Сьогодні його називають не інакше, як другим Тарковським. Учора цьогорічного тріумфатора Венеціанського кінофестивалю не знав ніхто. Кияни, як і кіномани з інших міст та країн, з Андрієм Звягінцевим та його «Поверненням» познайомилися заочно — емоції від «Повернення», якими рефлексували екрани телевізорів та газетні шпальти, були настільки потужними, що не повірити їм не було жодної причини. Образ генія нової кінодоби та його безперечного шедевру інтригував і вабив до нестерпності — пошук прізвища Звягінцев в інтернеті виявився більш ніж плідним, а видані сайти були проштудійовані запоєм, — і ось легенда нарешті матеріалізувалася.

Київський камерний оркестр відсвяткував своє сорокаріччя. Не бучним бенкетом (утім не виключаю, що без нього не обійшлося) — а класним ювілейним концертом у Колонному залі ім. Лисенка.

На цьогорічному Київському міжнародному кінофестивалі «Молодість» усіляких заходів вистачало, але один із них пройшов майже непомітно — презентація московської компанії «Слово», яка представила два проекти: ще не завершені картини двох жінок-режисерів — «Богиня» Ренати Литвинової та «Дивна долина» Рано Кубаєвої.