Гряде...

      Підконтрольні владі газети просто розважаються, перебріхуючи і смакуючи сюжети, які їм підкидають на прес-конференціях заохочені увагою заколотники. Їхній девіз — побільше галасу, у якому читач абсолютно не годний щось второпати, і поменше логіки.

      Чіткий логічний ряд прослідковується лише в одному: Донецький палац «Юність» було оголошено нібито замінованим, аби 31 жовтня не впустити туди команду Віктора Ющенка для проведення форуму. Але перед світанком той зал блискавично заповнили примусово звезеними людьми, що нібито «протестували» проти приїзду в Донецьк «Нашої України». Так само 2 листопада перед північчю було оголошено, що нібито заміновано будинок Спілки письменників, що люди в чорному камуфляжі та з автоматами, силою виламавши одні й другі двері, вдерлися до будинку, а за ними, як розповідають учасники подій і зняті на відеокамеру матеріали, вже йшла міліція та спокійненько садовила біля вхідних дверей за «сторожа» Романа Коваля (Коваль мав «сповняти хрунт» до ранку, тож захопив із собою з дому подушку та харчі). Ніхто ніяких мін не шукав, а спілчанській черговій пані Клаві міліція заломила руки і забрала до своєї контори.

      Ще один нюанс: три дні перед нічним штурмом Спілку блокували відключенням телефонів. А коли почався напад (десь близько 23-ї), телефон раптом запрацював, і пані Клава, хоч і була перелякана тим, що відбувається, устигла набрати номер однієї з працівниць Будинку літераторів...

      Розробники операції просто прорахувалися, поспішили. Невдовзі біля Спілки були вже Володимир Стретович, Володимир Яворівський, інші депутати й письменники. Полковник міліції нікого в будинок не впускав, давати будь-які пояснення відмовлявся. Романа Коваля під тиском обурених письменників таки забрала міліція, але вранці 3 листопада він спокійнісінько вже давав інтерв'ю: біля Спілки опинився «випадково», двері в ній були «відчинені» і т. д. і т. п.

      Побоюючись повторної провокації, і голова Спілки Яворівський, й інші письменники ту ніч ночували в будинку Спілки.

      3 листопада була прес-конференція, про яку піддослідні ЗМІ не писали нічого. А 4 листопада терміново скликаний пленум ради обговорив колізії навколо письменницької організації і прийняв постанову. Констатовано: обласні адміністрації проводять шалений тиск та обробку як окремих письменників, так і всіх обласних організацій. Мета — змусити підписати протокол про позачерговий з'їзд і відставку Яворівського. Здалися лише Сумська, Чернігівська, Донецька й Миколаївська організації, решта висловили думку про недоцільність письменницького з'їзду — аж до виборів Президента. Спілка залишається єдиною і монолітною. Водночас були виключені з НСПУ Наталія Околітенко, Роман Коваль, Юрій Каплан і Олексій Кононенко як такі, що своїми аморальними позастатутними діями поставили себе поза Спілкою.

      Тим часом, кажуть, Роман Кухарук погрожував: «Ми через тиждень все одно будемо в будинку Спілки».

      Письменники рятують не Володимира Яворівського — він ще буде звітувати і пояснювати свої помилки, — письменники рятують організацію: унікальне утворення, що колись було засобом упокорення й керування письменницькими душами, а тепер стало одним із бастіонів спротиву колонізації України та розтерзання її олігархами, осередком вільнодумства, пристановищем чесного слова і непокори та й, зрештою, українськості.Так, листи до Президента розлютили владу, і вона дихає на голову письменницької організації лютим вогнем. А з іншого боку, ой же ж кортить декому загребти Будинок літераторів — чудове приміщення в центрі...

      А тут раптом у письменницькому середовищі — конфлікт. Він би і вичерпався, і погас, бо при всіх амбіціях деяких київських письменників, при всіх наполеонівських комплексах є вічне мірило пристрастей — ТЕКСТИ, і це всі розуміють. Отож і конфлікт між екс-головою Київської організації НСПУ Леонідом Череватенком та Яворівським погас би, але знайшлися дяді збоку, що вміло використали й роздули протистояння, довівши його до маразму. Чого варті оті «загальні збори» в санаторії «Пуща-Озерна», нові «органи» з людей, що сплять і бачать себе фюрерами, численні скороспілі прес-конференції і, зрештою, скандальна спецоперація «братніх структур» щодо захоплення Спілки. Провалилося. Та за всім цим чітко видно режисера (режисерів), які й гроші на «заходи» знаходять, і автоматників мають під рукою... Череватенко — чоловік недурний, він одразу пішов у тінь, а наперед вийшла, не усвідомлюючи, як її підставляють, новітня Жанна д'Арк — Наталія Околітенко, нібито непоганий аналітик (кілька років була в ревізійній комісії київських письменників), але поганий стратег.

      Близько сотні тих письменників, що «відкололися» і тепер дозволяють собою маніпулювати, — супроти півтори тисячі інших, яких останні події лише сконсолідували (при всій різноманітності політичних та естетичних уподобань), — явно менша сила, яка, до всього, вийшла з рамок цивілізованих дискусій і стала рупором антидемократичних, антиукраїнських сил. Наша влада любить цифру «2»: два Рухи, дві партії, дві Спілки, — аби буцати лобами, аби забулося Слово — як зброя Правди, а прийшли інтриги, бруд, що ведуть у нікуди. Останні події показали, хто є хто, а література — це той світ, що самоочищається, і не рятують ні ордени, почеплені владою за вірнопідданство, ні махання прапорами Холодного Яру.