Потрясіння від «Повернення»

      Сьогодні його називають не інакше, як другим Тарковським. Учора цьогорічного тріумфатора Венеціанського кінофестивалю не знав ніхто. Кияни, як і кіномани з інших міст та країн, з Андрієм Звягінцевим та його «Поверненням» познайомилися заочно — емоції від «Повернення», якими рефлексували екрани телевізорів та газетні шпальти, були настільки потужними, що не повірити їм не було жодної причини. Образ генія нової кінодоби та його безперечного шедевру інтригував і вабив до нестерпності — пошук прізвища Звягінцев в інтернеті виявився більш ніж плідним, а видані сайти були проштудійовані запоєм, — і ось легенда нарешті матеріалізувалася. Щоправда, наполовину — українська прем'єра «Повернення» в рамках кінофестивалю «Молодість» мала вигляд чергового кіносеансу. Ні режисер, ні актори до Києва не приїхали — традиційних, але від цього не менш щирих овацій киян, на жаль, Звягінцев та його команда так і не почули. Хоча подібний розвиток подій дуже навіть пасує скромній натурі режисера, який точно відчуває предмет розмови, водночас залишаючи право вільного трактування побаченого саме глядачеві. «У «Поверненні» є всі чотири головні стихії: вода, вогонь, земля і повітря, — каже Звягінцев. — Земля — це мама, вода — батько, у нього взагалі свої стосунки з водою... Старший, Андрєй — повітря, а Іван — вогонь. Та коли вам здається, що все інакше, — все інакше».

      Усе не те що інакше, а значно складніше за ці визнані часом і мистецтвом символи життя і смерті. Навіть з огляду на досить типову як для нашого, не надто обтяженого моральними принципами сьогодення ситуацію. Мати одна виховує двох синів. Батько... Він, напевне, кинув свою родину, або ж у нього знайшлися важливіші справи, або ж так склалося життя — зрештою, чому і куди глава сімейства пішов дванадцять років тому, режисер не пояснює. Він просто розуміє матір-одиначку, яка хоче, щоб сини знали батька, яким би він не був. А ще він прекрасно усвідомлює, що голос крові — це лише звучить красиво, коли ж минає багато часу і «перегукуватися» мусять люди вже сформовані, цей «радар» може не спрацювати. Приїжджає батько... Сини радіють: ось вони, риболовля, походи, розмови біля вогнища, поїздки, те, про що й мріяти не сміли, щоб не засмутити маму... Батько — він тільки «за». І не лише тому, що так годиться, він справді любить своїх синів і бажає їм добра... А ще він має своє уявлення про те, яким мусить бути справжній чоловік. І навіть гадки не припускає, що Андрєй та Іван уже виросли з наївних немовлят, які готові до всього нового та незвіданого й сумніватися у чомусь просто ще не навчилися.

      Вони таки поїдуть у похід. Який стане школою житття. Не лише для хлопчиків, а й для батька. Іван мав зухвалість рюмсати з приводу того, що вудочки рано змотали і поїхали на інше місце — батько тицьне йому ті злощасні вудочки й викине рибалити на дощ. Андрєй невміло підстелятиме ялину під загрузле колесо легковика — витиратиме розквашений ніс. Іван, дарма що менший, опиратиметься і мститиме: закине батькову тарілку в море й скаже, що вона потонула. Андрєй зачаровано дивитиметься на татуся навіть після батьківського фука... Молодший побоявся стрибнути з вишки, але його людська гідність для нього, боягуза, вища, ніж батьківський авторитет. Андрєй тоді стрибнув, хоробрий, а зараз він... напевне, просто дуже скучив за батьком. Настільки, що ладен на все, аби бути поруч із ним. Дві рибини у целофановому пакеті хапають повітря — великий план, красивий кадр...

      У фіналі батько зривається з вишки і гине. Такий мужній, такий сильний... Він поліз туди, щоб зняти Івана. І, врешті, своєю смертю врятував життя синові — летальний фінал є абсолютно невід'ємною частиною «Повернення». А потім сини повезуть тіло батька додому, тягнутимуть його на зрубаних ялинах, як той навчав, самі веслуватимуть... І таки втратять його потім, як втратили дванадцять років тому — дірявий човен з небіжчиком затоне просто на очах у хлопців. Затоне під крик-відчай: «Тату! Тату!» — за життя це слово зі своїх синів батько витягував ледь не лещатами...

      У «Поверненні» грають маловідомі і непрофесійні актори Іван Добронравов, Костянтин Лавроненко, Наталя Вдовіна, Володимир Гарін, який, на жаль, загинув після зйомок фільму...

      Сьогодні картина-потрясіння живе самостійним і гідним життям — її закупили для свого прокату 32 країни світу, в Росії вона — один з лідерів кінопрокату. «Повернення» вже висунули на «Оскар». А сам Звягінцев у лютому відзначатиме сорокаріччя — цей вік у мистецтві вважається ледь не юніорським.