Книзі «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яка стала маніфестом українських «шістдесятників», виповнилося 40 років. Це був український внесок у корозію комунізму, закладений ще до Празької весни і тим більше задовго до польської «Солідарності». Позавчора на вечорі в Українському домі знаний культуролог Михайлина Коцюбинська розповіла, як передруковувала перші примірники Дзюбиної праці на цигарковому папері — 10 аркушів під копірку могла вмістити якась портативна машинка «Ятрань» — і, передаючи одну з копій за кордон, вже продумувала, що треба говорити на допитах у КДБ. Слухаючи це, подумалося: як добре, що фактично вже два покоління українців народилися «після тієї книги» і оминули страшні часи безнадійної підпільної героїки, задушливої радянщини і стукацтва.
«Це сумна подія, — сказав автор, дивлячись у заповнену переважно людьми тієї епохи залу, кожен другий з яких тримав свіже видання «Інтернаціоналізму чи русифікації?». — Всі повинні були б забути цю книгу. Мені хотілося б, щоб мене пов'язували із зовсім іншими моїми книжками, але так склалося, що сьогодні ми говоримо на ті самі теми, що й 40 років тому». Русифікація, зокрема її механізми, залишилася майже незміннoю. Іван Дзюба з посмішкою пригадав, як тодішні керівники КДБ Нікітченко і Федорчука у 1965 році теж називали цифру 40. «Іване Михайловичу, ну що ви написали! Та років через 40 вашу книжку ніхто й не згадає!» А я їм відповів: «Ну то й слава Богу!» — розповідає Іван Дзюба. — Але, на жаль, бачимо, що вона не втратила актуальності».
«40 років тому була актуальною, 140, 240, — продовжила рефлексії вечора Ліна Костенко. — Що, й на сто років уперед теж буде актуальною? Та невже ми й дітям передамо у спадок ці проблеми? Чому наші діти мусять бути «новими чорноволами» і «новими дзюбами»? Досить уже з нас драматичних доль!»
Напевно, так. Пан Богуцький, колишній міністр культури, який нині вiдрекомендувався як посланець спікера ВР Литвина, майже на самому початку вечора сказав короткий офіційний спіч, вручив букетище троянд «від імені Володимира Михайловича та Верховної Ради» — і пішов собі. «Тема важлива і актуальна», як писали в «темниках». Особливо для початку передвиборчої кампанії. Історик Юрій Шаповал, який виступав одним із ініціаторів новодруку, запропонував відтак подарувати кожному депутатові Ради по примірнику вічної Дзюбиної книги. З ним радо погодилися видавці — представники Видавничого дому «Києво-Могилянська академія», які видрукували 5 тисяч примірників «Інтернаціоналізму чи русифікації?». Вони були б не проти прикрасити цією працею і книгарню будинку секретаріату Президента. Треба багато читати всім нам, щоб понищити «вічні» болючі питання українства.