Славко Вакарчук,
лідер рок-гурту «Океан Ельзи», радник Президента України, який під час революції не лише співав, а й запам'ятався як один із тих, хто переконував війська на Банковій не чинити опір мирним демонстраціям:
«Не хочу робити з цього шоу»
— Я поки що не готовий говорити про своє бачення відзначення річниці Майдану. Я не мав часу про це думати, бо перебуваю в турі. Вважаю, що революція — це не свято, це крик душі. Свого часу ми зробили те, що мали зробити.
Щодо святкувань річниці, то хотілося б, щоб найбільшим святом були б результати роботи тієї команди, яка прийшла до влади.
Чи не хотів би я знову заспівати на сцені під час відзначення річниці? Ні, не хочу робити з дуже серйозних, інтимних і дорогих моєму серцю речей шоу. А прийду чи ні — вирішуватиму з огляду на те, який це буде Майдан...
Олександр Пономарьов,
співак, який виконував для Майдану Гімн України:
«Не хотів би, як тоді, вдягати на сцену бронежилет»
— Я робив би свято. А от хто братиме участь у тому святі — це вже риторичне питання. Кожна людина має відповідати сама. Чи я особисто прийду 21 листопада (на той час цей захід планувався на 21-ше число. — Авт.) на Майдан? Ну, це буде понеділок. Я взагалі-то працюватиму, але подивимося. Якщо це буде офіційне свято, то прийду обов'язково.
Але не впевнений, що на святкуванні річниці мені хотілося б знову пережити ті відчуття, які ми пережили під час революції. Бо якщо в перший день я співав у костюмі і краватці, то вже другий, третій і четвертий день на сцену виходив у светрі, під яким був бронежилет. Романтика, звісно, була присутня, але вона трошки неприємна.
Чи не хотілось би мені знову на річницю заспівати Гімн і щоб, як колись, поруч стояли і Ющенко, і Тимошенко? Хотів би, але не знаю, чи це можливо.
Андрій Магера,
член Центральної виборчої комісії, який у другому турі виборів-2004 відмовився підписувати протокол із сфальсифікованими результатами:
«Такі речі складно повторити»
— Я вважаю, що річниця революції, — це свято. Але не кожної окремо взятої команди, а простого народу. Однак не впевнений, чи треба робити якісь феєрверки. Як на мене, було б добре, щоб люди просто погуляли по Хрещатику, на майдані Незалежності, згадали, як це було, можливо, кілька наметів було б добре поставити. Але так само не треба робити з того культ, бо не думаю, що такі речі можна повторити.
Чи мали б там виступити Ющенко та Тимошенко? Ну Президент як глава держави, якщо вважає за потрібне, міг би виступити. А хто ще... То були події не за участю Тимошенко чи ще когось, — це була акція, до якої був причетний весь український народ.
Василь Куйбіда,
керівник апарату Народного руху України, один із тих, хто займався «чорновою» роботою під час революції:
«Ця романтика нас здружила»
— Ми, ті, хто були на Майдані не просто учасниками, а організаторами, комендантами наметових містечок, будівель, в яких люди зупинялися, очевидно, зберемося, щоб один одного побачити, потиснути руку і погомоніти за чаєм. Бо за той час, що ми провели спільно в наметах чи поза ними, ми здружилися. Чим ми далі від тих подій, тим більше забуваються якісь там негаразди, а романтика кличе до себе. Тобто це гарні спогади.
Що стосується широкого відзначення річниці цих подій, то я, напевно, їх би не організовував. Щось у мене сьогодні не такий, знаєте, святковий настрій.
Євген Золотарьов,
член політради партії «Пора», яка рік тому була просто молодіжною революційною організацією:
«Повторимо свої акції річної давнини»
— Ми солідарні із варіантом відзначення річниці, який запропонували польові командири Стецьків і Філенко, а саме — що символи Помаранчевої революції Ющенко і Тимошенко мають вийти до людей і прозвітувати перед народом, що вдалося, а що не вдалося зробити. Вважаю, що слід було б святкувати 21-го числа, бо саме цього дня ми своє наметове містечко перенесли з Контрактової площі на Хрещатик. Хоча для «Пори» Майдан як такий почався взагалі 6 листопада, коли ми зробили наше перше наметове містечко з нагоди фальсифікацій першого туру виборів. Плануємо 21 числа певним чином відтворити свої акції, коли рік тому на Контрактовій був страйк-концерт та марш переможців до Майдану. Що робитимемо далі в рамках свята — залежатиме від формату відзначення. Якщо це буде державне свято або свято «під Ющенка», то для нас буде проблемою брати в цьому участь. У цьому випадку акції протесту навряд чи будемо влаштовувати, а от чи прийдемо на Майдан – питання.
Юрій Костенко,
лідер Української народної партії, якій після перемоги в Помаранчевій революції дісталося чи не найменше посад:
«Свято має бути в душі, а не на вулиці»
— Я думаю, що це щастя для демократії загалом. А це вже людям самим треба визначатися, чи це для них свято. І не треба спеціально намагатися переконати, ніби ті події — найвище щастя для кожної людини. А як святкувати? Я особисто не буду входити в оргкомітет, тому мене питання формату відзначення річниці не хвилює. Мене більше непокоїть, як будуть проводитися вибори, що буде після виборів. І чи прийду я на Майдан, не знаю, бо не знаю, де буду в цей день, в якому регіоні України. У мене зараз дуже насичена програма.
Чи особисто буду святкувати? Залежно, що мати на увазі під словом «свято». Для мене свято, наприклад, — це коли я маю можливість з родиною зустрітися і хоча б разом повечеряти. Так, це було свято перемоги. Але я не прихильник маніфестацій, парадів. Я прихильник свята у душі, а не показного.
В'ячеслав Кириленко,
віце-прем'єр з гуманітарних питань, член УНП – партії з передвиборчої команди Ющенка:
«Це нагода для маніфесту на лише лідерів, а всього Майдану»
— Це велике свято перемоги свободи, демократії і найкращих змін у нашій країні, які тільки могли бути. Тому я думаю, що в цей день матимуть можливість виступити і зманіфестувати свою позицію не лише лідери Майдану, а й мільйони тих людей, які створювали цей Майдан. І таку можливість треба передбачити. За участю мас-медіа це стане грандіозною подією, яка, з одного боку, поверне нас у часи революції, а з іншого – дасть можливість додатково пригадати і замислитись над суттю того, що відбулося рік тому.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
