Святе місце для графа

      Останки губернатора Новоросійського краю Михайла Воронцова та його дружини Єлизавети нарешті закінчать довгий шлях поневірянь на одеській землі — 10 листопада прах графської родини посяде своє місце в одеському кафедральному Спасо-Преображенському соборі. Як розповів «УМ» прес-аташе Чорноморського православного фонду Сергій Осташко, церемонія перезаховання відбудеться за всіма духовними та воєнними традиціями, і дата вибрана невипадково: саме у цей день, 149 років тому, тіло князя вперше знайшло спокій у соборі. Через 9 днів труну заберуть зi Слобідського кладовища і поховають у нижній частині храму — якраз під тим місцем, де останки Воронцова покоїлися з миром протягом 80 років. 

      Як нагадав Сергій Осташко, Михайло Воронцов та його дружина Єлизавета були поховані в соборі  на знак поваги і вдячності одеситів до їхніх добрих діянь. До слова, це був один з унікальних випадків, коли в такому місці ховали жінку (виняток робили тільки для членів царської сім'ї, а тут — «звичайна» графиня). Але в 1935 році для собору, як і для багатьох інших пам'яток культури, настали чорні часи. Храм був приречений на знищення, так само як і прах графської родини. Червоноармійці розібрали мармурову плиту, виламали кришку труни й викинули людські рештки просто на вулицю. Втім городяни не залишили кістки у стічній канаві: хтось таємно вивіз їх на околицю міста і перепоховав на Слобідському кладовищі, яке було останнім притулком для найбідніших одеситів.

      За однією з місцевих легенд, прах Воронцових відвіз на вантажівці й перепоховав водій Нікіфор Яровий. Подейкують, за свій благородний вчинок чоловік поплатився життям: через кілька днів його розстріляли. Втім, зауважує Сергій Осташко, таких легенд існує багато, а як воно було насправді, ми вже ніколи не дізнаємось. Головне — знайшлася в Одесі людина, яка не побоялася це зробити... На могилі графа Воронцова тривалий час стирчав тільки іржавий хрест, а в 60-х роках на кладовище перенесли мармурову плиту з собору. Про огорожу та впорядкування території подбали служителі кладовища.

      Після зруйнування собору «совєти» взялися за пам'ятник графу: спочатку викарбували на ньому пушкінську уїдливу епіграму (пам'ятаєте, «...полуподлец, но есть надежда, что будет полным наконец»), а потім вирішили взагалі знищити монумент. Пригнали трактор, накинули на металеву фігуру товстий ланцюг, але... Воронцова так і не вдалося зрушити з місця! А може, не так уже й старалися робітники, пам'ятаючи, скільки добра зробив для південного мiста російський красень-граф?

      Тим часом історики нагадують, що час перебування графа Воронцова на посту новоросійського генерал-губернатора (1823—1844 роки) можна назвати «золотим віком Одеси». Саме тоді Південна Пальміра стала третім містом імперії за кількістю мешканців, а за якістю життя мало не першим. З'являється залізниця, вулиці замощуються бруківкою, розвивається виноробство, відкриваються школи, гімназії, інститути благородних дівиць. Одеський порт, Чорноморське пароплавство, міська публічна бібліотека, Рішельєвський ліцей, дві постійні міські газети, Миколаївський бульвар, Гігантські сходи, Кафедральний собор,  пам'ятник Дюку, біржа, перший у Російські імперії водогін — це неповний перелік діянь, пов'язаних із іменем Воронцова. А його дружина фактично була засновницею благочинності в Одесі. Під її патронатом багато років тому побудували притулок для сиріт, училище для глухонімих дівчаток і багато інших закладів. Своїм життям ці люди заслужили шани і після смерті.