перший крок очищення!» Побідкавшись про свою нелегку долю — «Скажіть, будь ласка, як я себе почувала, коли не могла призначити жодного чиновника? Ви думаєте, я не відчувала розчарування, коли люди, які брали на себе такі самі зобов'язання, як я, робили зовсім інші речі?!», Тимошенко наголосила: «Наша революція — це була тільки перша атака». «Сьогодні у Януковича не просто шанс. А якщо ми з вами нічого не зробимо — то у нього стовідсотковий шанс, — «по-простому» пояснювала народові політичну ситуацію Тимошенко. — Ви думали, як і ми, що у всіх людей, які псували нам життя, зникнуть ЗМІ? Чи зникнуть зв'язки у самих високих кабінетах влади? Чи у них з’явиться благодушний настрій до тих, хто хоче поставити їх у межі закону? Та ні, шановні друзі! Вони паплюжили новий уряд щодня, щоб довести: все, що ви зробили — це нічого не варте! Але це не поразка! Ми не можемо зупинитися на півшляху, кинути цю справу! Ми не можемо подумати, що у нас така зневіра, безнадія, і ми підемо займатися своїми справами. Ні! Я хочу, щоб ми не розслаблялися на жодну хвилину. На парламентських виборах ми обиратимемо практично керівника держави, як канцлера в Німеччині. І перед нами знову стоїть надзвичайне випробування — випробування єдності. Багато людей, які не стоять на цьому Майдані, задають питання: «А чому ми мусимо знову боротися за вас? Чому ми знову мусимо робити цю роботу? А чим ви відрізняєтеся від того ж Януковича?» Шановні друзі, я хочу сказати: ми відрізняємося «тому що».
Тому що сьогодні Україна інша. Тому підніміть голови, розправте плечі! Ви робите Україну! А ми будемо намагатися робити все, щоб ваші очікування були реальністю».
Після виступу Тимошенко Майдан дружно й натхненно поскандував «Юля!», але щойно на сцену зійшов, обійняв і поцілував Юлю Віктор Ющенко, скандування переросло в заклик: «Разом!». Таким чином прихильники «помаранчевої» команди висловлювали своє прагнення до її об'єднання.
«Я сьогодні гордий тим, що після 12 місяців достойного, красивого, цікавого життя ми сьогодні святкуємо перші роковини української свободи, — наголосив Президент. — Знаю, що кожна людина, яка прийшла на цей Майдан, дуже любить Україну. Мій виступ буде присвячений одному — як вийти з кожного Майдану з вірою про те, що ми ідемо вірною дорогою.
Друзі, давайте чесно розберемося в тому, що відбувається, без масок і акторства, чесно скажемо, чим живемо, що відбувається і що будемо робити. Тоді, рік тому, ми були єдині, бо ми знали, проти кого ми боремося. У мене запитання: коли ми прийшли до влади, коли люди прийшли з цього Майдану у службові кабінети, чому вони втратили ту етику, ту політичну мораль, яка їх тримала тут укупі?! (...)Тут мільйони людей казали: «Та не зарплати нам треба, та не пенсії нам треба, але дайте, щоб у цій країні була чесна влада, іншими словами, було право вибору, жила свобода і було верховенство, верховенство права, щоб тебе ніхто більше не мордував». За 12 місяців цієї ходи я стверджую, що ми не схибили з цієї дороги.
17 днів Майдану породили нове обличчя України. Світ побачив нову країну, сучасну націю, яка здатна формувати нове обличчя Європи. Сьогодні ми на повний голос говоримо про себе як про українську націю. Ми пишаємося своїм українством — у цьому найбільша перемога Майдану. Ми думаємо по-українськи. Ми відроджуємо свої корені, очищуємо від чужих міфів свою історичну пам'ять. Це непростий процес. Нам не вистачало останнього кроку, щоб примиритися, наприклад, в українському баченні перемоги над нацизмом, коли б учасники і Великої Вітчизняної війни, і Повстанської армії подали одне одному руки. Це не вдалося. Але я вірю, що цей крок буде зроблений, і я зроблю усе, щоб усі старі розбрати були в Україні подолані. Ми повинні об'єднатися. Ми повинні подати одне одному руки. Ми повинні пам'ятати одне — виклик, який стоїть перед нами на виборах у парламент у 2006 році, — це не вибори Прем'єр-міністра. Це відповідь на те, чи збережеться те, що ми завоювали і що ми називаємо українською демократією, чи ми передамо це у спадок колишній владі. Я готовий зробити все для нашої єдності».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
