Африканську країну Сомалі згадують в останні роки лише завдяки піратству, яке розкошує в Аденській затоці. Пірати або просто грабують кораблі, які минають Баб-ель-Мандебську протоку (її ширина у найвужчому місці становить лише 17 кілометрів) на шляху до чи з Суецького каналу та країн басейну Червоного моря, або ж беруть судна і команду в заручники для подальшого отримання викупу. Українські ЗМІ звернули увагу на цей прецедент лише після того, як сомалійські «пірати ХХІ століття» захопили 18 жовтня судно з 22 українськими членами екіпажу.
Сомалі (Сумаалія — на сомалійській мові чи Ас-Сумал — на арабській), яка попередньо була також відома як Сомалійська Демократична Республіка, розташована на Сомалійському півострові, який з огляду на гостро виступаючу в океан форму ще інколи називають Африканським Рогом. Із 2366 км сухопутного кордону Сомалі на півночі має 58-кілометровий кордон із Джібуті, на заході — 1626-кілометровий кордон з Ефіопією та на півдні — 682-кілометровий кордон із Кенією.
Останній офіційний перепис проводився ще 1973 року, і тоді сомалійців нараховувалося 3,3 мільйона. В країні високий рівень народжуваності: 6,7 дитини на родину, хоча 10 відсотків дітей вмирають при народженні та ще 25 відсотків — до п'яти рокiв від різних хвороб (лише 20 відсотків населення має доступ до чистої води). Сомалі має один із найвищих рівнів приросту населення у світі. Сьогоднi населення країни становить 10,7 млн. (за даними ООН) або 8,6 млн. (за «Книгою фактів ЦРУ»).
Ще в часи державності 1977 року було прийнято Конституцію, за якою державною мовою є сомалійська, але в країні також користуються мовами колишніх колонізаторів — англійською та італійською, а також арабською. Також мають поширення кушицька мова та суахілі. Державною релігією є іслам. 99,8 відсотка населення — мусульмани-суніти, а 0,1 відсотка — християни. Розподіл за віросповіданням приблизно відповідає етнічному складу: 98,3 відсотка населення є сомалійцями, 1,2 відсотка — араби, 0,4 відсотка — народність банту.
Сомалійці є народом кушицького походження і підрозділяються ще на шість родових груп: дір, дарод, іссак, хавія, дігіл та раханвейн. Перші чотири мають збірну назву самаале, а останні дві — сааб. Ці групи, в свою чергу, поділяються ще на шість, і всі вони невпинно ворогують між собою.
Сомалі є унікальним у всьому світі утворенням, яке впродовж останніх 15 років навіть важко назвати країною. На цей час вона існує лише де-юре, а де-факто цю територію описують спеціально вигаданим для неї терміном «зона вільноринкової анархії». Сомалі не має ні офіційно визнаного уряду, ні єдиної національної валюти, ні будь-яких інших ознак, які властиві державам. Де-факто вона поділена на кілька частин, у кожній з яких владні повноваження здійснюють збройні бандитські угруповання зі своїми ватажками на чолі. Всі ці окремі бандитські князівства ворогують між собою і ведуть нескінченні міжусобні війни. Два з цих князівств проголосили себе незалежними державами та утворили власні органи влади — самопроголошена 1991 року Сомаліленд, розташована на півночі, та Пунтленд, яка виникла в 1998-му, — у північно-східній частині Сомалі.
Між султанами та європейськими колонізаторами
У VII—X століттях уздовж узбережжя Аденської затоки та Індійського океану виникли перші арабські та перські торгові поселення, на місці яких тепер розташовані сомалійські міста, наприклад столиця країни Могадішо, Мерка на півдні і Зейла на крайній північній точці Сомалі. Кочові племена заселили ці території впродовж VIII—XII стст. Вони були швидко ісламізовані. В довгий період воєн мусульманських султанів із християнською Ефіопією, які тривали впродовж XIII—XVI століть, сомалійці вже незмінно виступали на боці султанів. Мусульмансько-християнські війни скінчилися лише з появою на цих землях європейських колонізаторів.
Першими узбережжя Сомалі захопили у XVI столітті португальці, але впродовж XVII—XVIII століть їх витіснили араби з Оману, яких, у свою чергу, з північної частини теперішнього Сомалі вигнали у ХІХ столітті єгиптяни. Південна частина країни залишилася під правлінням султана Занзібару. Але вже у другій половині ХІХ століття на цих теренах з'являються більш серйозні гравці — Велика Британія, Франція та Італія. У 1862—1884 роках Франція захопила північно-західні терени з центром у місті Джибуті. Впродовж 1884—1886 років Велика Британія відвоювала в арабів частину північного узбережжя та в 1887 році утворила на півночі протекторат Сомаліленд. Італійці взялися за південь. Спочатку захопили султанати Хобйо на узбережжі Індійського океану та Алула над Аденською затокою, а 1925 року, вже за правління фашистів — також Джубаланд.
1936 року Муссоліні об'єднав ці три султани з окупованою італійцями Ефіопією i назвав це нове утворення Італійською Східною Африкою. Процес деколонізації розпочався лише після Другої світової війни. 1960 року в результаті з'єднання британського та італійського Сомалі на мапі світу з'явилася незалежна Республіка Сомалі.
Процес деколонізації світу збігся з процесом його комунізації. Кремлівські керманичі розуміли справу так, що «святе місце» пустим не буває, тому спочатку Хрущов, а потім Брежнєв пустили світом, який щойно звільнився від колоніальної залежності, шпигунсько-ідеологічні загони своїх повпредів.
Першим президентом незалежної Республіки Сомалі був А.А. Осман (1960—1967 рр.). Його наступник А.А Шермарке перебував при владі лише два роки, оскільки був убитий під час державного перевороту 21 жовтня 1969 року. Хто організував і фінансував цей переворот, можна здогадатися вже з того, що його очолив командуючий армією, генерал Мохаммед Сіад Барре, який відразу після проголошення себе президентом змінив назву країни на Сомалійську Демократичну Республіку. 1970 року він проголосив її соціалістичною державою та почав активно запроваджувати за шпаргалками з Кремля та нашіптуванням радянських радників відповідні суспільно-економічні реформи. Зрозуміло, що він підтримував найтісніші контакти із СРСР і відвідував Москву для отримання інструкцій. 1976 року Барре проголошує себе генсеком ЦК Сомалійської революційної соціалістичної партії і повністю концентрує у своїх руках владу, проголосивши себе ще й президентом Верховної революційної ради та головою уряду.
Із самого початку державності в Сомалі мала територіальні зазіхання до всіх своїх сусідів, оскільки у прикордонних районах Ефіопії, Кенії та Джибуті є місцевості з компактним проживанням сомалійців. Центральна влада в Могадішо вважала їх своїми територіями. 1977 року режим Барре здійснив спробу з допомогою наданої Москвою зброї захопити сусідню ефіопську провінцію Огаден, але ганебно програв війну. Рiч у тiм, що Ефіопія також проголосила себе соціалістичною країною, і СРСР та Куба поставили новоспеченим «товаришам» не лише велику кількість зброї, але ще й військових радників. Не секрет, що в африканських війнах на боці місцевих комуністичних вождів поклали голови тисячі чорношкірих кубинців.
Упродовж 22 років перебування при владі Сіад Барре так набрид сомалійцям зі своїм комунізмом та постійними авантюрами, що 1991 року місцеві вожді влаштували державний переворот. Він, фактично, став кульмінацією жевріючої громадянської війни, яка розпочалася ще 1977 року після невдачі військової авантюри в Ефіопії.
Не всі реформи Барре були негативними. Наприклад, за ці роки рівень письменності зріс iз 5 до 55 відсотків. Але економічні реформи провалилися, і у 80-х роках країна опинилася у великій кризі. Барре втік із Сомалi і 1995 року помер в еміграції. Але організатори перевороту не спромоглися домовитися між собою про нового лідера країни, і вона занурилася у повний хаос та громадянську війну. Був введений миротворчий контингент ООН, головним чином американські підрозділи.
ООН вивела свої підрозділи iз Сомалі 1995 року з огляду на великі людські втрати. Північна частина Сомалі проголосила себе незалежною країною Сомаліленд зі столицею у місті Харгейса. Хоча це самопроголошене утворення так і не визнала жодна країна світу, але в Сомаліленді існують більш-менш структуровані органи влади. Певні владні структури існують і в іншому самопроголошеному утворенні — Пунтленд. А загалом останні 14 років країна перебуває в стані дикого ринкового хаосу. Столицю Сомалі — Могадішо — свого часу вважали одним із найкрасивіших міст Африки. Це диво з величними мечетями та білими європейськими будинками в колоніальному стилі в оточенні екзотичних садів та парків збудували на початку ХХ століття італійці. Тепер місто після багатьох років кланових воєн лежить у руїнах.
Анархія не задовольняє нікого, тому майже щороку відбувалися спроби повернути країні владні органи. 2000 року старійшини сомалійських кланів та племен, політики, бізнесмени та інші впливові особи країни на конференції в Джiбуті обрали президентом Абдулкассіма Салата Хассана та призначили перехідний уряд, завданням якого визначили примирення ворогуючих кланів та об'єднання країни. І президент, і уряд упродовж чотирирічної каденції не досягли значного прогресу в об'єднанні Сомалi. Варто зазначити, що з остраху за своє життя вони навіть боялися з'являтися на батькiвщинi. З огляду на це, старійшини минулого року провели ще одну конференцію, вже у столиці Кенії — Найробі. Вона була організована за посередництва і сприяння Ефіопії, Кенії, Джiбуті, Еритреї та Судану. Це була вже 14-та, починаючи з 1991 року, спроба створити органи влади, і на ній були присутніми ватажки головних збройних угруповань.
Після довгих переговорів удалося домовитися про обрання парламенту, який на своєму засіданні у Палаці спорту в Найробі 10 жовтня 2004 року обрав 189 голосами з 275 президента. Ним став Абдуллахі Юсуф Ахмед, колишній лідер автономії Пунтленд. Його повноваження визнані міжнародною спільнотою. Ахмед пообіцяв провести об'єднання країни та підняти її з руїн. У листопаді минулого року Юсуф Ахмед призначив новий кабінет міністрів, до якого ввійшли багато ватажків конкуруючих збройних угруповань. Головою кабінету призначено Алі Мохамеда Геді. Це компромісна і найкраща з усіх можливих кандидатів фігура. Геді ніколи не був пов'язаний iз жодним з ворогуючих кланів і є відносно мало знаною у політичних колах особою, оскільки за фахом він ветеринар-хірург, а багато останніх років пропрацював у керівних органах Африканського Союзу. Геді походить із клану хавія, одного з двох найпотужніших у Сомалі.
Стосовно президента Абдуллахі Юсуфа Ахмеда, то він належить до клану дарод і має репутацію людини з авторитарними схильностями. Він є колишнім армійським офіцером, який у 70-х роках зібрав навколо себе партизанські загони і пiдняв повстання проти комуністичного диктатора Сіада Барре. Саме твердолобість та непоступливість Юсуфа Ахмеда стали однією з головних причин, що створена в Кенії нова влада до цього часу залишається бездіяльною. Президент відразу ж зіштовхнувся з членами уряду, які як ватажки своїх збройних угруповань (читай — банд) не звикли підпорядковуватися чужим наказам і не підозрюють про існування такого поняття, як дисципліна.
На цей час уряд фактично розпався і залишається лише прем'єр-міністр Геді. Приводом для суперечок, від яких розвалився уряд, стало місце перебування влади та запрошення до Сомалі на перехідний період міжнародного миротворчого африканського військового контингенту.
На відміну від більшості міністрів, президент та прем'єр-міністр відмовилися влаштувати владні органи у столиці Могадішо, оскільки місто є занадто небезпечним. Адміністрації уряду та прем'єра на цей час знаходяться у містечку Джоухар за кілька десятків кілометрів на північ від столиці. Є бажання запросити сюди мiжнароднi миротворчi контингенти, i суперечки ведуться стосовно участі в них військових підрозділів з Ефіопії. Частина нової (бездіяльної) влади виступає проти присутності ефіопів, оскільки вони підтримували окремі клани, щоб залишати Сомалі слабкою. А ті, хто отримував таку допомогу від Аддіс-Абеби, звичайно ж виступають, за присутність ефіопського контингенту.
У всіх цих конфліктах у верхах сомалійці, більша частина з яких є неписьменними, просто не можуть розібратися.
До всіх бід сомалійців додалося ще й руйнівне цунамі, яке наприкінці минулого року пройшлося узбережжями країн басейну Індійського океану. В Сомалі хвилею були змиті цілі села, а кількість загиблих, за приблизними оцінками, перевищує 300 осіб. Сомалі завжди мало велику діаспору, оскільки етнічні сомалійці живуть в Ефіопії та Кенії та становлять більшість населення Джібуті. Один мільйон сомалійської діаспори в Африці за роки громадянських воєн поповнився 400 тисячами біженців із Сомалі. Точну кількість біженців усередині країни, оскільки люди втікають від локальних конфліктів, ніхто не може назвати. Ті, хто залишається в країні, намагаються вижити за рахунок ведення майже натурального господарства. 60 відсотків населення надалі становлять кочівники, які вирощують худобу. Тваринництво дає від 40 до 65 відсотків валового національного продукту. На наступних місцях джерел прибутку: банани, маїс, цукор, сорго, риба та кустарні вироби. В Сомалі відсутня судова система — діють закони шаріату.
Але навіть відрубування рук та страти не спиняють грабунки, які стають гальмом навіть для розвитку дикого ринку. Економіка частково розвивається за рахунок діаспори, яка щороку інвестує чи надсилає до країни переказами два мільярди доларів. А ті, хто не має багатого дядечка в Найробі, якраз і організуються в банди піратів.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
