«Прикро, що про цей геноцид не може говорити український парламент»

      Останньою публічною промовою Президента Віктора Ющенка наразі є його виступ на з'їзді «Народний союз «Наша Україна». Помітну частину свого півторагодинного спічу глава держави присвятив темі, далекій від партійного будівництва, але дуже важливій для зміцнення української національної самосвідомості та пам'яті, — Дню пам'яті жертв голодомору та політичних репресій, який цього року припадає на 26 листопада. У цей день Віктор Ющенко закликав покласти квіти до пам'ятного знаку на Михайлівській площі в Києві або принаймні запалити поминальну свічку у вікні. Президент ініціює створення в Україні Музею Голодомору-1933, спорудження відповідного пам'ятника, зйомки фільмів на цю тему. «Прикро, що про цей геноцид може говорити канадський парламент. Американський конгрес, але про це не може говорити український парламент», — нарікає глава держави.

      Як повідомив Віктор Ющенко журналістам «України молодої», він підтримує ініціативу нашої газети з відзначення одного з найвизначніших дослідників теми Великого Голоду — Джеймса Мейса — і чекає лише на подання формальних документів iз цього приводу.

ЗВЕРНЕННЯ

Президентові України Вікторові ЮЩЕНКУ

Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!

      Ми вважаємо своїм громадянським і людським обов'язком звернутися до Вас із проханням відзначити титанічну працю великого патріота України, одного з найбільших гуманістів кінця ХХ — початку ХХІ століть Джеймса Мейса орденом князя Ярослава Мудрого І ступеня — за інтелектуальний подвиг, самовідданість і мужність, виявлені у боротьбі за українську справу (посмертно). Зайве розповідати Вам про його величезні заслуги перед нашою багатостраждальною нацією. Він розкрив світові очі на Голодомор в Україні, жертвою якого стали мільйони наших співвітчизників. Крізь пекло Великого Голоду в Україні 1932—1933 років пройшли й Ваша матір Варвара Тимофіївна та родичі Вашої дружини.

      Ще 1982 року Мейс перший назвав цей прояв сучасного варварства актом геноциду проти української нації. Як виконавчий директор американської конгресово-президентської Комісії з дослідження голоду в Україні він доніс страхітливу правду до американського істеблішменту і громадськості. Ця правда, зрештою, докотилася й до України, прискоривши розвал радянської імперії.

      Джеймс Мейс був не тільки досліджувачем, а й творцем історії. Останні десять років він прожив в Україні, невтомно працював i зробив колосальний внесок в утвердження нашої національної ідеї й державності.

      Серед інтелектуалів Заходу він зробив для України більше у розкритті її національної трагедії, ніж будь-хто інший. На наш погляд, водночас із відзначенням його діяльності орденом слід було б також:

      — перейменувати на честь Джеймса Мейса одну з вулиць у Києві, на Троєщині, і встановити меморіальну дошку на будинку по вулиці Бальзака 50, де він мешкав;

      — спорудити йому пам'ятник у Києві;

      — видати на засадах державного замовлення багатотомник його наукових і публіцистичних творів і створити документальний біографічний телефільм;

      — видати на засадах державного замовлення доповідь американської Комісії з дослідження голоду в Україні, виконавчим директором якої він був, Конгресу США і тритомник свідчень жертв Голодомору;

      — сприяти перевезенню зі Сполучених Штатів i збереженню в одному з державних архівів його безцінної приватної бібліотеки з рукописами.

      Слід було б також надати пожиттєву фінансову допомогу вдові покійного — Наталії Дзюбенко-Мейс.

Лесь ТАНЮК, голова Товариства «Меморіал» ім. В.Стуса,

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, заступник директора Інституту історії України НАНУ.

Лесь Танюк:
Мейс відігравав роль українського Сахарова

      Я зустрівся з Джеймсом Мейсом 1989 року під час поїздки до Сполучених Штатів. Тоді я читав лекції у Гарвардському університеті й разом з Вірляною Ткач ставив виставу. Мейс був серед тих, хто щиро захоплювався театральним мистецтвом. Так ми й познайомилися. Мене страшенно здивувало те, що людина, яка заледве володіє українською мовою, намагається говорити тільки по-нашому і виявляє таку цікавість до нашого життя.

      Незалежністю тоді ще не пахло. На той час ще не було навіть зрозуміло, чи зможемо ми повернутися до України, оскільки ми різко виступали у США і в Канаді.

      Я зійшовся з Мейсом на темі Голодомору. Коли дізнався, що він — виконавчий директор конгресово-президентської Комісії з дослідження голоду в Україні, нас, звичайно, це дуже об'єднало. Перед тим я теж упродовж п'яти років збирав матеріали про цю страшну трагедію. Мені сказали, що Мейс за походженням частково індіанець і йому болить проблема поневолених націй. Я зрозумів, що він дуже глибокий історик і вивчає проблему документально.

      Коли постало питання про здобуття Україною незалежності, Мейс був серед тих, хто перший приїхав сюди. Він став фактично одним із засновників Товариства «Меморіал». Був у нас у раді. Брав участь в акціях під час першого приїзду в Україну 90-го.

      Мейс виявляв особливу активність у створенні державної комісії з розкопок у Биківні. Через нього на закордон йшла уся тоді ще гостра й, власне, заборонена інформація. Тоді ще не можна було говорити, що у Биківні лежать жертви сталінських репресій. Влада ще доводила на кожному перехресті, що це — «жертви німців». Ми передавали йому документи, які свідчили, що це не так. З-за кордону вони поверталися до нас як прояв громадської думки. Це суттєво впливало на зміну позиції в Україні.

      Одну з найактивніших акцій Мейс здійснив, коли «Меморіал» почав збирати факти про Голодомор. Він передав нам матеріали американської конгресово-президентської Комісії, і ми дуже активно їх використовували.

      Зрештою, на другому етапі нашого знайомства «Меморіал» підготував книгу «Голод-33» Володимира Маняка та Лідії Коваленко. Це справді була книга народної пам'яті, видана на останні людські копійки. Держава грошей на неї не дала. Можна стверджувати, що у підготовці цієї книги брав участь Джеймс Мейс.

      Я б підкреслив його діяльність ще в одній сфері. Коли ми з Олесем Янчуком задумали створити фільм «Голод-33», який 1991 року на першому Всеукраїнському кінофестивалі у Києві отримав головний приз, Джеймс допомагав нам у зйомках. Він був посередником між нами і Василем Баркою, з книги якого «Жовтий князь» ми запозичили деякі сцени. Він доклався до зйомок вже в Україні як організатор.

      Джеймс Мейс дотримувався послідовної логіки. Він був із тих американців, які менше говорять, а більше роблять для України. Він брав участь у всіх наших акціях і щодо Голодомору, і щодо конгресу респресованих.

      Ми вважаємо його чільним «меморіальцем», людиною, яка стояла біля основ цього руху. Сахаров говорив, що «Меморіал» був першою моральною партією в Україні, з якої потім вийшли всі інші партії, демократичні та правозахисні групи. Тож можна сказати, що Мейс відігравав роль українського Сахарова. У нього ніколи не було бажання підпорядкуватися вітрам сьогодення.

      Мейс не був бігуном на стометрівку. Він був стаєром, а не спринтером. Розраховував свої сили на довгу дистанцію. Трагічно, що він відійшов від нас. Він мав колосальну інтелектуальну силу. Через важку втрату чимало наших планів лишилися нездійсненними.

      Я вважаю, що пам'ять цієї людини мусить бути пошанована. Якщо навіть говорити про те, чи можна його назвати Героєм України, вважаю, що так. Не зважаючи на всі перешкоди формального плану, він — справжній Герой України. Українське йому боліло. Він стільки зробив задля України, що навіть важко уявити.

Станіслав Кульчицький:

Він допоміг мені вичавити з себе радянського професора

      Ким був для мене Джеймс Мейс, я відчув тільки тоді як його не стало. Коли він був живий, завжди можна було розраховувати на те, що завтра його зустрінеш чи зателефонуєш йому і вирішиш якусь проблему. Ми займалися, власне, однією темою, і я завжди відчував його лікоть. Якщо треба було організувати наукову конференцію, завжди кликали його. Якщо треба було написати узагальнюючу книгу з історії Голодомору, кликали його. Він це охоче робив.

      Крім того, ми часто зустрічалися з Мейсом на міжнародних конференціях. Мейс і Голодомор-33 були невід'ємними поняттями. Коли йшлося про Голодомор, коли хтось у Німеччині, Італії, Америці чи деінде влаштовував на цю тему науковий симпозіум, там обов'язково був присутній Мейс.

      Джиммі був надзвичайно порядним. За будь-яких обставин. Він часто з кимось сварився. Це було гостро, та в абсолютно пристойних формах. Я з ним теж сварився, поки його добре не знав.

      Загалом, ставлення вищих сфер нашої еліти до Голодомору, як на мене, не змінилося аж до Помаранчевої революції. Воно було замаскованим, хоч і не відверто прямим у негативному чи позитивному розумінні. Просто кон'юнктурно-прагматичним.

      Те, що людина приїхала з-за кордону на початку 90-х років, тоді в Україні вже ні в кого не викликало підозри. Проблема була в іншому — у самій темі Голодомору. Ювілейні дати відзначали, а між ними — повний штиль. І тільки тоді, як діаспора починала щось робити і запитально дивитися на наші гріхи, тут починали метушитися. Я фіксував це багато разів. А Мейс саме цим займався, до нього це пристало назавжди.

      Зоряним часом Мейса була діяльність в американській конгресово-президентській Комісії з дослідження голоду в Україні. Коли утворили Комісію з бюджетом 400 тисяч доларів, усі вважали, що це ще одна мертва чи напівмертва Комісія, яких були десятки й сотні в історії Конгресу. Та Мейсу вдалося розгорнути її роботу буквально на порожньому місці. Власне кажучи, комісія складалася із сенаторів, конгресменів, представників президента і громадськості. Вони фактично нічого не робили, тільки іноді сходилися й заслуховували, що зробив Мейс. А він і його шість співробітників працювали й зібрали такий доказовий матеріал, що ця Комісія стала серйозним фактором в очах американського уряду, міжнародної громадськості і в очах Щербицького.

      Спроба створити в Києві контркомісію виявилася від самого початку провальною. Зате у ювілейній промові, присвяченій річниці Жовтня, Щербицький, перший серед вищих представників парткомуністичної номенклатури, визнав, що в Україні був голод. (Показово, що за півтора місяця до того в ювілейній доповіді Горбачова про це не було й згадки).

      Комуністи в Україні змушені були порушити стіну мовчання. І в цьому величезна заслуга Мейса. Я маю на увазі сам факт визнання голоду. Потім він назве Україну постгеноцидним суспільством. І це справді так. Ми ще не зовсім осмислили, що це означає. Зрештою, це — ключ до розуміння всіх наших сьогоднішніх проблем в Україні. Усіх активних людей в Україні знищили не тільки Голодомором, а й репресіями. Тих, які народжувалися, виховувала радянська школа. Внаслідок цього українське суспільство втратило свій протестний потенціал. Той потенціал, який воно мало в першій чверті минулого століття.

      І знову про Мейса. Я вдячний Джиммі за статтю «Як дозволили Україні згадати» (Голодомор. — Ред.), опубліковану в часописі Ukrainian Quarterly. У ній був окремий розділ «Еволюція Станіслава Кульчицького». Цікаво, що він мені про це не казав, тож я довгий час не знав. Він зробив той самий висновок, який я зробив сам. Він допоміг мені вичавити з себе радянського професора й стати просто професором. Потім ми воювали з ним пліч-о-пліч. Воювати є з ким. Щодо проблеми Голодомору є з ким воювати й досі.

      Наближаються 75-ті роковини Голодомору. Ми до них готуємося. Росія теж. Отже, знову виникне гостра дискусія. Наш обов'язок — довести міжнародній спільноті, в тому числі й Росії, що це був геноцид. Наш обов'язок — змусити Президента й Верховну Раду займатися Голодомором-33 не на ювілейні дати, а щодня, як це послідовно робив Джеймс Мейс. Сподіваюся, майбутній кавалер ордена князя Ярослава Мудрого.

ВІДГУКИ

Рядки з листів і телеграм на адресу «УМ»

      «...Визнання Джеймса Мейса на державному рівні — чи то нагородження посмертно високим орденом, чи то перейменуванням на його честь вулиці — річ правильна, корисна, справедлива і надзвичайно потрібна для всіх нас. Багаторічна діяльність Мейса в Україні — титанічна й жертовна. Ми маємо справу з Праведником. У нас, на жаль, немає Алеї Праведників, такої як в Ізраїлі. Але ми мусимо пошанувати на найвищому рівні великого сподвижника і патріота України.

      Упевнений, що ініціатива «УМ» відзначити українського Праведника Джеймса Мейса орденом Ярослава Мудрого І ступеня за його великий подвиг дістане схвалення мільйонів патріотів України і чесних людей усього світу. Вашу ініціативу підтримують і мільйони жертв Голодомору»

Олександр ОЛЕКСАНДРЕНКО.

Київ.

      «Підтримуємо нагородження Джеймса Мейса орденом князя Ярослава Мудрого. Але вважаємо, що цього замало, — необхідно клопотати про присвоєння його імені одній із вулиць Києва, а ще — демонтажу пам’ятника організаторові Голодомору в Україні Постишеву».

МИХАЙЛЮК Л.П., МИХАЙЛЮК З.П..

Київ.

      «Велика дяка редакційному колективу «України молодої» за ініціативу нагородити Джеймса Мейса орденом Ярослава Мудрого. Приєднуюся до цього гідного громадянського акту поцінування й захоплення відважним ученим, патріотом, що беззастережно підставив своє плече під наш страдницький хрест, виявивши величезну силу духу й любові, яка єдина може врятувати світ».

Люба БЕЗПАЛЬОК.

Тернопіль.

      «Цілком підтримую ідею нагородження пана Джеймса Мейса орденом князя Ярослава Мудрого 1-го ступеня. Вважаю, що така людина заслуговує й набагато більшої пошани й подяки за те, що вона зробила для України».

Петро БІДЮК, професор.