Роман Безсмертний: вийшов сухим із води, комбінація лишилася нерозіграною. (Данила IВАНIВА.)
Уздовж дороги, що веде в напрямку НТТУ «КПІ» — бігборди з помаранчевими прапорами й надписами «Наша Україна». Ближче до «Політеху» кожен другий стовп прикрашений яскравим полотнищем зрозуміло якої барви. Ще трошки — і помаранчеві дороговкази «розмножуються» так, що навіть у зовсім не обізнаного з київською топографією делегата з'їзду партії «Народний союз «Наша Україна» мають зникнути останні сумніви: він потрапив саме туди, куди треба. На останньому рубежі — традиційна для таких заходів виставка дорогих авто (окремий експонат — люксовий чорний «Мерседес» із номерним знаком «ТАК!», з якого його власник міг би отримати чималий зиск, якби брав за фотографування поруч зі своєю «тачкою» бодай по п'ятірці з усіх охочих). Тут же примостилися старенькі автобуси (зокрема, і приналежний, судячи з надпису на борту, футбольному клубу «Поділля») з вивісками «делегати з'їзду».
На площі перед самим Палацом культури КПІ — дві купи пікетників. У жовтих дощовиках із логотипами «Інтерсплав» на спинах — працівники однойменного підприємства зі Свердловська на Луганщині, вони скаржаться, що на виборах послідовно й активно підтримували Ющенка, а тепер «підприємство банкрутять». За кілька метрів — інша група: з прапорами «Так, Ющенко!», гаслами проти Петра Порошенка. Згодом у своєму проникливому спічі Петро Олексійович обурювався, що коли він підійшов до цих людей, вони розбіглися. Задля справедливості зауважимо, що таку спробу робив не лише Порошенко — не змогли добитися від «протестантів» нічого конкретного й журналісти. Тільки одна дівчина сором'язливо зізналася, що, тримаючи плакат і скандуючи «Геть Порошенка і Ющенка!», вона таким чином «заробляє гроші».
Під час попереднього з'їзду НСНУ, згадуємо, під стінами цієї ж будівлі розгорнули свій пікет мешканці Макарова Київської області, які обурювалися з приводу впровадження адмінтерреформи і шпетили її ініціатора — свого земляка, віце-прем'єра і керівника політради НСНУ Романа Безсмертного. Цього ж разу деякі регіональні організації перед форумом натякали на те, що планують висловити Романові Петровичу недовіру як потенційному керівникові виборчої кампанії партії. Але в розпал з'їзду в густому від емоцій повітрі витали переважно інші прізвища.
Обстановка робоча й не святкова: оркестр у холі, урочисте відкриття з хором, «ностальгійно-майданна» нота у вигляді гурту «Мандри», навіть продаж у кулуарах годинників із логотипами НСНУ й «ТАКами» на циферблатах — усі ці радощі партійного життя разом із першим з'їздом відійшли в минуле. Тепер із розваг хіба стенд із численними «Ющенками» — книгами із зображенням українського Президента на обкладинках — та купка помаранчевих шарфиків, особливого попиту на які не спостерігається: хто стояв на Майдані — має ще від минулої зими, а хто перечікував революцію в біло-блакитному «окопі» — встиг відхопити разом із членським квитком НСНУ. До слова, партквитки в «Народному союзі...» наразі є далеко не у всіх, що стало приводом для деяких делегатів обурюватися своїм «непевним» статусом. На що головуючий у президії з'їзду і в партійній раді Роман Безсмертний зауважив, що «квитки друкуються».
Ще з новинок — оформлення сцени. По боках — прапори, плазмові екрани, від підлоги до стелі натягнуті помаранчеві транспаранти зі щемливим «Свою Україну любіть». Але увагу привертає центральний плакат — величезний стяг партії зі звичною підковою-окликом, під якою великими літерами написано «Наша Україна», значно меншими — «Народний союз», і апофеоз — знизу, на темно-сірому тлі, безкомпромісно-стверджуюче «Партія Ющенка».
Нагадаємо, напередодні головною інтригою форуму вважався вибір почесного голови НСНУ йти чи не йти на чолі списку «своєї» партії у Верховну Раду.
Сам почесний голова, Президент України Віктор Ющенко, того дня, природно, був зі своїми однопартійцями. Хоча й недовго. Нагадав про те, як усе почалося, як важко було боротися з колишнім режимом, що на кожному кроці ставив палиці у колеса, як складно жилося за того режиму народові і як нелегко швидко змінити закладені попередниками негативні тенденції на краще. Наголошував, що Майдан був тільки початком довгого шляху України до демократизації. Визнавав, що не все у нинішній владі гаразд і що багато чого треба міняти й переглядати. Сипав цифрами й показниками на підтвердження того, що насправді завдяки змінам, які хтось уперто не помічає, все значно краще, ніж декому здається. Принаймні зарплати зростають швидше, ніж ціни, і мати й дитинка відчувають захист. Прогнозував-закликав до реформ у різних галузях. І, нарешті, посилав своїй партії «маяки».
«Давайте покажемо приклад і звільнимо першого чиновника, який застосує адмінресурс» (оплески); «Єдиним нашим ресурсом повинна бути ефективна політика»; «Ми повинні багато розмовляти з людьми, пояснювати нашу позицію, визнавати помилки» (бурхливі оплески). «Дуже важливо, щоб у нас була партійна демократія. Треба стати зразковою організацією, щоб не було ніяких чвар. Є проблеми з політрадою? Поставили на з'їзді питання, переобрали й розв'язали проблему. Друзі, ми ж не комуністи!» (при цьому Ющенко згадав про рейтингове голосування). «Помаранчева стрічка має стати символом порозуміння — 22 листопада ми повинні прийти на Майдан і подати руку всім побратимам, хто був із нами» (бурхливі, тривалі оплески, що переходять в овації).
Закликавши однопартійців «не посипати голову попелом» і запевнивши, що за підсумками виборів «Наша Україна» буде першою в парламенті», Президент пішов. Поки їхній почесний голова пробирався до машини крізь натовп журналістів і прохачів, «енесенушники» потроху усвідомлювали, що про свій похід у депутати Ющенко не обмовився й словом і думали, як із цим жити далі. Один із найбільших апологетів походу на вибори-2006 на чолі з Ющенком, голова ради НСНУ Роман Безсмертний, уже звітував зі сцени про кількість членів партії, прогнозував жорстку виборчу кампанію й наголошував, що саме «Народний союз «Наша Україна» як уособлення Президента і його команди стане головною мішенню для всіх без винятку учасників виборчого процесу. «Наші теперішні опоненти запишуть до своїх «корупційних скрижалей» кого завгодно, аби це понизило хоч на піввідсотка рейтинг «Нашої України». І так само без доказів», — знає Роман Петрович.
Однак примара «корупційного скандалу» того дня витала над «партією Ющенка» й без зовнішніх опонентів. Першим викликав її «пересічний» делегат, керівник ужгородської районної організації Анатолій Кулібаба: він на початку з'їзду оголосив вимогу виключити з ради партії Порошенка, Третьякова, Зварича, Жванію... Для партійної верхівки такий підхід новиною не став, адже напередодні саме через це питання ледве не пересварилася рада партії, яка на своєму засіданні обговорювала вельми неприємні для рейтингу НСНУ моменти. Ідеться насамперед про негативний імідж деяких керівних осіб «Народного союзу...», котрі, хоч як би їм не хотілося цього визнавати, кидають тінь на всю партію.
Особливо пікантний момент полягає в тому, що всі вище перелічені входять до президії НСНУ.
Змінити склад цього керівного органу може тільки рада, чого вона на своєму засіданні 11 листопада зробити не змогла. Голоси присутніх «радівців» (із тих, хто взяв участь у голосуванні) розподілилися фактично порівну: проти зміни президії — 42, за й «утрималися» — разом теж 42 (відповідно, 29 і 13). Як розповідали «УМ» присутні на тому засіданні, особливо болісно сприйняв імовірність своєї відставки Петро Порошенко, якого в обговоренні згадували найчастіше. Прихильники обурювалися тим, що такого чудового керівника й щирого «майданівця» намагаються випхати з керівних органів НСНУ тільки через якісь ніким не підтверджені наклепи, противники, визнаючи позитивні якості Петра Олексійовича, наголошували на тому, що від цього його напрочуд негативне реноме серед виборців кращим не стає, а партії ж на виборах і без того буде нелегко... Сам Порошенко сприймав авторів подібних висловлювань як ворогів і смертельно ображався на натяки щодо свого «нібито негативного» рейтингу. Хоча й не міг не знати, що після Леоніда Кучми він є першою людиною в Україні, у якої різниця між довірою й недовірою народу є настільки катастрофічною.
Зрештою рада розійшлася ні з чим, але оскільки проблема є й ігнорувати її неможливо, було вирішено віддатися на суд з'їзду — запропонувати йому змінити склад ради, аби вона вже в оновленому складі обрала собі нову президію.
751 привід для вибуху Петра Олексійовича
Як слушно зазначив на з'їзді представник харківської делегації пан Геращенко, всі проблеми «Народного союзу...» власне з «виборів», а точніше, призначення ради партії й почалися. Тоді, на установчому з'їзді НСНУ в березні цього року у Палаці спорту панувала така постмайданна ейфорія, що мало хто звертав увагу на персоналії запропонованої ради (а там вистачало скомпрометованих та ненадійних товаришів) і керівні органи затвердили майже одностайним «одобрямсом».
Тепер пропонувалося обмежити кількість членів ради 150 особами, це рішення підтримали 1078 делегатів. (Загалом у запропонованому до її складу списку осіб було 177 імен, 27 із яких запропонувала «молодіжка» під проводом Юрія Павленка — чи не для того, щоб збільшити простір для маневру під час відсіювання «зайвих»?).
Варіантів голосування за склад ради було три: таємне, відкрите і таємне рейтингове. Навіть не розбираючись у тонкощах внутріпартійного життя, досить було поглянути на то напружене кожним м'язом, то розслаблене («пронесло»), то знову закам'яніле обличчя Петра Порошенка, аби збагнути, що кожен варіант для нього означає. Ось голосують за таємне — у президії піднімають мандати «за» Юрій Єхануров, Микола Катеринчук, Михайло Полянчич; поруч із екс-секретарем Радбезу «проти» старанно тягнуть помаранчеві картки догори його вірні соратники ще по «Солідарності» Оксана Білозір (на чарівному личку колишнього міністра культури цвіте усмішка й нема і сліду важкої хвороби) та екс-«губернатор» Запоріжжя Юрій Артеменко. За — 365, проти — 487. «Відкритий» варіант набирає 603 голоси (проти — 416), але рішення все одно не прийнято —для позитивної ухвали потрібно не менше ніж половина голосів від загальної кількості зареєстрованих делегатів. Делегатів 1439, а отже, треба щонайменше 720 «за», при тому що близько 500 осіб постійно не голосують (у їх числі — сам Порошенко, його «брати по нещастю» Червоненко, Третьяков, а також головуючий Роман Безсмертний). І ось нарешті вирішальне голосування: за таємне рейтингове — 751 голос. На дотепну фразу Безсмертного «А тепер я поясню, що це таке...» не відповідають сміхом щонайменше п'ятеро делегатів...
Рішення щойно ухвалили, а в холі вже вишикувалися помаранчевою стіною кабінки для таємного волевиявлення. На столах з'явилися прозорі скриньки з тризубами — такі, як для голосування «на дому» під час виборів Президента України. «Звідки вони знали, як голосуватимемо?» — хто з подивом, а хто й з підозрою переговорюються делегати, вискочивши попити кави-чаю й перекусити дармовим пиріжком із капустою. Хоча з огляду на те, що саме таємне рейтингове голосування прогнозувала напередодні рада й запропонував сам Віктор Ющенко, навряд чи випадало дивуватися.
Поки лічильна комісія затверджує бюлетень формату А3 (це як сторінка нашої газети), намагається його заповнити й визначає, скільки на все це, а ще — на підрахунок голосів, потрібно часу, у залі триває обговорення поточної ситуації.
«У партію прийшло багато людей, які, поки ми мерзли на Майдані, стояли «на старті», аби увірватися в Палац спорту, — як завжди, бездоганно-літературно й емоційно-метафорично закликав до оновлення Володимир Яворівський. — Ми вчепилися руками в шию Ющенка так, що тепер ці руки можна тільки хірургічним ножем розімкнути». Словом, не треба вмовляти Президента очолювати список і витягувати партію на своєму авторитеті — навпаки, слід стати такою потужною силою, на яку Ющенко зможе спертися. Яворівський також закликав не робити ворога з Юлії Тимошенко («Ми повинні бути розумнішими, добрішими, не треба їх «мочити» — це є кому робити і без нас»), аби, не дай Боже, не довелося брататися з Януковичем, і умовляв «багатих людей» із керівного складу партії зрозуміти — заради блага всієї команди їм треба забути про власні амбіції й «не рватися в перший ряд, а стати позаду, в другий»...
І тут на трибуну гордою і твердою ходою під бурхливі оплески «шанувальників» (а таких, варто зазначити, у нього з різних причин у партії чимало) та несміливий свист опонентів зійшов Петро Порошенко. Як він говорив! Станіславський ридав у своїй могилі, а досі неперевершена актриса українського політикуму Юлія Тимошенко, якби чула виступ Петра Олексійовича «вживу», з'їла б від заздрощів свою косу.
«Дорогі мої друзі, брати! Ми з 2000 року — ще відтоді, як об'єдналися навколо Прем'єр-міністра Віктора Ющенка, — разом. Я кожному з вас низько кланяюся за те, що ви мене не зрадили», — на цих словах голос залізного на вигляд чоловіка зрадницьки затремтів, і півторатисячна аудиторія, здавалося, разом із ним проковтнула клубок, що став поперек горла. А Порошенко вже говорив про Майдан, де «всі ми були разом. Людина у фуфайці і людина в пальто від «Гуччі» стояли поряд. Бо ми вірили один одному! Що ж трапилось?!».
«Першим заяву про звільнення з почесної посади секретаря РНБО написав Порошенко», — промовляв він гучно, але зі слізьми на очах. І тут, на з'їзді, «мені тиснули руки, дякували...». Знову внутрішній — майже не прихований — схлип. Але раптом голос твердне й за кількістю децибелів переходить фактично на могутній крик: «Якщо це на благо команди, я готовий — я наголошую! — я готовий відійти. Я не тримаюся за керівні посади! Але все це робиться заради того, щоб вивести зі списку п'ять осіб! Я готовий працювати хоч керівником районного штабу! Я готовий відійти від керівництва, але не дочекаєтеся, щоб я вийшов із партії, я завжди буду поруч із Президентом! (Оплески). Я пишаюся тим, що на відміну від Іуди, який встромив ніж у спину всім нам і повернув багато разів, на відміну від автора «темників», я створив «5-й канал». «Я не допущу розколу в партії!» І так далі. Словом, «Блок Ющенка переможе, слава Україні!!!». Якби на головах делегатів були помаранчеві чепчики, за ними б уже не було видно стелі...
(Зауважимо між іншим: привід для розколу в партії на «лібералів» і «націонал-демократів», здається, побачили тільки сам Порошенко і згаданий ним «5-й канал», який дуже здивував своїх постійних глядачів відвертою істерикою з цього приводу у вечірньому ефірі).
Після Порошенка пролунав голос розуму з вуст Лілії Григорович. «Ми віримо одне одному, бо ми — команда. Але там, за вікном, — інші люди, й інші рейтинги», — слушно зауважила з трибуни пані Ліля. Але її заклик до кожного «думати не про те, що партія зробила для мене, а про те, що я зробив для партії» у багатьох, схоже, пройшов через вуха транзитом.
А тим часом у «кулуарах» з'їзду вже йшов звичний для політики процес інтриг-домовленостей-перекупів-зрад-«кидків». Регіональні делегації, які понад усе боялися, що в результаті рейтингового голосування з ради НСНУ «випадуть» зовсім не порошенки-мартиненки, а їхні представники (позаяк, окрім рідної області, їх ніде більше не знають), домовлялися про «взаємозаліки». «Так, тримай — це список моїх. А мені давай ваших», — діловито тицяв записку керівник однієї делегації представникові іншої. І тут же підраховував: «Так, за наших 420 уже є. Ще з тернопільцями домовлюся, і порядок!».
А поки «регіонали» годували одне одного обіцянками підтримки «за просто так», в інших сферах ходили вже зовсім інші, «серйозніші» домовленості. Кудись зник із зали Петро Порошенко. Але на його підтримку з трибуни один за одним виступали численні оратори. «Друзів не здають», — волали вони. Заявляв про «привнесений у партію ззовні сценарій» голова київського осередку й фракції НСНУ у Верховній Раді Микола Мартиненко, котрий, як виявилося, теж за місце в раді «геть не тримається». Рвали на собі волосся противники таємного голосування, бо це, мовляв, «не чесно й не демократично». Збунтувалася проти цього й майже половина лічильної комісії. Зрештою у змучених журналістів склалося враження, що Порошенка й компанію щонайменше ведуть на розстріл, а не всього лише МОЖУТЬ виключити з ради партії. «Вечер переставал быть томным». А на вулиці ж уже споночіло...
На цей момент лічильна комісія вже підрахувала, що весь процес — від голосування до підрахунку голосів — триватиме щонайменше до третьої години ночі. У відповідь на ремствування із зали Роман Безсмертний нагадав, що з'їзд сам ухвалив рішення проводити таємне голосування, і, пам'ятаючи «дороговказ» Президента, чітко дотримувався регламенту. А ще зазначив, що готелі замовлені для всіх делегатів, які того потребують, тож ночувати є де, робота триває.
Залишалося вислухати ще кількох промовців. Серед них — і звільненого міністра транспорту Євгена Червоненка. І дарма скептики жартували, що Євген Альфредович як почне говорити, то точно вже в раді не залишиться. Оратор із Червоненка, може, й справді не такий, як Порошенко, зате пан Євген бере щирістю. Він розповів, що вже роздані списки з номерками (тими, що навпроти прізвищ у бюлетені) — за кого голосувати, а кого «викидати» з ради. «Мого прізвища там нема, мене вирішили залишити (чи не тому, що з фігурантів «скандалу» він — єдиний не член президії? — Авт.). Але я не звик кидати друзів на полі бою! Тому і Ющенко живий...» — ці слова колишнього керівника служби безпеки кандидата в президенти Віктора Ющенка зал зустрів вигуками підтримки. (Хоча, за даними «УМ», за кілька годин до цього, коли Червоненко пробився ближче до Ющенка і запитав: «Вікторе Андрійовичу, за що?», Президент багатозначно відповів: «А за що мене труїли?...»)
Далі Євгена Альфредовича на хвилі емоцій занесло взагалі бозна-куди, і він зовсім забув, що про розстріл не йдеться. А «поки не доведена вина, людина не винна! Чому ми живемо як у 37-му році, чому влаштоване це рейтингове голосування?!». Зрештою «не олiгарх, а топ-менеджер» (цитата) Червоненко констатував, що «всередині партії йде боротьба за владу — «кто кому будет Рабинович» і на обережну спробу головуючого нагадати про регламент відрубав: «Я буду говорить столько, сколько захочу! А потом я могу уйти. И не надо, Роман Петрович, надо мной издеваться — вы слишком долго издевались надо мной!».
Завіса. Був іще хіба істеричний виступ поки що «губернатора» Чернігівської області Владислава Атрошенка, який «бомбив» супротивників Порошенка і Ко вже точно всупереч будь-яким командним принципам. Саме після Атрошенкових маніпуляцій з аудиторією Роман Безсмертний несподівано звернув із «генеральної лінії» й заявив: голосування до 3-ї ночі — це занадто дороге задоволення, тому хай у раді будуть усі 177 запропонованих кандидатур («старі» плюс 55 нових). Кажуть, голова ради партії пішов на такий крок ще й з огляду на те, що не був упевнений, чи залишиться він сам у раді за підсумками рейтингового голосування, чи складе компанію відставленим «порошенківцям».
За скасування свого ж рішення щодо обмеження складу ради з'їзд радо проголосував 967 голосами, а за скасування рейтингового голосування — 1102. Повний список ради затвердили 915 «за».
Решту рішень ухвалювали «на одному диханні»: про утворення блоку на вибори-2006 (щодо його складу тривають переговори, вже фактично дав свою згоду Народний рух), про зміни до статуту (зокрема, тепер пропонується писати назву партії без лапок), про заклик до всіх учасників парламентських перегонів щодо чесних і прозорих виборів тощо. Також була ухвалена заява з вимогою притягнути до відповідальності фальсифікаторів попередніх президентських виборів та затверджені принципи формування виборчого списку на наступні парламентські (докладніше про них читайте в одному з найближчих номерів «УМ»).
Після цього «оновлена» рада партії пішла в бібліотеку КПІ обирати нову президію. Але обрати її так і не змогла (вирішили відкласти цю справу до п'ятниці, щоб трохи охололи емоції).
Наразі ж Романа Безсмертного перезатвердили головою ради партії й вирішили відкликати його з посади віце-прем'єр-міністра, аби зосередився на виборчій роботі і не використовував адмінресурс.
Наступний етап з'їзду відбудеться 3 грудня.
Поміж іншого ІІ з'їзд НСНУ ухвалив заяву, згідно з якою «Народний союз «Наша Україна» підтримує ініціативу Президента й почесного голови партії Віктора Ющенка щодо всенародного вшанування 26 листопада пам'яті жертв Голодомору. «Ми закликаємо всіх громадян нашої держави приєднатися до Загальнонаціональної хвилини мовчання 26 листопада 2005 року о 16.00, прийти на Софіївську площу в Києві та центральні площі всіх міст і сіл України, запалити в цей день свічку скорботи, віддаючи шану мільйонам невинних жертв», — наголошується в заяві. Також НСНУ оголошує збір пожертв на побудову в Києві Меморіального комплексу пам'яті жертв Голодомору 1932—33 рр.
Павло Качур, член ради НСНУ, міністр будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України:
— Я хотів запропонувати сьогодні взагалі за раду не голосувати, а перенести це голосування на 3 грудня. Але так чи інакше, я дуже задоволений тим, що сьогодні відбулося, бо мені здається, що кожен, хто сьогодні виходив на трибуну, й кожен, хто був у цьому списку (кандидатів на членство в політраді. — Ред.), зрозумів, що він залежить не від якоїсь особи, яка формує список, а від залу. І я хотів би, щоб у нашій партії ці принципи утверджувалися, щоб будь-яка посадова особа пам'ятала: не розпальцьовками все вирішується, а через вибори формуються і керівні органи партії, i майбутній виборчий список.
А в тому, що зал спершу ухвалив рішення про таємне рейтингове голосування, а потім його скасував, логіка є. Адже ставити галочку навпроти чийогось прізвища — значить вирішувати долю людини, а це надто велика відповідальність. Такий механізм — недосконалий. Але я думаю, що на цьому дискусія не закрита. Хоча того холодного душу, який ми сьогодні отримали, вистачить надовго, так що знову обиратимемо раду, я думаю, вже після виборів.
Бачте, якби рада складалася зі 100 осіб, а не зі 150, тоді б і сьогодні не було такої прив'язки до конкретних прізвищ. Але, з іншого боку, існувала б небезпека, що в керівних органах партії не будуть достатньою мірою представлені регіони. Я вважаю, що ми повинні формувати списки ради партії з представників регіонів, які обрані таємним голосуванням на обласних конференціях. Що ж до сьогоднішніх подій, то, мені здається, добре вже те, що не було такого «затвердження» ради, як минулого разу. У процесі обговорення відбулося утвердження демократії.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
