Останнім часом почала ловити себе на тому, що все частіше погоджуюся з немеркнучими висловами товариша Леніна. Раніше, приміром, знаходила безліч доказів на противагу Іллічевій гіпотезі з приводу того, що жити у суспільстві і бути вільним від суспільства — це нонсенс. «Ну чому ж ні? — обурювався мій власний юнацький максималізм. — Май власну думку, читай книги і дивись фільми не з печаткою «модно», а ті, які тобі подобаються... Не втрачай свою індивідуальність — і факт суспільства для тебе перетвориться на необтяжливу формальність».

Уряд роками «дозріває» до підтримки української літератури за кордоном. І все ніяк... Приватні організації, навіть іноземні представництва, щодо цього набагато активніші. Наприклад, на книжковому ярмарку у Франкфурті вперше з'явилася інформація на сіді-ромі англійською мовою про сучасну українську літературу, вперше видані брошури англійською про українських письменників (їх надрукувало маленьке вінницьке видавництво «Теза»).