У бiй проти москалiв... веде Суворов?
Частини та з’єднання Збройних сил України досі не мають назв і символів, пов’язаних з українською історією та її національними й військово-історичними традиціями. >>
«Бери шинель — пора додому...» (Фото РЕЙТЕР.)
Ми прийшли в цю країну зі зброєю в руках більше двох років тому. Прийшли не як завойовники, а як миротворці. Чи то загарбники, чи то визволителі прийшли раніше. Тож не дивно, що наша присутність у гарячих пісках Межиріччя завжди була предметом запеклих суперечок у владному трикутнику на Печерських пагорбах. Сьогодні вже не важливо, чому «попередня» Банкова вирішила, що ми маємо бути там. Важливими є передвиборчі обіцянки «нової» Банкової, коли вона ще не була владою. Одна з цих обіцянок починає виконуватися — через півтора місяця українські війська будуть повністю виведені з Іраку.
Отже, йдемо. Йдемо, але не тікаємо з поля бою, як може комусь видатися. Бо залишаємо після себе цілком боєздатні, підготовлені нами іракські частини, окремим з яких місцеві генерали вже присвоюють назви «українських». Бо місцеве населення, прощаючись, називає нас друзями, а не окупантами. Але ми не кажемо Іраку «прощавай», кажемо «до побачення», бо попереду — тісна співпраця. Військова частина місії завершується, i відтепер слово за дипломатами i бізнесменами.
Наскільки 81-ша тактична група Збройних сил України готова до виведення з Іраку, і якою є організація безпеки виведення контингенту — відповіді на ці питання на початку цього тижня отримав особисто міністр оборони Анатолій Гриценко, який відвідав Ірак саме з позицій «ревізора».
Повернувшись в Україну, керівник військового відомства не приховував позитивних емоцій i гордості за миротворців, коли підбивав підсумки візиту на прес-конференції у четвер: «В Іраку українці довели своє вміння виконувати поставлене завдання. Нам потрібна армія, яка зможе забезпечити організацію допомоги в надзвичайній ситуації. Військові, що були в Іраку, готові до таких завдань».
Міністерство оборони вже визначило порядок повернення українських миротворців. Цей документ, звісно, має закритий характер i не розголошується, з огляду на питання безпеки бійців. Відомо лише, що військові розглянули різні варіанти маршрутів виведення миротворців з Іраку, а коштуватиме таке повернення майже дев'яти сотень бійців на Батьківщину близько трьох мільйонів доларів. Усі витрати з виведення i прикриття українського батальйону фінансуватимуть за рахунок США. Такими були умови української присутності в Іраку ще з самого початку. Україна платила лише за перебування, але за весь цей час із держбюджету було витрачено стільки грошей, скільки їх було б потрібно на утримання цього ж батальйону в Україні. Міністр Гриценко вважає таке використання коштів надзвичайно ефективним, адже такого бойового досвіду навіть за більші гроші в Україні не отримаєш, бо справжнім бійцем-захисником «за підручником» не станеш.
Американці прикриватимуть нашу колону під час транспортування до Кувейту, вони ж проплачують літаки, на яких миротворці повернуться додому. Вже в перших числах грудня в Україну кораблем буде вивезено техніку, а в першій половині грудня повернуться 110 миротворців. Решта залишаться на прохання іракського уряду і допомагатимуть владі під час виборів у Національну асамблею, запланованих на 15 грудня. Але вже з 20 по 30 грудня Ірак залишать i вони. Вивід військ погоджено з урядом Іраку і керівництвом провінції Васіт, Межиріччя українці залишають у тісній координації з союзниками.
Найбільші враження у міністра оборони від базового табору українського миротворчого контингенту «Дельта», що розташований неподалік міста Аль-Кут. Результати української присутності в провінції Васіт Анатолій Гриценко мав змогу побачити на власні очі. А це і участь в операціях багатонаціональної дивізії «Центр — Південь», i підготовка іракських силових структур, і результати цивільного військового співробітництва, хоча міністра Анатолія Гриценка та голову Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони Георгія Крючкова (який відвідує Ірак уже не вперше) більше цікавив стан готовності контингенту до виводу.
Ознайомилися не лише з системою охорони табору (як каже Гриценко, йому сподобалось, що немає формалізму — автомати зберігають у казармах просто біля ліжок), а й перевірили боєготовність. Яскравий приклад: коли Гриценко дійшов до мінометної батареї капітана Євгена Кураша, її бійці майже вдвічі перевищили часовий норматив і виконали вогневу задачу на «відмінно».
А ввечері перед миротворцями виступила Тіна Кароль. Так, та сама дівчина, яка стала лауреатом музичного фестивалю «Нова хвиля» i отримала гран-прі Юрмальського фестивалю від Алли Пугачової. Але ж Тіна ще й солістка Ансамблю пісні і танцю Збройних сил України, тож поїхати до Іраку її особисто запросив міністр оборони. I співачка таки поїхала, хоча знайомі відмовляли від «гарячої точки», до того ж через цю поїздку вона пропустила дуже важливу зйомку в Москві.
«Утім я не шкодую, бо жодні зйомки не зрівняються з цією поїздкою за кількістю вражень. Відчуття від концерту просто неможливо передати словами. Мені приємно чути в цій далекій країні рідну українську мову. Дуже важливо, що наші військові оберігають культурні традиції рідного краю. Звичайно, дуже шкода, що всі ці хлопці перебувають далеко від своїх родин, але ж вони роблять надзвичайно важливу справу тут, в Іраку. Я пишаюся тим, що нашу країну представляють такі сильні, загартовані чоловіки», — наводить слова Тіни Кароль Управління прес-служби Міноборони.
А ось Анатолій Гриценко (що вже казати про миротворців!) відтепер вважає себе щасливим міністром оборони. Бо побачив повагу союзників до українських солдатів, а під час концерту Тіни Кароль та інших виконавців ансамблю представники чотирнадцяти націй, присутні в залі, «аплодували на повну котушку».
А взагалі, в Іраку прощатися з українцями не хочуть. Уряд Іраку попросив на рік подовжити перебування українського контингенту, і найближчим часом Кабмін розгляне цю пропозицію. Щоправда, йдеться лише про п'ятдесят осіб військового персоналу, i Міноборони вже готує відповідний проект указу Президента.
З цієї «півсотні, що залишається» — 30 офіцерів Збройних сил, 10 представників Державної прикордонної служби та 10 співробітників МВС. Усі вони працюватимуть у штабах та органах управління Іраку, забезпечуватимуть координацію підготовки сил безпеки республіки та допомагатимуть втілювати проекти з відновлення інфраструктури країни. У перспективі окремі з них надаватимуть методичну допомогу іракським військовим навчальним закладам. Але доки Президент Віктор Ющенко не прийняв остаточного рішення, все це поки що в проекті. Хоча пан Гриценко вже підписав зі своїм іракським колегою — доктором Саадуном Аль-Дулаймі — протокол про намір співпраці між оборонними відомствами обох країн.
До речі, після корупційних скандалів із нашими миротворцями в різних країнах, вони можуть перебувати в місіях не більше півроку. I, не зважаючи на виведення наших військ з Іраку, міністр Гриценко підтримує рішення ООН продовжити мандат на перебування в Іраку коаліційних військ. Бо на власні очі побачив, що ситуація в країні нестабільна, хоча Ірак i вийшов зі стану війни. Кращою є ситуація в провінції Васіт, де, власне, український контингент добуває останні дні. I з цим багато хто погоджується.
Річ у тім, що під час останньої ротації наші миротворці («Україна молода» неодноразово про це писала) першочергову увагу приділяли саме підготовці іракських військ. Крім цього, українські бійці готували і підрозділи прикордонної поліції, i поліцію провінції Васіт. Мета — повертаючись на Батьківщину, передати під надійний контроль безпеку на території провінції. I результати вже є. Що й казати, українські миротворці першими (!) серед багатонаціональних сил підготували бригаду для збройних сил Іраку, як цілісне військове з'єднання у складі трьох піхотних батальйонів (загальна чисельність — 2700 чоловік).
Як розповідає задоволений роботою підлеглих Анатолій Гриценко, ці підрозділи були виведені на такий рівень «з нуля». Наразі вони сертифіковані американським командуванням. Наприклад, 3-я бригада 8-ї дивізії, міжнародну сертифікацію якої буде завершено цими днями, стане першим цілісним з'єднанням у збройних силах Іраку. Жодний з інших військових контингентів союзників, крім українського, не зміг цього зробити. Тож міністр оборони вважає, що «ми можемо з гордістю назвати цю іракську бригаду «українською», оскільки наші військові вклали свої знання, досвід та вміння у її підготовку». Цікаво, що це припало до душі командиру 3-ї піхотної бригади генералу Мухамеду Джавад Хуайді, який пообіцяв присвоїти бригаді саме таку назву — «Українська».
Про те, як самі іракці оцінюють наших військових, можна писати багато. Наведемо лише кілька висловів високопосадовців цієї країни, що демонструють справжню щирість цих людей, яку легко відрізнити від обов'язкового дипломатичного етикету.
«Незабаром у країні відбудуться перші демократичні вибори, і в цьому є велика заслуга українських військових, які вже котрий рік поспіль підтримують стабільність у провінції Васіт та відновлюють її інфраструктуру. Робота українських військових — це внесок у загальну безпеку і стабільність у Республіці Ірак», — сказав прем'єр-міністр Республіки Ірак Ібрагім Аль-Джаафарі Анатолію Гриценку під час обговорення майбутньої співпраці двох країн.
У відповідь почув від нашого міністра, що Україна може безплатно передати частину військової техніки та озброєння у вигляді «прощального подарунка» перед виведенням військ. Іракські фахівці ознайомляться зі списком майна, що передається, упродовж тижня. I хоча Кабінет Міністрів України це питання ще тільки вирішує, пан Гриценко позавчора повідомив пресі, що йдеться, насамперед, про стрілецьку зброю, боєприпаси, біноклі, тротилові шашки, а також броньовану та інженерну техніку. Що й казати, якщо в іракських поліцейських та військових ще є автомати та автомобілі, то про наші БТР вони могли лише мріяти. Подібні приклади вже продемонстрували Польща, Угорщина, Словаччина та Естонія, які лишили в Іраку техніку, яка відслужила свій ресурс. Навіть танки! Натомість в Україні ще більше зброї, яка має йти на утилізацію. Крім цього, українці могли б ремонтувати та відновлювати іракську військову техніку та озброєння.
«Ми цілком усвідомлюємо історичну роль України в становленні новітнього Іраку. Наш народ завжди пам'ятатиме добрі справи, які зробили наші українські брати, та й надалі готовий до плідної співпраці», — це вже слова міністра закордонних справ Республіки Ірак Хошияра Зібарі.
«Українські солдати для нас справжні друзі, а не просто представники коаліційних сил», — вважає командир дивізії іракської армії генерал Рашид Гадбан Аль-Сарай. «Іракський народ ніколи не забуде тієї допомоги, яку надали йому українці», — запевняє губернатор провінції Васіт Латіф Хамід Турфа. Губернатор тільки «за» подальшу співпрацю i запрошує до Васіту українських бізнесменів. До речі, в іракської провінції склалися добрi стосунки із Запорізькою областю, тож міністр Гриценко вважає, що вони продовжаться й надалі після призначення нового «губернатора» Запоріжжя.
Узагалі, цитатник іракських компліментів на адресу українських бійців можна продовжувати. Та головне полягає не у витончених східних фразах «про дружбу i братерство», які так сподобалися народному депутату Георгію Крючкову, а в можливості подальшої взаємовигідної співпраці. Тож не випадково й сам голова парламентського комітету переконаний, що тепер Україні необхідно переходити від військового формату участі в Іраку до участі у відбудові цієї країни. Бо це в наших національних та державних інтересах. Георгій Крючков навіть пропонує призначити в Кабміні спеціального координатора, який би займався винятково іракським питанням.
«Прапор України має бути не лише над військовим табором, а й усюди, де працюють наші люди!» — вважає Георгій Костянтинович. Анатолій Гриценко в цьому не має ніяких сумнівів. Ще під час зустрічі з іракським міністром оборони Аль-Дулаймі пан Гриценко зазначив, що прапор України залишиться на території Іраку і після виведення українського миротворчого контингенту. Цілком можливою є i підготовка іракських офіцерів у вищих військових навчальних закладах України. Іракці були б вдячні, якби українські аси готували їхніх пілотів для вертольотів та літаків.
Воно й не дивно, Анатолій Гриценко нагадує, що історія взаємин України та Іраку завжди була плідною і конструктивною — ще за часів СРСР майже 70 відсотків працівників, які допомагали розвивати інфраструктуру Іраку, будували нові підприємства, були з України. Отже, до побачення, Ірак!
Українська миротворча місія в Іраку розпочалася 28 серпня 2003 року. Загалом за час служби там загинуло 18 українських миротворців i 42 отримали поранення.
Українські миротворці дислоковані в провінції Васіт, за 120—140 км на південний схід від Багдада, у зоні польського командування. На першому етапі виведення українських солдатів в Україну повернулися 137 миротворців, на другому — 530, повне виведення українських миротворців з Іраку заплановане до кінця 2005 року.
Частини та з’єднання Збройних сил України досі не мають назв і символів, пов’язаних з українською історією та її національними й військово-історичними традиціями. >>
Смерть, яка могла стати його смертю, Володимир Муляр тепер бачить часто — запис відеосюжету горезвісного російського каналу «Анна ньюс» він скачав собі у смартфон як пам’ять про пекло, пережите на трасі Бахмутка. В другій половині жовтня 2014 року саме тут була найгарячіша точка АТО — легендарний 32-й блокпост, крайній форпост українських Збройних сил, що на два тижні опинився в оточенні терористів. >>
Тим, хто в непростих умовах став до зброї рік тому, потрібна заміна. Саме з цією метою військові комісаріати виконують нові завдання з комплектування Збройних сил України та інших військових формувань. Цими днями завершується перший етап четвертої черги часткової мобілізації. >>
Олексій Дурмасенко, боєць 93-ї окремої механізованої бригади, став відомим за тиждень до своєї смерті, коли дав інтерв’ю «Радіо «Свобода» під час приїзду до рідного Києва в короткострокову відпустку. Перед тим 25-річний солдат із позивним «Динамо» пройшов бойове хрещення як «кіборг»: упродовж 12 діб захищав Донецький аеропорт, цей «український Сталінград Донбасу». >>
Не на схід, а на захід відбув позавчора з Києва ешелон із першою командою мобілізованих у рамках першої в цьому році черги мобілізації. «Будуть і наступні відправки, але кожна — спочатку в навчальні центри, а не в АТО. Усі мобілізовані проходитимуть через навчання. Від 30 до 45 діб триватиме бойове злагодження», — пояснює Віталій Чекаленко, комісар Дарницького районного військового комісаріату. >>
Його позивний — Кола. Донедавна він полюбляв цей напій. Тепер не п’є — не може. Бо в Маріуполі в блокаді, коли вже не було води, довелося не раз на колі «мівіну» запарювати... >>