Стукаючи до брами раю

      Останні вражаючі заворушення у Франції є, ймовірно, лише «першою іскрою» болючого та довготривалого процесу «африканізації та ісламізації» Європи. Вибух насилля висвітлив усі болячки французької еміграційної політики: фіаско існуючої моделі інтеграції прибульців у французьке суспільство, відірваність політиків від реалій життя, анахронізм системи соціального захисту, за якої емігранти по кілька поколінь висять на шиї платників податків. Усе зростаючі поділи між «прибульцями» та «місцевими» викликали взаємне нерозуміння, яке переродилося у ненависть. Війна цивілізацій відбувається не лише в Іраку, а вже й у Європі. У Франції на цей час мешкають шість мільйонів мусульман, що становить десять відсотків від населення країни. Мусульмани також становлять значний відсоток населення інших європейських країн: Голландія — один мільйон (6,5%), Австрія — 400 тисяч (5,0%), Німеччина — 4,1 мільйона (5,0%), Швеція — 400 тисяч (4,5%), Швейцарія — 350 тисяч (4,5%), Бельгія — 400 тисяч (4,0%), Данія — 170 тисяч (3,0%), Велика Британія — 1,5 мільйона (2,5%), Іспанія — 800 тисяч (2,0%), Норвегія — 82 тисячі (1,8%) та Італія — 600 тисяч (1,0%). А ще сотні тисяч чи мільйони мешканців бідних країн Азії та Африки намагаються взяти бастіон Європейського Союзу примітивним штурмом, тобто ломляться в зачинені двері і вікна. І вишукують при цьому найбільш слабкі місця.

До «раю» — по мінному полю

      Найпопулярніші «маршрути до раю» — на переповнених човнах контрабандистів «живого товару» з африканського узбережжя чи Туреччини — до узбережжя Італії чи островів Греції. З огляду на довжелезну берегову лінію, є шанси обійти патрульні катери італійської чи грецької поліції. Багато нещасних потрапляють «до раю» швидше, ніж бажали б, оскільки значна частина суден тоне. Не бракує відчайдухів, які вдаються до банального нелегального перетину кордонів ЄС сушею. Можливість вибору тут значно менша, є два найпопулярніші «сухопутні маршрути»: через вузьку ділянку кордону Туреччини з Грецією та в районі двох іспанських анклавiв у Марокко.

      Минулого місяця правозахисна організація «Міжнародна амністія» гостро розкритикувала Грецію за більш ніж жорсткі заходи до нелегалів: прикордонники стріляють по порушниках кордону, а спійманих утримують у металевих контейнерах до часу депортації в Туреччину. Відповідну угоду уряди двох країн підписали у листопаді 2001 року, коли навала нелегалів із боку Туреччини виросла для греків у велику проблему, оскільки щороку через турецько-грецький кордон намагаються потрапити до ЄС приблизно 250 тисяч нелегалів. І, нарешті, найцікавіше і мало відоме широкому загалу: вздовж крайньої північно-східної частини Греції знаходяться єдині в Європейському Союзі «поля смерті» — з грецького боку всю прикордонну смугу, яка пролягає по ріці Ерос, заміновано. Точно не відомо, скільки людей загинули і скільки залишилися каліками впродовж останніх 30 років, відколи грецька армія «зміцнила» кордон протипіхотними мінами в період турецько-грецького протистояння за острів Кіпр. Але жертвами цих мінних полів віддавна стають не турки, а нелегальні емігранти з Африки, Близького Сходу та Азії. 33-річний нелегал з Бурунді Гума Нхдікумана розповів Бі-Бі-Сі, що турецькі «провідники» взяли з нього та двох його товаришів по 450 доларів за те, що покажуть надійне і безпечне місце перетину грецького кордону. Коли ж африканці перелізли через огорожу і пішли у вказаному турками напрямку, то двоє з них відразу загинули на мінах, а Гума стікав кров'ю і 14 годин очікував, доки до нього доберуться грецькі прикордонники. Лікарям довелося ампутувати йому ногу.

      Вісім років тому Греція підписала Оттавську конвенцію — міжнародну угоду про заборону використання протипіхотних мін, але її кордон до цього часу замінований ними. І кількість смертельних жертв за цей восьмирічний період відома — більше 70 цивільних осіб. «Армія минулого року прийняла восьмирічний план розмінування, а це означає, що операція буде закінчена лише 2012 року», — повідомив Бі-Бі-Сі речник грецької армії майор Вангеліс Деметріос.

Облога Мальти

      Відколи Мальта 1 травня минулого року стала членом ЄС, облога нелегалами з Африки цього невеликого острова, розташованого у Середземному морі між італійською Сіцілією та Тунісом, зросла настільки, що країна звернулася по допомогу до офіційного Брюсселя. Острів нараховує 400 тисяч мешканців, а за перші 10 місяців цього року на нього висадилися приблизно дві тисячі нелегалів. Уряд тимчасово розміщає їх у бараках поблизу міжнародного аеропорту столиці Валетти, де свого часу базувалася британська армія. Маленька країна не в змозі ні самостійно утримати (а африканці до того ж ще й висувають високі вимоги хорошого утримання та відправлення до вказаних ними країн Європи), ні «сплавити» їх іншим країнам ЄС, ні депортувати, оскільки нелегали вдаються до акцій протесту, не впускають армію та поліцію на територію табору.

Штурм Іспанії

      Найтрагічніша ситуація з африканськими шукачами щастя склалася цієї осені в Марокко. Якщо ми поглянемо на мапу цієї країни, то побачимо на її двох крайніх північних точках, які виступають мисами в Середземне море, два міста: Сеута на заході над Гібралтарською протокою та Мелілья — на сході. Ці два міста загальною площею 32 кв. кілометри належать Іспанії з XV століття. Вони мають добре повітряне та поромне сполучення з Іспанією. Населення Сеути — 74,7 тисячі мешканців, Мелільї — 68 тисяч. Тож навіщо долати небезпечне море, щоб потрапити до ЄС, якщо його територію можна взяти штурмом просто на Африканському континенті! За домовленістю між Іспанією та Марокко, вiдповiдальнiсть за безпеку іспанського державного кордону на цих африканських анклавах несуть як іспанські прикордонники, так і спецслужби Марокко.

      Поодинокі бажаючі знайти щастя в «європейському раю» завжди використовували цей «марокканський лаз». Але цього року країнами Західної Африки поповзла чутка, що через Сеуту та Мелілью до Європи можна потрапити майже безперешкодно. До Марокко та сусіднього Алжиру прибули приблизно 30 тисяч вихідців із країн Західної Африки і навіть ще більш віддалених регіонів «чорного континенту». Окремі з них подолали пішки сотні й тисячі кілометрів, йшли до Марокко рік і більше. Коли ж на місці з'ясувалося, що на дорозі до раю знаходяться металеві бар'єри, колючий дріт кордону та озброєні марокканські спецслужби, то люди у відчаї вдалися до штурму двох іспанських міст. МВС Марокко наприкінці жовтня визнало, що під час наймасовішого штурму Сеути та Мелільї в ніч із 5 на 6 жовтня марокканські агенти втратили самоконтроль і почали з метою самозахисту стріляти по натовпу. Від їхніх куль чотири африканці загинули на місці, а ще двоє — у шпиталі, від отриманих вогнепальних поранень. Загалом під час нічних штурмів іспанських анклавів на початку жовтня загинули щонайменше 14 африканців.

      Упродовж жовтня Марокко за бюджетні кошти перевезло 15 авіарейсами до країн Західної Африки, передусім Сенегалу та Малі, більше  трьох тисяч мігрантів, повідомляла «Франс пресс». За це офіційний Рабат збирається виставити Брюсселю рахунок на 120 млн. євро. Частина мігрантів із таборів для біженців та спійманих поліцією в різних частинах Марокко відмовлялися повернутися на батьківщину. До них було застосовано більш жорсткі заходи: приблизно дві тисячі відвезли до кордонів з Алжиром і Мавританією та залишили невеликими групами в різних частинах пустелі Сахара. І саме за ці радикальні «заходи» Марокко було засуджено в ЄС. У Брюсселі визнали, що для ефективної боротьби з нелегалами лише впродовж 2006 року потрібно надати Марокко допомогу в розмірі 40 млн. євро (Іспанія виділить додатково 20 млн. євро).

      У середині жовтня ЄС прийняв своєрідний «план Маршалла для Африки», що має офіційну назву «Стратегія для Африки», в рамках якого для стримання хвилі нелегальних емігрантів з Африки ЄС буде виділяти «чорному континенту» щорічну допомогу в розмірі 25 млрд. євро. У порівнянні з цією сумою допомога, яку ЄС запланував для своїх східних сусідів, здається крихтами. Україна може розраховувати десь на 100 млн. євро щороку, тобто 0,4 відсотка від суми допомоги Африці. «Але ж Європі не загрожує повінь українських іммігрантів», — пояснюють брюссельські дипломати. Несподівана щедрість Брюсселя для Африки з'явилася під враженням саме жахливих сцен штурму Сеути та Мелільї. Щоб допомога не була розкрадена африканськими диктаторами, як це не раз траплялося у минулому, частина її піде безпосередньо на створення «африканської стіни», тобто суттєве зміцнення кордонів Марокко, Алжиру, Лівії та Тунісу, через які пролягають головні шляхи контрабанди емігрантів, які пізніше намагаються дістатися на Сiцiлію та південь Іспанії. Водночас іспанці почали зводити третю захисну смугу навколо Сеути та Мелільї, яка, як і дві існуючі, матиме рів із водою та бетонну огорожу з колючим дротом (її висоту збільшать із трьох до шести метрів), також буде обладнана радарами, здатними виявляти людей на відстані двох кілометрів, потужними водометами та балонами із сльозогінним газом. Варто зазначити, що довжина захисної огорожі навколо Сеути становить 9,7 кілометра, а навколо Мелільї — 8,2 кілометра. Вартість цього проекту — 26 млн. євро.

Народжені у Франції

      Є також правові «лази», завдяки яким можна стати мешканцем «західного раю» та отримувати з цього всі вигоди. Пологові будинки французьких заморських територій переживають справжню навалу молодих вагітних жінок, які народжують тут своїх дітей. «Така міграція вже стала серйозною загрозою для економіки заморських територій» — заявив наприкінці вересня уряд Франції і почав готувати правові обмеження. Єдиний пологовий будинок у Мамутцу, столиці невеликого острова Майотта, який розташований в Індійському океані між Африкою та островом Мадагаскар, є найбільшою пологовою клінікою Франції. Острів нараховує 160 тисяч мешканців, а в його пологовому будинку щороку народжується в середньому сім з половиною тисяч дітей. Це більше, ніж у будь-якому шпиталі багатомільйонного Парижа чи інших великих французьких міст. Не подумайте, що на острові стався демографічний вибух. Тут народжують жінки, які прибувають з інших, «не французьких», островів Тихого океану і навіть Африки. Родичі доставляють їх на острів на благеньких рибальських човнах. Мета одна — народити дитину на французькій території, бо завдяки цьому немовля автоматично отримує французьке громадянство і разом з матір'ю — всі можливі соціальні допомоги, які належать громадянам Франції. І все це завдяки так званому закону землі, який діє у Франції, починаючи з 1789 року, і за яким громадянство Франції надається кожному, хто народився на її території, незалежно від громадянства його батьків. У 90-х роках минулого століття цей закон було змінено із застереженням, що принаймні один із батьків дитини повинен мати французьке громадянство. Це не дало великого ефекту, оскільки вагітні жінки прибувають на заморські території Франції і платять французу відповідну суму, за яку він засвідчує, що є батьком дитини. Явище набрало такого розмаху, що міністр у справах заморських територій Франції Франсуа Баруа запропонував скасувати закон землі. Але «імміграція немовлят» є лише частиною проблеми, оскільки розкидані по світу території Франції ніяк не можуть протидіяти навалі звичайних нелегалів, яких приваблюють значно вищі стандарти життя, ніж у їхніх країнах. Нелегали становлять уже близько третини мешканців заморських територій. Французьку Гаяну заполонили нелегали з Бразилії та Сурінаму, Гваделупу — з Гаїті. Вихідці з Гаїті впродовж минулого року подали в Гваделупі чотири тисячі заяв про надання політичного притулку. Це в 30 разів більше, ніж у з 2003 році.

Плани оборони

      Облога Греції та Італії, штурм Сеути та Мелільї, останні заворушення в Парижі справили велике враження на офіційний Брюссель та змусили його діяти рішучіше. 3 листопада союзний комісар Франко Фраттіні виклав у Брюсселі бачення спільної еміграційної політики ЄС, завдання якої допомогти Європі подолати всезростаючий наплив чужаків. Вона буде базуватися на трьох головних принципах: зміцнення кордонів і спрощення процедур депортації небажаних іммігрантів, полегшення імміграції до ЄС тим особам, які можуть бути цінними для союзної економіки, та ліквідація причин нелегальної імміграції там, де вона виникає. Він повідомив, що до спільної охорони Середземноморського узбережжя ЄС (особливо маленької Мальти) будуть залучені військово-морські флоти Франції, Італії та Іспанії. Фраттіні наголосив: «Без співпраці жодна європейська країна не впорається з цією проблемою самотужки». Фраттіні повідомив, що обличчя Європи змінюється завдяки емігрантам, яких упродовж 2004 року прибуло до країн ЄС 1,9 мільйона осіб. Найбільше до Німеччини (880 тисяч), Великої Британії (479 тисяч) та Іспанії (213 тисяч). Питання про нелегальних емігрантів також було поставлене руба за океаном. 4 листопада законодавці від Республіканської партії подали на розгляд Конгресу США законопроект про будівництво вздовж усього 3200-кілометрового кордону США з Мексикою великої захисної стіни. В рамках експерименту поблизу міста Сан-Дієго, штат Каліфорнія, вже зведено 22-кілометрову ділянку такої стіни.

 А ТИМ ЧАСОМ

      Сутички поліції з бандами емігрантів вже поширилися на 300 міст Франції. В ніч з понеділка на вівторок вандали спалили щонайменше 1173 автомобілі, намагалися підпалити шпиталь, кілька дитсадків та будинок служби працевлаштування, побили двох журналістів італійського телебачення. Емігранти знову застосували вогнепальну зброю проти поліції — 12 правоохоронців отримали поранення. 15 осіб потрапили до шпиталів з отруєнням димом від згарищ. Заарештовано 330 хуліганів. Є перша смертельна жертва заворушень — учора в шпиталі помер 61-річний француз, якого бандити жорстоко побили минулої п'ятниці в одному з передмість Парижа. На вчорашньому надзвичайному засіданні уряду Франції мали прийняти рішення про запровадження комендантської години у районах найбільших заворушень. Конфлікт інтернацiоналізується. У Франції вандали спалили туристичний автобус з Польщі разом з речами туристів. У Брюсселі в ніч з понеділка на вівторок в кварталі Сен-Жіль спалено два автомобілі (попередньої ночі згоріли п'ять машин), в Берліні в населеному переважно турецькими емігрантами районі Моабіт спалено п'ять автомобілів.