Школа хабарництва в міліцейських університетах

      Екс-ректор Едуард Дідоренко за сумісництвом є депутатом Луганської облради, а також має звання доктора наук та генерал-полковника міліції. Ще у 1993 році він створив інститут внутрішніх справ, а потім, користуючись особливою наближеністю до Кучми, вибив для свого дітища право йменуватися академією. Такий заклад має право на державне фінансування, але цього ректору видалося недостатньо, тож джерелом додаткового фінансування стали студенти-контрактники. На жаль, форму використання цих (і, як виявилося, не тільки цих) коштів Дідоренко обрав дещо сумнівну. Гроші потрапляли не на рахунок міліцейської академії, а в приватний фонд. Туди ж ішли так звані «пожертви» від тих курсантів, які мали право навчатися безкоштовно. Наприклад, цього року приблизно половина абітурієнтів із тих, хто сподівався потрапити на «бюджетне» навчання, перерахували (звичайно, абсолютно добровільно!) на рахунок фонду не хто скільки зможе, а строго визначену суму: по 12600 гривень з носа.

      На цю пікантну особливість і звернуло увагу управління внутрішньої безпеки УМВС. І — оскільки навчальний заклад належав до системи МВС, чільник якого оголосив боротьбу із корупцією, — прокладка втратила право на існування.

      Потім Дідоренко оскаржував своє звільнення з посади ректора академії в Жовтневому суді Луганська і отримав бажаний вердикт. Аж тут підоспіла зміна статусу навчального закладу. На думку міністра, академія МВС у країні може існувати лише в однині; це вищий щабель спеціальної освіти, і до неї мають вступати досвідчені капітани міліції, а не зелені випускники загальноосвітніх шкіл. З огляду на це, усі колишні академії були, за погодженням із Міністерством освіти, перетворені на університети. Крім київської, що й до початку «академічної» пошесті перебувала в такому статусі. Тож 67-річного Дідоренка звільнили вже з іншим формулюванням. А на його місце міністр своїм наказом призначив першого проректора Запорізького юридичного інституту полковника Григорія Душейка.

      Представляти колективу ЛДУВСу нового керівника Юрій Луценко приїхав особисто. Перше, що побачив Луценко на території екс-академії, — це вишикуваних на плацу студентів із плакатами на захист улюбленого екс-ректора. Один із плакатів закликав «пана міністра» дотримуватися законодавства. Очевидно, в існуванні вищезгаданої «прокладки» майбутні юристи — або ті, хто робить із них... юристів, — нічого протизаконного не вбачають.

      Викладацький склад у «партері» під час спілкування з міністром плакатів над головами не здіймав, однак своє несхвальне ставлення демонстрував невдоволеним гудінням та репліками з місць. Луценка спробували розчулити тим, що викладацький колектив після звільнення ректора начебто опинився «під ковпаком».

      — Ви мене питаєте, над чим працювати? — відповів міністр — Відповідаю: навчати студентів. Ви питаєте, в якому статусі Дідоренко? Відповідаю: пенсіонера. Звільнений після зникнення Луганської академії внутрішніх справ. У вас є повноцінний керівник, який сьогодні був мною представлений...

      До речі, Луценко, за законами демократії, привіз не повноцінного ректора, а виконувача обов'язків. Із тим розрахунком, аби колектив розібрався у власних уподобаннях і в лютому провів рейтингове голосування відносно кандидатів на посаду. З числа найрейтинговіших міністр і обере керівника університету.

      Дідоренка відсторонили, але лишається питання: для кого і навіщо створювали ВНЗ? Якщо як «кузню кадрів» для української міліції, то чи не занадто яскраво оті «кадри» демонструють відсутність будь-якої державної дисципліни — зрештою, до них приїхав не колишній опозиціонер Луценко, а міністр внутрішніх справ. А якщо винятково для задоволення власних потреб, то до чого тут міліцейський статус, погони, вислуга років та інші принади, що прикладаються до військової служби? І обов'язкове працевлаштування в органах... Де вони будуть «відбивати бабки», витрачені на «добровільні» пожертви у ректорський фонд?