Чи знає Юлія Володимирівна, хто і як заправляє місцевими осередками її партії? (Фото УНІАН.)
Сакраментальне питання «Хто насамперед зрадив інтереси Майдану?» в Луганську вирішено не на користь Юлії Тимошенко. Звичайно, вистачає питань і до «антиподів» БЮТ — місцевого осередку «Народного союзу «Наша Україна», є поле для критики місцевих лідерів НСНУ щодо ступеня їх демократичності та прозорості. Однак принаймні верхівка місцевих «помаранчевих» не має настільки вже виразних біло-блакитних плям. І свободу преси тут утискають, як виявилося, досить таки помірковано. Натомість обласну організацію партії «Батьківщина» днями очолив недавній прихильник відомого «проФФесора», народний депутат Олександр Борзих (35-й номер списку блоку «ЗаЄдУ!», екс-член фракції «Єдина Україна» та АПУ, а зараз — представник фракції БЮТ). Причому луганську «Батьківщину» він підім'яв із таким скандалом, від якого має відмиватися вся партія.
Внутріпартійні опоненти нардепа (колись — заступника голови Аграрної, нині Народної партії) вже пообіцяли не складати зброю. Але в них у даній ситуації є лише можливість апелювати до лідерки «Батьківщини», себто до Юлії Тимошенко. Як вважають більшість місцевих спостерігачів, це абсолютно марно: час для подібних апеляцій давно втрачений. Якщо він узагалі був...
У Юлії Володимирівни таки є шанс довести, що вона стояла на Майдані, скажемо так, не винятково заради своїх прем'єрських амбіцій. Однак сам перебіг обласної конференції «Батьківщини», а також усіх подій, що їй передували, місця для оптимізму не залишає. Ще влітку за активної участі того ж нардепа Борзих на посаду голови луганського міського осередку «Батьківщини» було проведено такого собі Сергія Снаговського. Решті України це ім'я нічого не говорить, а в Луганську депутати міської ради, брати-бізнесмени Снаговські широко відомі. Причому не стільки успіхами у сфері застосування новітніх форм і методів підприємництва, скільки безперервними скандалами, пов'язаними з перерозподілом земельних ділянок у центральному районі обласного центру (так, до слова: міську організацію НСНУ очолює теж міський депутат-комерсант, постійний опонент Снаговських у земельних питаннях Володимир Медяник).
Як стверджують деякі злоязикі місцеві видання, лави міської «Батьківщини» (до Помаранчевої революції, з огляду на її опозиційність, не вельми численнi) раптом почали різко ширитися — переважно за рахунок працівників численних фірм пана Снаговського. Натомість ветеранів тимошенківського (до того — лазаренківського, оскільки луганська «Батьківщина» вийшла з шинелі «Громади») руху бадьорі новачки досить вдало почали відтискати на другорядні ролі, а одного з перших лідерів обласного осередку партії Віталія Проскурка взагалі виключили з її лав. За опозиційність генеральному курсу, слід гадати. Кучмізм, з яким так запекло (принаймнi на словах) бореться лідерка партії, у Луганській її філії явно перемагає. У тому числі в питаннях, що стосуються відкритості власних дій та свободи дій преси.
За день до вікопомної події журналісти місцевих і загальноукраїнських видань отримали офіційні (!) запрошення на партконференцію за підписом на той час чинного голови Луганської обласної організації Ігоря Артюшенка. Вічно похмурого лицаря леді Ю. Але коли преса з'явилася в коридорі перед актовим залом Інституту культури (де мало відбуватися свято демократії), її вільну ходу зупинили не менш похмурі лицарі сера Б. Вибачте, народного депутата України Олександра Івановича Борзих. І запропонували акулам пера завертати голоблі, оскільки хтось устиг вирішити, що намічене дійство не призначене для вух і очей широкої громадськості. Резонну вимогу гостей спочатку бодай вислухати рішення конференції з цього приводу, а вже потім закривати її для зовнішнього світу, Олександр Іванович м'яко, але рішуче проігнорував. У відповідь журналісти заблокували двері; виникла штовханина, і кулаки не пішли в хід тільки тому, що простір на тому п'ятачку демократії виявився вкрай обмеженим. Елементарно ніде було розмахнутися. Обмежилися смиканням одне одного за лацкани піджаків...
Можна дивуватися, але свободу слова підтримав (як і лідерка БЮТ, лише вербально), мабуть, найбільш відомий в Україні луганчанин, нардеп Микола Гапочка. Цей найвідданіший адепт ідей Майдану ще 24 листопада минулого року, вийшовши до біло-блакитного натовпу з сесії облради (яка щойно винесла постанову про заборону трансляції на підконтрольних теренах «Ери» та «5-го каналу»), називав кольори революції «цвєтом дєтской нєожиданності». Але після перемоги народу швиденько перекувався і подався в пажі «помаранчевої принцеси». Чи, з точки зору Миколи Михайловича, «принцеса» має бути іншого... «цвєта».
Утім це справи давні, майже легендарні. А минулого тижня заклинання Гапочки на тему, буцімто будь-яка партія в першу чергу має керуватися законом, а вже потім власним статутом, допомогли пресі не більше, ніж його ж минулорічні пропагандистські зусилля — Януковичу.
Можливо, тому що колегу по фракції підтримав ще один БЮТівець-неофіт, народний депутат Геннадій Астров-Шумілов, котрий контролює шахтарське місто Ровеньки. Двері перед носами представників четвертої влади зачинилися остаточно, і вони пішли геть із гордо піднятими головами. Пообіцявши з цього ганебного моменту взагалі забути про існування такої партії — «Батьківщина». Принаймні до найближчих парламентських виборів.
Ті ж, хто ще не забув про цю дивну організацію, стверджують, що вирішальну роль у луганському скандалі з партією Тимошенко знову відіграв голова її секретаріату Ярослав Федорчук, слава про організаційно-кадрові подвиги якого добігла до найсхіднішої області України раніше, ніж він сам сюди завітав. Цікаво, як тепер трактуватиме луганські «подвиги» останнього лідерка партії. Адже якщо раніше вона могла посилатися на свою надмірну зайнятість в уряді, потім — на стрес, викликаний відставкою, на весілля дочки, на свою хворобу, зрештою, то тепер, після появи на «криворіжстальному» аукціоні здорової й усміхненої леді Ю. вона якось уже має реагувати на кучмізацію власної партії, що йде семимильними кроками. Інакше «біло-блакитні» скоро і її так само нахабно заженуть на маргінес. Якщо, зрозуміло, все це не відбувається згідно з її особистими планами.
То чи буде хід у відповідь? Мікродозу оптимізму додає те, що конференція з призначення Борзих затяглася з 10-ї ранку і аж до темряви.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
