Віктор Ющенко на установчому з'їзді НСНУ в лютому. (Фото Василя ГРИБА.)
Величезна помаранчева сцена Палацу спорту, переаншлаг у 6-тисячній аудиторії, значна частина якої емоційно розмахує помаранчевими шарфиками-прапорцями і скандує «Ю-щен-ко!». Хор урочисто виконує Гімн України, ансамбль ударників (алюзія на «революційних барабанщиків») грає туш, і на сцену сходить Віктор Андрійович — лідер і Президент. Зал встає, гаряче аплодує, скандує... Чи не найстаранніше збивають долоні у «почесній ложі». Аж почервонівши від напруги, старається-плескає «великий чоловік» у своєму великому місті, який поклав усі сили на перемогу в президентських виборах кандидата від колишньої влади. Неподалік сидить чоловік, великий уже на загальнодержавному рівні, — його запал значно менший, і зморшки на чолі видають глибокі роздуми, але знакова вже сама присутність. Око пильного спостерігача вихоплює в «помаранчевих» лавах іще кількох регіональних лідерів, які лише два місяці тому рвали на собі сорочку, аби продемонструвати витатуюване на грудях «Я.» у біло-синіх тонах. Колишні й нинішні, безпартійні й партійні, «кати свого народу» й доброчинці, рядові «майданівці» і їхні високопосадові ще вчора вороги — «кожної тварі по парі» в один великий помаранчевий ковчег. Перше враження стороннього глядача — Босх би заплакав.
Так розпочинала своє офіційне партійне життя політична сила під назвою «Народний союз «Наша Україна». І, мабуть, саме той установчий з'їзд поставив перший діагноз: тією Партією Ющенка, про яку мріяли, можливо, навіть не тисячі, а сотні тисяч його соратників і прихильників, ця політична сила точно не стане. Розмірковувати, чому саме і хто в цьому винен, можна довго, і в кожного знайдеться своя відповідь. Та якщо розчаровані у своїх ідеалах «майданівці», іронічні журналісти чи безпристрасні (якщо такі є) політологи можуть досхочу дискутувати на цю тему, то самим «енесенушникам» на сьогоднішньому — вже другому й, очевидно, вирішальному — з'їзді варто подумати над таким: як рятувати ситуацію, яка напередодні старту виборчої кампанії для НСНУ виглядає, м'яко кажучи, тривожною. Щоправда, у самій партії це розуміють далеко не всі.
Останні соціологічні опитування свідчать про те, що рівень електоральної підтримки в НСНУ вже впав нижче 20-відсоткової позначки й продовжує котитися вниз. 17,2% по Україні, 12,5% — у Києві, 5,1% — Донецькій та Харківській областях і все ще (чи всього лише) 37,4% — на Львівщині. Це результати опитування, проведеного наприкінці жовтня Центром соціологічних та політичних досліджень «Соціовимір». Правда, в інших фігурантів виборчого процесу й основних конкурентів «Народного союзу...» ситуація не набагато краща: Блок Юлії Тимошенко за даними цього дослідження має середній показник підтримки в 17,7%, Блок Януковича — 20,7. «Жодна з шести політичних сил, які потенційно можуть потрапити до парламенту, не стала загальнонаціональною партією, яка б мала достатню підтримку в усіх регіонах України», — констатує політолог Володимир Полохало, зазначаючи, що напередодні перетворення України після введення в дію конституційної реформи на парламентсько-президентську республіку це просто катастрофічна ситуація.
Але особливо невтішною вона виглядає для НСНУ. Партія Президента не лише не стала партією Майдану, а й розгубила свій спочатку дуже й дуже обнадійливий (хоча все одно завжди менший, ніж у почесного голови — Віктора Ющенка) рейтинг. Звісно, тепер можна скільки завгодно розповідати, що стрімке падіння рейтингу й народної довіри — це результати втілення деструктивного сценарію, підготовленого підлим ворогом (Юлією Тимошенко, СБУ, ФСБ або й самим Януковичем). Але факт залишається фактом: від самого створення «партбудівничі» НСНУ припускалися помилки за помилкою, починаючи з того, що з розкритими обіймами приймали до своїх лав дуже неоднозначні постаті, й завершуючи несподіваним «вляпуванням» керівних осіб — Петра Порошенка, Миколи Мартиненка, Олександра Третьякова — у скандал, після якого на сердешних, мабуть, довіку залишиться тавро корупціонерів.
Парадокс у тому, що насправді в «Народному союзі...» не бракує людей, котрі, як модно зараз говорити, «відповідають ідеалам Майдану». І не лише на «низах», а і в керівних органах. Однак досі зірки чомусь складалися так, що їхня роль не була вирішальною. І це при тому, що НСНУ — вельми демократична партія, де справді кожен може висловити свою думку (клінічні випадки на рівні деяких місцевих осередків, де крок уліво-вправо від «скеровуючої» позиції локального лідера таврується як зрада самого Президента — все-таки радше виняток). Але «в народі» чи, що зараз актуальніше, «в електораті», навіть досі прихильному до самого Віктора Ющенка, «його» партія викликає не надто райдужні почуття.
«НСНУ не відбулася як політична, публічна партія, що відповідала б вимогам нового — постмайданного і в тому числі передвиборчого часу, — вважає політолог, директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. — Це поки що не стільки партія, скільки організація чиновників та політиків, які були і є поряд із Віктором Ющенком. Тому багато в чому авторитет НСНУ тримається на Президенті, на владному ресурсі, постмайданних інерціях та очікуваннях, які були на Майдані».
Однією з причин «проблемного» становища «Народного союзу...» знаний політолог вважає брак у партії яскравих, сильних публічних лідерів. «Окрім Ющенка, такого політика загальнонаціонального масштабу в партії немає. Так, є молоді перспективні обличчя, наприклад, Микола Катеринчук. Можливо, ще Віталій Кличко, але він усе-таки більше спортсмен, ніж політик. Є ще Прем'єр-міністр Юрій Єхануров, який демонструє спокійну й виважену політику. Але лідера партії, який міг би без проблем пройти передвиборчу кампанію і провести через неї партію, привівши її до виконавчої влади, поки що немає».
І партійні «будівничі», схоже, добре це усвідомлюють. Недаремно ж складається таке враження, що НСНУ перебуває в очікуванні доленосного для себе рішення Президента: піде Ющенко на чолі списку чи ні. Віктор Андрійович як у «вузькому» колі, так і публічно вже не раз говорив про небажання йти на «проміжні» (ті, що між президентськими) вибори. І з точки зору більшості експертів, це рішення мудре з багатьох причин. Навіть якщо не зважати на оригінальну побудову фрази «Президент балотується в народні депутати» та очевидну «нещирість» такого кроку (звісно, покидати пост глави держави й переходити на роботу В.Ю. не буде, але ж хіба мало в парламентській історії України було випадків, коли люди погоджувалися увійти в першу п'ятірку партійних списків тільки заради того, щоб «позичити» на час виборів своє ім'я, і аж ніяк не плануючи «забирати» мандат у разі перемоги). Адже з огляду на «проблемні питання» на кшталт корупційних скандалів, масового переходу під знамена НСНУ скомпрометованих за колишньої влади осіб тощо, вже складно й сказати, яке твердження більш слушне: «Ющенко додасть «Народному союзу...» пару відсотків зі свого рейтингу» чи «Народний союз...» забере з уже й так зниженого рейтингу Ющенка ще пару відсотків». Особливо якщо врахувати, що наразі прогнозувати НСНУ перше місце на виборах-2006 наважуються хіба самі «нашоукраїнці», але не політологи й, тим паче, не соціологи.
Фактично напередодні свого «останнього слова», якого з таким нетерпінням чекають «помаранчеві» партійці, Президент уже натякнув, що саме він скаже сьогодні зі сцени партійного форуму в Палаці культури КПІ. У четвер увечері, під час телемосту зі студентами, В. Ю. зауважив: йому хотілося б, аби на чолі списку стояв Прем'єр Юрій Єхануров.
Водночас уже сам той факт, що Віктор Андрійович «дав собі час» на роздуми до 12 листопада, насторожує. І вже можна не сумніватися, що за той тиждень, відколи пролунало Ющенкове «я ще не визначився», голова ради партії «Народний союз «Наша Україна» Роман Безсмертний зробив усе від нього залежне, аби переконати Президента в тому, що і для держави, і для «ідеалів Майдану» його участь у партійному списку просто конче необхідна.
Із того факту, що без Віктора Ющенка він собі НСНУ на виборах не уявляє, Роман Петрович таємниці не робить. Не хоче Президент балотуватися у Верховну Раду? Це його проблеми, бо існує партійна дисципліна. «На з'їзді його обрали почесним головою партії, і у нього партійний квиток номер один. Якщо він напише заяву, що вже не є членом партії, то може говорити все, що вважає за потрібне», — пояснив свою думку Безсмертний в інтерв'ю газеті «Високий замок» 3 листопада.
Принагідно згадуються слова деяких зовсiм не «пересічних», а вельми обізнаних у політичних розкладах виборців, котрі дивуються: як їм голосувати за партію, чию виборчу кампанію очолює «людина, яка провалює все, за що не береться». Надто вже дружним є хор скептиків, які нагадують про факт із 2004 року: тільки після «відставки» Романа Петровича з керівництва виборчою кампанією кандидата в президенти Ющенка у ній (кампанії) почалися реальні зсуви в бік активізації і покращення. А ще ж Безсмертному нагадують фактично провалену ним адміністративно-територіальну реформу.
Щось подібне, принаймні зі слів наших джерел, коїться зараз і всередині партійного керівництва, де конкурують дві концепції майбутнього НСНУ. Одну представляє Безсмертний, іншу — «молодий і перспективний», а головне — не заплямований скандалами голова центрального виконкому партії Микола Катеринчук. До слова, у партійних «низах» незадоволення Безсмертним також зростає, тож не виключено, що сьогодні на з'їзді постане питання про недовіру йому як керівнику виборчої кампанії. У будь-якому разі, якщо його таки залишать на партійному посту, Романові Петровичу доведеться піти з посади віце-прем'єр-міністра. Задеклароване Президентом «адмінресурсу — ні!» навіть не обговорюється.
Але повернімося до проблеми участі-неучасті Віктора (не забуваймо, що є ще й Петро) Ющенка у списку. Дійсно, без Президента НСНУ буде нелегко. Принаймні досі складається враження, що того, як робити виборчу кампанію «самотужки», без імені — локомотива Ющенка, багато хто в цьому «ешелоні» просто не знає.
Ні, не можна сказати, що «Народний союз...» не веде жодної кампанії. Наприклад, у Києві віднедавна з'явилися великі бігборди типу соціальних — фото закоханих парочок та батьків із дітьми на тлі фрагментів київських вулиць та пейзажів і підпис: «Це твій Київ». Унизу — «Наша Україна». Простувато й банально, але все ж реклама. Ще, знову ж таки у столиці, випустили безкоштовну газету, яку розкидають у всі поштові скриньки, — «Наша столиця» називається. Рекламували майбутнє видання досить оригінально: основні вулиці Києва протягом місяця-двох прикрашали лайтбокси з зображенням «сильно вагітної» жінки з калиновою гілкою — тієї, що на майдані Незалежності символізує цю саму Незалежність. Коли «Наша столиця» нарешті з'явилася на світ, з'ясувалося, що засновник і видавець — громадська організація «Рада самоврядування «Рідна оселя», але підбірка матеріалів та кількості згадок про голову київського «обкому» НСНУ Миколу Мартиненка не залишає сумнівів у тому, чиєї саме кампанії це складова. Щоправда, без накладок знову не обійшлося: вже в другому номері поспіль у величезному кросворді, розміщеному на останній сторінці видання, «сітка» не відповідає запитанням. Можна вважати, що завдяки безалаберності «нашоукраїнці» кілька тисяч голосів любителів кросвордів втратили.
Це, власне, і всі помітні принаймні зі столиці рекламні ходи. Ага, ще вчора вздовж проспекту Перемоги в тій його частині, що біля станції метро «Політехнічний інститут» (Палац культури КПІ, де проходитиме сьогоднішній з'їзд, розташований неподалік), розвісили яскраво-помаранчеві прапори з підковою зі знаком оклику й підписом «Наша Україна». Залишається сподіватися, що в регіонах «нашоукраїнці» дбають про свій рейтинг краще.
Словом, із піар-кампанією в НСНУ поки що не складається. Чи не тому, що ніхто особливо поки що й не старається: а ну ж бо Ющенко справді погодиться стати на чолі списку, тоді й працювати майже не доведеться. За таких розкладів відмова Президента стала б благом насамперед для партії. Адже працювати таки треба, і то багато й напружено, бо ж «Народному союзу...» не лише на вибори йти, а й потім існувати.
«Для НСНУ рішення Ющенка — це виклик, — переконаний і Вадим Карасьов. — Тому що саме вона, партія, або зможе в ході виборчої кампанії відбутися — зокрема й висунути на передній план перспективних, яскравих людей, в тому числі з регіонів, — або так і залишиться публічним і, можливо, не завжди яскравим і новим, філіалом президентської чи кабмінівської влади у парламенті».
Принагідно Карасьов наголошує на ще одній, дуже знаковій і важливій проблемі «Народного союзу...» — у ньому фактично немає ідеологічно-ціннісної складової. «НСНУ поки що не правоцентристська сила і навряд чи буде продовжувати традиції національно-демократичного бренду, особливо якщо «правиця» (УНП, Народний рух, «Собор») піде на вибори самостійно, — пояснює політолог. — У «центрі» теж важко знайти місце, оскільки безідеологічний центризм тільки підкреслюватиме бюрократичне походження партії. Лівий же центризм — узагалі не амплуа Віктора Ющенка, до того ж у цій ніші й так купа політичних сил. Тобто НСНУ потрібно знайти своє позиціювання в ідеологічному й електоральному ландшафті. Адже поки що носієм ідеологічної складової партії є тільки персонально Віктор Ющенко, який сприймається як ліберал в економіці й ціннісний консерватор (у доброму сенсі цього слова) в культурі».
Звісно, є ще й інший варіант порятунку: піти на вибори не окремою політичною силою, а у блоці з відповідною назвою. Блок Ющенка може розв'язати бодай одну проблему: не тягнутиме за собою негативний імідж скомпрометованих корупційними скандалами й, можливо, навіть безпідставними, але дуже вже резонансними звинуваченнями осіб із «президентського оточення». І перспективи для створення такого блоку є. На політраді НСНУ вже кілька разів обговорювалася тема переговорів із «Собором» (Матвієнка), Народним рухом та УНП, і, що головне, переговори проходять небезуспішно. Голова НРУ Борис Тарасюк уже задекларував бажання партії йти в потенційному Блоці Ющенка публічно. За інформацією «УМ», за згоду «підставити плече» НСНУ «рухівці» хочуть отримати 21 відсоток у прохідній частині списку.
А 9 листопада «Наша Україна», Конгрес українських націоналістів, Народний рух та ПППУ Анатолія Кінаха створили Координаційну раду «з метою забезпечення процесу об'єднання політичних сил напередодні і під час проведення виборів 2006 року», задекларувавши у відповідному протоколі «необхідність об'єднання політичних сил навколо виконання програми Президента України Віктора Ющенка». Як зазначає прес-служба НСНУ, протоколом (відкритим для підписання іншими політичними силами) на Координаційну раду покладено «функцію підготовки та організаційного забезпечення процесу створення єдиного виборчого блоку» і залучення до цього процесу політичних партій. УНП до цього документа поки що не долучилась, але на підписанні був присутній її представник Богдан Соколовський. Так що процес пішов.
Однак проблема в тому, що якщо блок і зможе розв'язати електоральні завдання, то для «Народного союзу «Наша Україна», про який, власне, й мова, це буде лише припаркою, тоді як пацієнту скоро може не допомогти й електрошок. «Головна проблема — створення партійної бази Президента при новій, парламентсько-президентській моделі влади — залишиться в будь-якому разі, — зазначає наш коментатор Вадим Карасьов. — Адже за цієї системи основний ресурс глави держави — це серйозний політичний, ідеологічний і організаційний ресурс. Не кадровий, не адміністративний, як це було, а саме політичний. І в цьому сенсі Блок Ющенка не допоможе — треба будувати партію».
Хочеться сподіватися, що всі ці проблеми сьогодні на з'їзді «демократичної сили» принаймні не мовчатимуть. Хоч би що сказав однопартійцям почесний голова «Народного союзу «Наша Україна» Віктор Ющенко, час на роздуми й на виправлення помилок іще є. Нагадаємо, згідно з календарним планом, затвердженим Центральною виборчою комісією, списки кандидатів партії та блоки можуть подавати фактично до Нового року. І навіть за умови, якщо НСНУ піде окремо і без Ющенка на чолі (а, скажімо, з Єхануровим), можна врятувати ситуацію з рейтингом, кардинально оновивши прохідну частину списку.
Щодо цього є варіанти. У першій п'ятірці, скажімо, називають і Миколу Катеринчука, і Віталія Кличка, участь якого керівні органи НСНУ прогнозували у «перших лавах» списку і раніше, а тепер, після завершення спортивної кар'єри, Віталію туди просто «сам Бог велів» (звісно, якщо знаменитий боксер не надасть перевагу кампанії з виборів міського голови Києва). Не виключено, що знайдеться місце в «голівці списку» і «чистому» перед народом і Ющенком представникові Президента у Верховній Раді Юрію Ключковському. Яким буде місце в цьому списку «корумпованих» Порошенка, Мартиненка і Червоненка — це також вирішуватиме з'їзд. Хоча безпосередньо до формування списку сьогодні справа все одно навряд чи дійде — цим «нашоукраїнці» планують зайнятися на другому етапі з'їзду.
Щодо принципу, за яким формуватиметься виборчий список НСНУ, існувало кілька підходів. Одним із «найпрогресивніших» була пропозиція провести рейтингове внутріпартійне голосування за схемою американських «праймеріз»: кожна область, або й район, проводить партійні конференції, які ставлять певну кількість балів потенційним членам списку. Але ідею відхилили — зокрема й через те, що такий підхід обійшовся б партії занадто дорого у фінансовому плані.
Водночас на з'їзді, імовірно, відбудеться «підтвердження повноважень» президії НСНУ (а її члени зазвичай опиняються у прохідній частині списку) шляхом рейтингового голосування
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
