Одна мінська родина переїхала жити в інший кінець міста, і запрагла перевести своє чадо у школу, що поближче до нового дому. Але втілити таке природне бажання, як виявилося, майже неможливо. Рiч у тім , що абсолютна більшість шкіл у білоруській столиці — з російською мовою навчання й англійською іноземною. А дитина згаданої родини вчилася з першого класу рідною мовою і з п'ятого вивчала німецьку .
Кинулися батьки в міський відділ освіти, одержали список шкіл, де є білоруські класи, почали телефонувати... І несподівано для себе — спростували ці офіційні дані. Частина навчальних закладів, представлена співробітниками міськвно як школи «з білоруськими класами», виявилася абсолютно російськомовними. Зраділі батьки зупинили вибір на школі, до якої їхати від будинку всього 25 хвилин і ще 10 хвилин пішки. Але радість була недовгою. Білоруською мовою тут навчалися тільки два найстарших класи, всі інші — другою державною мовою країни. Тобто останній набір білоруськомовних першачків тут проводився 9 років тому — у 1996-му, до втілення в життя «мовної політики» Лукашенка.
Така картина типова для усього Мінська й інших великих міст країни. Школи ж, де викладання всіх предметів у всіх класах ведеться білоруською, існують здебільшого в селах. У містах зазвичай статус «білоруської» має російськомовна школа, в якій на кожній паралелі є один, у кращому разі — два білоруських класи. Як правило, вчителі в білоруських класах таких шкіл, ледь відлунає дзвоник з уроку, вмить переходять на звичну для них російську.
Скільки в новому навчальному році білоруських класів хоча б в одному Мінську ? На це питання мені не змогли відповісти навіть у Товаристві білоруської мови. А співробітники міськвно, які беззастережно дають інформацію по телефону батькам школярів, відмовилися дати її представникові недержавно-пропрезидентської преси. Закралася недобра думка: невже прості статистичні дані уже засекречені? Довелося звертатися до міської влади.
«Нам дуже кривдно, коли говорять, що ми проти білоруських шкіл! Ми — за!» Під словом «ми» завідувачка відділом комітету з питань освіти Мінського міськвиконкому Тетяна Хоружа мала на увазі колег-управлінців. Сама вона в минулому — учителька фізики. За словами Тетяни Хоружої, потреби жителів Мінська в національній школі влада по можливості намагається задовольнити: у кожному районі міста є хоча б одна основна школа, де з першого по 11-й клас можна вчитися рідною мовою. Усього в Мінську сьогодні працює 339 білоруських класів, де вчаться 6832 дитини, прозвітувала пані Тетяна. Цьогоріч введено 20 перших класів з навчанням рідною мовою, учитися в них прийшли 343 маленьких учня.
Багато це чи мало? Відповідь очевидна, адже населення білоруської столиці — майже 2 мільйони чоловік. Якщо порівнювати інформацію міськвно з даними минулих років, наведеними організацією Товариство білоруської школи , тенденція до скорочення білоруських класів проглядається. Наприклад, у 2001—2002 навчальному році білоруською вчилися 7,3% мінських школярів, через рік — уже 6,3%, ще через рік — 5,1%, а в минулому навчальному році — 4,2%.
Прикметно, що по закінченню школи новоспечені студенти неминуче змінюють мову навчання — у країні немає жодного державного білоруського вищого навчального закладу!
Відсутність ВНЗ iз білоруською мовою викладання є одним з головних аргументів не на користь білоруських шкіл. Про «відсутність гарних перспектив», як правило, чують усі батьки, котрі готуються купити своєму чадові білоруський буквар. На якій би мові дитина не вивчала геометрію і географію, через 11 років вища математика в неї викладатиметься вже по-російському. Вибір мови існує тільки під час вступних іспитів до ВНЗ. Далі — все тотально російською.
Майже десятиліття громадськість (в основному — прихильники політичної опозиції) намагається домогтися від влади відкриття національного університету. Кілька років активісти Товариства білоруської мови, декількох партій і громадських організацій збирали на вулицях підписи на підтримку цієї ідеї. Зібрали більше 50 тисяч. На цьому процес зупинився. Тепер 15 товстих папок iз підписами порохнявiють в офісі ТБМ по вулиці Рум’янцева. «Куди ми не зверталися, в які міністерства і відомства не дзвонили — нікому це не потрібно, підписи не хочуть ніде приймати», — говорить один з координаторів Товариства Сергій Гачків. І це незважаючи на те, що буквально пару років тому представники Міносвіти демонстрували готовність хоча б вислухати і зважити ідею створення національного університету... Правда, за інформацією того ж мінського міськвно, у вищій школі країни намітилися слабкі зрушення у бік білоруськості. Так, столичні Інститут культури і Педагогічний університет ввели на деяких факультетах навчання рідною мовою.
З Лявоном Барщевским, заступником директора легендарного Білоруського гуманітарного ліцею, ми розмовляли незадовго до великого свята — наприкінці листопада ліцеєві виповнюється 15 років. Третину цього часу навчальний заклад офіційно вважається закритим. Не здавшись, учителі й учні раз-по-раз змінюють одну орендовану квартиру на іншу (прекрасний триповерховий будинок ліцею в центрі міста влада відняла разом з офіційним статусом). Ліцею немає. Але, як не дивно, він є.
Навчальний рік для ліцеїстів почався ще в середині літа. Підопічні Лявона Барщевського першу чверть відучилися в Польщі на запрошення тамтешнього Клубу католицької інтелігенції. Кінець вересня і початок жовтня, навпаки, стали часом канікул. Потрібно було не тільки відпочити, а й знайти нове приміщення для занять на батьківщині. З'явилася можливість зняти великий приватний будинок на околиці Мінська. «Тепер можна зібрати всі групи разом. Спільне навчання і часті зустрічі дітей підвищують успішність», — пояснює Лявон Петрович. Але як довго протриває майже заміське життя ліцею, невідомо. До речі, гроші на оренду приміщень ліцеєві дають батьки, «скидаючись» у касу взаємодопомоги щомісяця по 35 доларів. Заробіток учителям теж забезпечують вони. Однак навіть небезкоштовність навчання не впливає на число бажаючих віддати своїх дітей саме до Барщевського. Вступаючи до ліцею після 7 класу, діти часом їздять учитися не тільки з усіх кінців величезного міста, а і з Мінського району.
Практика показує: випускники ліцею, які вступають у вузи інших країн (зазвичай, вони їдуть у Вільнюс. — Авт.), потім влаштовуються там на роботу, і на Батьківщину не повертаються. Утім навіть якщо зараз удасться зупинити цей «витік мізків» за допомогою відкриття у Вільнюсі Білоруського національного університету, неясно, чи зможе його диплом одержати визнання в Білорусі і чи зможуть власники цього диплому нормально влаштуватися тут на роботу. У всякому разі при нинішній владі.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
