«Театріон» як альтернатива чистоти жанру

      Тетяна Леміш має класичну і добротну акторську освіту. Після Дніпропетровського театрального училища закінчила ДІТМ у Москві. З таким «стартовим капіталом» можна було б зупинити свій вибір на трупі солідного театру, колекціонувати ролі й образи, випробовувати себе у різних амплуа, маневрувати між інтригами (а в якому храмі Мельпомени без них обходяться?), отримати або не отримати звання заслуженої-народної і потихеньку переходити з однієї вікової категорії в іншу. Тетяні така перспектива якось не дуже подобалася, а тому для себе як жінки й актриси вона обрала активніший шлях розвитку. Вийшла заміж, народила трьох дітей, працювала в Україні, Грузії, Греції, зробила кілька моно-вистав, з якими побувала на фестивалях у багатьох країнах... А нещодавно здійснила найзаповітнішу мрію — відкрила власний театр. На моє логічне запитання: «А де ж ви взяли на це гроші?» — Тетяна відповіла просто: «Чоловік дав».

      «Театріон» розташувався на Оболоні, за адресою вулиця Героїв Сталінграда, 24. Театр позиціонує себе як центр родинного відпочинку: тут вам i кіноклуб, і музичний салон, і книжкова лавка, і латиноамериканські танці, і, власне, вистави для дітей та дорослих.

      Свою історію «Театріон» почав виставою «Входини», режисерську постановку якої зробила колишня киянка, а нині громадянка Ізраїлю Марія Немировська. Актриса зізнається, що з режисером їй працювалося досить складно — людина з іншої країни, сповідує інші принципи роботи, дуже вимоглива. Паралельно з репетиціями тривало будівництво, улагодження «паперових» справ... Але результат був вартий і часу, і нервів. Моновистава Марії Немировської й Тетяни Леміш «Входини» — це притча про демонічний світ, який є в душі кожної людини. «Ми іноді не замислюємося, що таке національна традиція, народні вірування і забобони, — вважає актриса Тетяна Леміш. — Але що це, як не пережитий тисячолітній досвід спілкування наших предків з іншими світами, які існують поруч із нашим реальним світом, але йому не відкриваються?». Це не драматургічний твір, який взяли і перенесли на сцену, а народна розповідь про наші звичаї, наше життя. Тетяна Леміш спілкується з глядачами сьогодні й зараз, а об'єднавчим магнітом у цьому спілкуванні є теми, які болять сьогодні кожному. Після першої вистави стає зрозумілим, що «Театріон» — це не театр сцени і глядацької зали, тут глядачі є учасниками дійства, від яких багато чого залежить.

      «У цьому театрі я б хотіла бачити людей насамперед професійних. При цьому не принципово, щоб вистави у «Театріоні» ставили лише режисери , це може робити чи художник, чи фотограф, чи музикант. Адже своє образне бачення світу можна втілити не лише на полотні чи в музиці, а зробити це об'ємно, залучивши інші мистецькі жанри. І для цього об'єму є наш театр, у нього навіть назва об'ємна, чуєте, як звучить — «Театріон», — каже Тетяна Леміш. — Мені дуже хочеться, щоб тут людина могла втілити свою ідею, творчий задум і знайти тих, хто її зрозуміє, кому ця ідея буде такою ж близькою і важливою». Тетяна Леміш озвучила ще одну перевагу приватного театру, яку обов'язково зрозуміють колеги-актори: « Дуже важливо, коли ти незалежний від того, що там хтось скаже, сподобається це комусь чи не сподобається, дадуть тобі після цього роль чи ні... Ти просто робиш те, що тобі подобається. Це така насолода».

      «Театріон», як і належить справжньому театрові, починається з вішалки. Далі глядачі потрапляють до затишного стильного кафе, де на стінах — полички для книг. Невдовзі, переконана Тетяна, там виструнчаться останні та найгучніші новодруки. Тут є гримерка, є дитяча кімната. А нещодавно Тетяна разом зі своїми маленькими друзями — театр на Оболоні вже знають, дітлахи, побувавши тут раз, знову тягнуть за руку сюди своїх батьків — саджали біля «Театріону» ялинку, яку обов'язково наряджатимуть на Новий рік. Ознаки тривалого і потрібного проекту очевидні.

      З найкращих міркувань пропоную пані Тетяні наступне: а що коли в одну з вистав «Театріону» запросити зірку — того ж Хостікоєва чи Горянського —  тоді проблема з «розгоном» відпаде сама собою і процес знайомства міста з новим театром відбуватиметься активніше? «Є ідея, є бажання, а є реальне життя, — відповідає пані Тетяна. — Це справді цікаві актори, але я розумію, що вони не можуть собі дозволити витрачати свій час на такі експерименти. Попри те, що їм це було б цікаво. Втім, я думаю, що і на нашій сцені гратимуть відомі актори. Можливо, не настільки зайняті у різних проектах, але яких так само знає і любить глядач».

      Сьогодні «Театріон» готується до Нового року — діти вже питають, коли починаються новорічні вистави. «Дорослий» репертуар Тетяна Леміш також планує поповнювати достатньо активно, зокрема і за рахунок деяких своїх попередніх проектів, що мали успіх у глядачів різних країн.

Володимир Завальнюк, актор і режисер. Автор вистави «Вертеп»:

      У такому театрі люди можуть дихати. Я багато років працював у державних театрах, багато їздив, маю численні відзнаки різних фестивалів. І сьогодні у жоден з державних театрів я просто не хочу. Це мертва структура, де неможливо жити. Повернись ліворуч, повернись праворуч — я так не можу. Сьогодні можна щось робити саме у приватних театрах. Для мене це справді колосальна надія.