«Четверта влада» рветься у другу

      Непереборна жага деяких індивідумів вляпатися у представницьку владу в умовах, коли обиратися можна лише за партійними списками, породжує просто-таки химерні політичні комбінації. Скажімо, луганчан дуже здивували «бігморди», які днями прикрасили вулиці обласного центру: поруч із портретами двох повітових партійних лідерів зображені лики двох редакторів відомих у краї газет.

      Власне кажучи, один із чотирьох діячів устиг засвітитися на загальноукраїнському рівні під час минулорічної виборчої кампанії, причому єдиний інформаційний привід, який йому вдалося створити, — це сплатити заставу в розмірі, в тисячу разів меншому за передбачений у законі. Це голова т. зв. «Народної партії вкладників та соціального захисту» Владислав Кривобоков. Але він у даному випадку лише молодший партнер обласного осередку комуністів-симоненківців, з якими утворив «Комуністичний фронт Луганщини». Очолює луганських «коммі» такий собі Спиридон Кілінкаров, зображений на бігборді першим. Поєднання «партії пролетаріату» з коштами доволі значного, як на провінцію, бізнесмена — чим не класична давньогрецька химера: голова лева на тулубі кози, та ще й із хвостом дракона? Утім хто в луганській химері лев, а хто коза — сказати важко. А от хвіст дракона — це, мабуть, вищезгадані редактори. І якщо власник «Ракурса-плюс» Микола Северин у цілому доволі органічно вписується в компанію політиків-демагогів (і за віком, і за переконаннями), то нинішній редактор органу міської ради «Жизнь Луганска» Юрій Юров...

      Слід сказати, нинішню свою посаду Юров отримав відносно недавно, а ще минулого року він видавав власну газету «ХХІ век». Із Севериним його споріднює те, що не було такого паскудства, спрямованого проти Ющенка, яке б обидва не протягли на сторінки своїх газет. Єдина відмінність між ними, що Юров студентом починав як антикомуніст, був активістом Союзу українського студентства — партнера УРП Левка Лук'яненка. Хоча це було давно. Але й підтримуючи Януковича, його газета якихось прокомуністичних симпатій не виявляла. Можливо, тому що грошей у комуністів, порівняно з «регіоналами» або есдеками(о), було замало, аби оплачувати свою рекламу. А от місцем у партійному списку послуги газетярів комуністи оплатити можуть. Особливо на традиційно «червоній» Луганщині.

      Власне, так пан Кілінкаров і прокоментував появу біг-борду. Мовляв, ми всі четверо — головні редактори (він як перший секретар є куратором своєї обласної газети «Советская Луганщина», а Кривобоков видає «Социальную защиту»), які дали згоду на входження до Комуністичного фронту Луганщини, і всім чотирьом будуть забезпечені прохідні місця у списку цієї організації на виборах до міської ради Луганська. Чи допоможе це комуністам захопити контроль над містом, залишається під величезним знаком запитання. Адже їхній вождь на президентських виборах навіть на Луганщині зумів зібрати всього лише близько 6 відсотків голосів, а Партія регіонів нікуди не зникла.

      До слова: гасло на «комфронтівських» біг-бордах стверджує: «Они говорят правду!» Сполучення слів «комуніст, який говорить правду», навряд чи потребує коментарів.