Коли ми говоримо про національну кухню, то згадуємо переважно застряглі у зубах штампи на зразок «російські пельмені» (хоча насправді пельмені — це китайський винахід), «італійська піца», «іспанська паелья», «грецька мусака», «німецький айнтопф» тощо. Звісно, коли йдеться про Україну, то всі дружно згадують борщ і вареники, забуваючи, що українська кухня, як і будь-яка інша, настільки різноманітна й цікава, просто ми призабули дещо з того, що готувала нам, скажімо, в дитинстві бабуся. Замотані щоденною круговертю, ми ввечері поспішаємо у супермаркет, щоб купити напівфабрикати чи готовий салатик із прострочених продуктів. Раз на тиждень, у вихідні, ми стаємо зразковими господинями і готуємо традиційний борщ, по великих святах — голубці чи крученики, у відпустці, якщо ми не на морі і не зайняті важливішими справами, — ліпимо вареники. Це з нашого, рідного, українського. А на загал ми призвичаїлися готувати «інтернаціональні» «швидкосуп» із пакетиків, макарони із сосисками, забивати свій і шлунки своїх домочадців гамбургерами та піцами, і скоро наші діти не знатимуть, що ж їли їхні предки, коли фаст-фудiв у планах не було.

Уже сама назва цього доволі ще екзотичного для нас овоча містить у собі щось вишукано-артистичне. Відразу уявляєш собі страву з артишоків, яку запивають легким білим вином. Каюсь, не стрималася колись від спокуси і вирішила спробувати піцу з артишоками. Мені принесли щось таке зелене на «підстилці» з тіста, схоже на розварену лободу. (Ця історія нагадала мені анекдот: «Ви любите собак?» — «Ні». — «Та ви їх просто не вмієте готувати!»). А «скринька просто відчинялась» — у нас важко знайти артишоки у свіжому вигляді, тому й використовують їх маринованими, від чого страва не завжди матиме привабливий вигляд і відповідний смак. Насправді ж цей овоч має дуже тонкий і ніжний смак з відтінком горіха, і чим «молодший» артишок, тим він ніжніший.